Я витратив три роки на цю комунікацію, щоб сьогодні нарешті збагнути та прийняти віддаленість між нами. Що людина більше не має такого впливу на мене, як раніше. І це добре. Це добре, як ніколи.
І ця свобода відчувається, як свіжий та лагідний весняний вітерець.
Однак, у підсумку історії не можу звинувачувати лише одну сторону. Я також був занадто захоплений своїми фантазіями та тим, що мені підігрують. Розсмакувавши гру вдосталь, мені було дуже важко зупинитися. Досі не певен, наскільки це не плід моєї уяви на фоні смутку та самотності. Я вигадав та повірив у реальність взаємовідносин. І як же боляче віра розбилася вщент, водночас розбиваючи й мене. Три роки. Я не вірю, що минуло вже так багато часу. Обертаючись, мені здається, ніби описані мною події відбувалися лишень декілька місяців назад. Час давно вже вислизає з моїх рук, постійно прискорюючись. Я не встигаю за ним.
Повертаючись до теми впливу та відносин. Окрім того, що я занурився у дуже песимістичний (можливо краще сказати субдепресивний) стан, мені також здавалося, що я втратив певну частину самого себе. Це відчувається так, що ти перестаєш бути певен у своїй поведінці, у своїх бажаннях та переконаннях. Все переплітається з бажаннями та переконаннями іншої людини. Дуже хвороблива емоційна прив'язаність. Бажання догодити, вгадати чужі почуття та затиснути себе в рамки вимогливих стандартів — все це домінує настільки, що стирається саме розуміння кордонів. Ти відчуваєш, як твій фундамент затоплює та розносить. Повільно, але дуже руйнівно. І найгірше з усього цього, що ти гадки не маєш за що вхопитися, щоб врятувати будиночок, який стояв на цьому фундаменті довгі роки.
Я дуже довго роздумував над тим, чи міг би тоді повпливати на перебіг подій? Чи міг би скластися інший сценарій?
Дійшов висновку, що, напевно, ні. Від самого початку це була дуже сумнівна гра. Правила якої постійно змінювалися. І, ясна річ, не я був тим, хто керує та апелює цими правилами. Тому, тут без шансів.
Але є дещо, що було мені під силу.
В моїх силах було встати на свій бік, довіритись своїм відчуттям (переважно негативного спектру), попри всі сумніви, яких теж було вдосталь.
Тому використаю цей досвід для того, щоб у майбутньому буквально неможливо було б знищити або підірвати зсередини мою самоцінність, впевненість у собі чи дозволити наблизитись до фундаменту, на якому тримається все.
Довіра до людей це, безумовно, прекрасна річ, від якої не варто відмовлятися. Але мусимо мати й запасні шляхи для оборони, відступу чи порятунку самих себе.
