Я знаю сценарій на завтра. Будильник, кава (пора вже визнати свою поразку перед нею), теплий одяг, а потім ще мить і обличчя обдуває морозний вітер. Тут темно, вулиці порожні і лиш тисячі вікон, в яких мерехтить світло. Це люди в своїх бетонних сотах п'ють чай на кухні. Вони проживуть цей день, проживуть по-різному, а ввечері знову повернуться туди, на кухню.
І раптом мені подумалося, яке ж сокральне це місце - кухня. Тут люди діляться своїм найпотаємнішим. Ті стіни чули більше сповідей, ніж будь-який монастир. Місце, що знає всі таємниці світу, мої в тому числі.
На кухні я розказувала як пройшов день, як важко і як прекрасно на душі, розказувала про мрії, плани і страхи. Розказувала за чашкою гарячого чаю і за келихом вина. Це були різні кухні: моя, чиясь, вичурна, крихітна і затишна, але одне було завжди, там завжди слухали.
Сподіваюся ваша кухня така ж, сподіваюся вас там слухають...
