Дари, отримані особистістю при народженні, активно ведуть її тільки до 28 років. Ким вона стане, перейшовши цей рубіж, залежить вже від власних старань особистості в роботі над собою. Тому немає нічого дивного в тому, що деякі люди зі своїм розумовим розвитком ніколи не минають цей вік. Про це докладніше у наступному розділі, де йтиме мова про розвиток особистості в історичному контексті.
Душа відчуттів 21-28
В цей період відбувається окультурення астрального тіла. Взагалі душа відчуттів має відношення до астрального тіла як його компонент, але це та частина астрального тіла, її душевна частина, розвитком якої особистість вже займається сама, через своє новонароджене Я.
Якщо у третьому семилітті підліток будує свої власні судження спираючись на судження дорослих людей, до яких його душа відчуває тяжіння і завдяки яким пробудилось її власне судження, то в четвертому семилітті молода людина погоджує свій напрям з напрямом однодумців, які утворюють судження подібні його власним.
Ґрунтовна відмінність відчуттів душі відчуттів від тіла відчуттів у процесі згадування. Якщо тіло відчуттів безпосередньо реагує на сприйняття, то душа відчуттів через діяльність Я утворює спогади, які лежать в основі будь-якого досвіду і будь-якої діяльності. Таким чином тіло відчуттів направлене ззовні всередину, а душа відчуттів зсередини назовні.
Тепер ідеальні уявлення, ідеї через Я можуть бути внесені у світ. Через досвід в світі вони змінюються і погоджуються із закономірностями світу. Основою для цього є процес пам'яті.
Відчуття залишаються домінуючим елементом. В душі відчуттів живе все, що проживається як задоволення і страждання, радість і біль, потяги, жадання, пристрасті, - все, що через безпосередній вплив світу сприйняттів пробуджується в душі.
Душа відчуттів ще спирається на урогенітальну систему, але вже рішучим чином раніше наповнені відчуттями переживання цієї органічної системи астрального тіла, на емоційній складовій нижнього організму, піднімаються до центру нового чуттєвого життя - до легень і серця.
Я вже відчувається в центрі, але його іскра ще горить слабо і переривається. Світло Я - це хвилі душі. Я віддається периферії душевного життя, де воно в переживанні може зустрітися зі світом.
Життєве питання душі відчуттів – «Як я випробовую світ і як світ випробовує мене?»
Симпатія і антипатія
Особистість навчається знаходити баланс між симпатією і антипатією.
Два протилежні вияви почуттів симпатія та антипатія - це два полюси енергії стосунків. Симпатія та антипатія - це почуття, вони виникають в почуттєвій сфері психіки, але розходяться у протилежних напрямках. Сили симпатії та антипатії впливають на те, як людина думає, відчуває і діє, створюючи різні моделі в різних стосунках і різних ситуаціях.
Симпатія виявляє себе коли є потяг до іншої людини, коли щось приваблює, викликає цікавість, інтригує, притягує, вражає, зачіпає. Антипатія призводить до прагнення віддалитися, замкнутися в собі, не піддатися впливу, утримувати межі, закритися від інших інколи.
Коли симпатія бере гору виникає загроза втратити себе в іншій людині, дозволяючи їй мати надмірний вплив або маніпулювати. На індивідуальному рівні симпатія дає змогу відчути дещо з душевного світу іншої людини, зустрітися з нею і пережити її цінність. В найгіршому випадку вона позбавляє здатності розрізняти, штовхає до сліпої віри в харизматичних лідерів і босів, до довірливості, фанатизму.
Надмірне втручання іншої людини, навіть з найкращими намірами, сприймається як нав’язливе, подекуди гнітюче - у цих випадках сили симпатії задіяні занадто сильно, людина при цьому відчуває психологічне вторгнення, у відповідь посилаються сили антипатії і щоб не змусили заснути, людина напівавтоматично відкидає цей вплив, навіть якщо розуміємо, що абонент має рацію. Захист власного відчуття самовизначення потребує повернення до власного душевного простору, де можна відчути відносну незалежність думок, суджень, рішень. Однак якщо сили антипатії слабкі, а зовнішній вплив дуже сильний, може статися так, що людина дозволить іншим людям ставити їй умови, втрачаючи при цьому себе в їхній картині світу і в їхньому визначенні моралі.
