Давні люди вважали, що світ тримається на трьох китах, мій же тримається лиш на одному - родині.
Треба сказати тут мені пощастило, бо родина ця краща з кращих. Моя б воля, я б віддала їй всі нагороди світу, всі премії миру і якщо можна окрему номінацію Греммі для дідуся, бо співав він неймовірно.
Мені пощастило, бо я не знала горя, докорів чи агресії в дитинстві. Ні, все було навпаки. Я росла захлинаючись любов’ю, опікою і підтримкою. Це навалювалося на тебе з усіх сторін, як лавина: від батьків, братів і сестер, тіток і дядьків, дідусів і бабусь. А я чесно кажучи, була і не проти.
Я звикла, що «Ми - золоті». Дідусь закарбував мені це, здається, на все життя. Бо з дня в день я чула, що діти в нього - золото, і онуки в нього - золото. Відтоді це і є найвищий степінь любові. І я щиро бажаю всім вам хоч раз почути це в свою адресу.
Я звикла, що якимось чудом якби стрімко не росла наша сім’я в геометричній прогресії, вона доповнюється тільки кращими. Таким ж надійними, такими ж сміливими, щирими і турботливими. І я б могла списати ще тисячі абзаців, як сильно мені пощастило, але боюсь окрім моїх золотих мене мало хто зрозуміє.
Мені не пощастило лиш з одним, що таку ідеальну родину, оточує до чортів неідеальний світ. Він часом холодніший за найсильніший лютневий мороз, він підлий і підступний, несе біди, втрати і війни. А іноді настільки нестерпний і огидний, що здається, якби не отой мій кит, моя родина, то світ давно б вже рухнув.
І я вдячна долі кожного дня, за всі мої «пощастило», що навчили мене піклуватися один про одного, підтримувати і єднатися, вдячна всім моїм, що наповнили мене любов’ю до самих вершечків настільки, що я з радістю можу нею ділитися.
Знаю, що ілюзія світу на трьох китах давно розпалася, що ним тепер править наука і технології, можновладці і ядерна зброя, але я також знаю, що щоб не володіло цим світом, мого кита ніхто не зруйнує, чого і вам бажаю. ❤️