Тому коли система антипатій особистості руйнується, вона може стати одержимою моделями мислення, чуття і поведінки, які не обирає і не контролює її індивідуальна свідомість.
Ідеали
В цю пору юності, якщо все нормально, особистість приборкує свої бажання та інстинктивні прагнення, пов’язуючи їх зі світом. Прагнення, охоплені власним Я, виявляють себе в ідеалі і боротьбі за цей ідеал. З’являється гнів. Але це не просто емоційність. Це емоція, охоплена Я.
Душа розсудлива або характеру 28-35
Приблизно на 28-му році характер душевного життя знову змінюється. Буремність затихає. Особистість, з одної сторони, звернена у себе, з іншої сторони, діє розсудливіше і активніше, ніж дотепер. Більше розмірковує над досвідом і відносинами, які сприймала безпосередньо. Відчуття більше рухаються всередині і дозрівають у почуття.
Це досить спокійна фаза життя. Особистість відчуває рівновагу, - час від часу вона має організуючий вплив на світ, час від часу свідомо йде зі світу у свій душевний настрій. Але душевний настрій випромінює своє тепло і назовні. Мислення охоплюється душевним теплом характеру.
Якщо у судженнях мислення душі відчуттів при пошуках істини залежить від симпатії і антипатії, то душа розсудлива або характеру вже схиляється до об'єктивності. Особистість починає серйозно замислюватися над тим, що істинного є у будь-якій зустрічі і в переживанні. Вона занурюється у себе, щоб зрозуміти. Активне розмірковування над чимось формується у думки, судження і стає наповненням характеру.
Органічно душа розсудлива спирається на печінково-жовчну систему (в печінці домінує ефірне тіло), яка стає основою для сильної вольової діяльності Я. Так само як душа відчуттів спирається на урогенітальну систему, але у відчуттях, звернутих до світу, розвертається у центрі, особливо в легенях, так душа розсудлива спирається на печінково- жовчну систему і у центрі пов'язана з серцем, - те, що сприймалось головою і вело до відчуттів, тепер має стати знанням серця. Найвищою формою внутрішнього душевного руху людина досягає, коли вона дещо примушує рухатись в своєму серці.
Життєве питання душі розсудливий – «Як привести до ладу у світі і погодити зі світом власне життя?»
Душа свідома 35-42
З огляду на те, що середня тривалість життя складає 70-72 роки, з них 35-36 років складають середину життя. Тому семиліття 35-42 можна вважати центральним семиліттям життя. Наукові дослідження показали, що найбільша працездатність людини перепадає на період 30-40 років.
Як правило людина стає розумнішою. Вона розмірковує над пройденим шляхом, досягненнями і їх сенсом. Запитується, чи заслуговує результат прикладених старань і зусиль.
З'являється бажання поступати не тільки правильно, але й мати дещо цінне. Людина спрямовує свій погляд вперед на нові цілі, що майорять вдалині. Розмірковує, чи варті вони старань, чи вистачить сил на їх досягнення. Вона охоплює своїм поглядом горизонт - кінець шляху. Так особистість на середині свого життя зустрічається зі смертю. Її сповнює питання – «Яку цінність для світу може мати моє життя?».
Спираючись на свій характер і своє місце в світі, особистість віддає перевагу тому чи іншому шляху. До середини життя цінності - це те, чому віддається перевага. Потім сповнюються питаннями – «Чому я віддаю перевагу тій або іншій цінності? Що за нею стоїть?»
За питанням про цінність слідує питання про задачі. Особистість відчуває те нове, що хоче увійти в її життя - нові задачі. Виникає потяг до того, щоб пізнати суть ідеї, особливості своєї задачі, і потім реалізувати свій задум так, як скульптор робить витвір з каменю, тобто, зробити видимим.
Вище Я, випромінюючись в душі свідомій, внутрішньо поєднується з нижчим Я, і відкриває йому суть предмета. Будь-яке пізнання суті - це плід нового мислення. Від розмірковування душі розсудливий особистість переходить до передмислення, яке зсередини, із суті предмета, викликає його образ знову. Таким творчим передмисленням людина пов'язує себе з творчою мудрістю світу, - направлена у майбутня воля діє в мисленні. Ця воля є тим, що найбільше імпульсує душу свідому.
В душі відчуттів на першому місці стоїть звернене до світу почуття. В душі розсудливій сильно задіяне мислення, яке в почуттях веде до виникнення внутрішнього, до утворення характеру. В душі свідомій воля, перед цим поєднана мисленням і характером, стає самостійною і направлена на мислення. Внаслідок цього розмірковування перетворюється у передмислення, і воля, сповнена новою силою, починає слугувати реалізації духовно пізнаних цілей. У почуттях, виступаючи зі скутості характеру, усвідомлюють любов до створінь. Ця любов поєднується з переживанням нової, духовної свободи.
В центрі душі свідомої пізнається світ, власна свідомість пробуджується у сутності світу і стає самосвідомістю. Нові зв'язки зі світом з'являються не тому, що Я знову виливається у душевну периферію, але, оскільки з центру душі, слідуючи своєму вищому Я, особистість просинається до нового душевного зв'язку зі світом. Людина може пізнати себе тепер як свідомого учасника цього духовного світу і таким чином отримати нове знання про світ.
Що стосується фізичного тіла, то основою для душі свідомої слугує мозок. На це вказує зв'язок свідомості і нервової системи. Душа свідома особливо проявляється в голові: через голову душа свідома піднімається до свого духовного життя і на цьому етапі мислення повинне сповнитись волею і почуттям, щоб стати живим.
Вихователем душі свідомої є благоговіння. В благоговінні воля звертається до вищого і пронизує себе любов'ю до нього. Також благоговіння поєднується з мисленням і концентрацією. У любові за допомогою благоговіння душевні сили об'єднуються у своїй дії знизу, від центра і зверху. Цій взаємодії слугує серце, зв'язок якого з благоговінням відчувається безпосередньо.
У серці відбувається найбільш характерна для душі свідомої зустріч нижчого і вищого Я. Душа свідома живе зі сторони голови, своє ж життя вона черпає з серця. Мислення стає холодним і поверховим, якщо воно не сповнюється теплом серця, яке дарує йому волю і любов. Без рухливої волі і любові до предмета не виникає ходу думок, ведучих до пізнання. Коли воля і любов поєднуються в благоговінні, мислення душі свідомої розкривається до вищого життя.
Підсумовуючи наведені особливості розвитку душі, можна навести загальний образ.
Душу відчуттів можна порівняти зі стадією розвитку листя. Як рослина за допомогою листя, так і душевне життя за допомогою душі відчуттів відкривається світу і випромінюється з нього подібно до рослини.
Душа розсудлива, спрямована всередину, відповідає в житті рослини виникненню квіткової бруньки і чашечки квітки.
Душу свідому, яка безпосередньо відкривається духу, і через яку дух діє в світі, можна порівняти зі світлими квітками рослини, відображаючими сонячне світло. В другій половині життя цей розквіт душі свідомої може принести плоди, якими людина повертає світу те, що вона сприйняла від світу у першій половині життя.
Цей образ можна продовжити також і в іншому напрямі. А саме, у зв'язку з питанням, що відбувається з двома іншими душевними компонентами, коли душа свідома розквітає. Сказати, що душа відчуттів більше не використовується це те саме, що сказати, оскільки рослина розвинула квітки, то листя їй більше не потрібне. Якщо б ми слідуючи цьому твердженню їх обірвали, то рослина почала б засихати. Дещо подібне відбулось би з душевним життям, якби воно постійно не черпало життя із сил душі відчуттів. Особливо душа відчуттів, так само й душа розсудлива, може стати джерелом відновлення, яке на протязі всього життя шле йому свої сили.
На 42 році життя закінчуються три семиліття душевного розвитку. Подальший життєвий шлях особистості повинно пронизати духовне.
