Містика забуття: слідуючи за потойбічним.Найперша пригода:
Карпати – не просто гори, це поетичний ландшафт, де кожен звук та деталь складається у неповторну симфонію природи. Місце, де людина стає частиною цього витвору мистецтва. Ліси, вкриті білою ковдрою зими, запрошують своїх гостей у подорож крізь гілки сосен та ялинок. Побувавши тут одного разу, побачена казка на власні очі назавжди осяде в пам'яті.
Дві машини, що їдуть одна за одною, прокладають свій шлях. У вікні, між розкинутих гілок і ваблячих до себе стежок, відкривається панорама казкового зимового пейзажу.
Дві родини зупинилися в затишному будиночку, який став їхнім тимчасовим житлом на свята. Дорога була довгою, хочеться якнайшвидшого відпочинку, але речі самі себе не розберуть. Татусі заносили ялинку та ящики з прикрасами, для них новорічні традиції понад усе. Мами несли сумки з продуктами і зітхали, розуміючи, як важливо проводити час із близькими, навіть у незвичній обставині.
У центрі вітальні потроху збиралися коробки та торби. Лаор і Сай внеслися до будинку, мало не збивши своїх батьків з ніг і полетіли оглядати двоповерховий будиночок. Передпокій поєднаний з основною залою, з лівого боку розмістився камін і обідній стіл. Праву сторону частково закривав дерев'яний виступ, схожий до ярусу другого поверху, огороджений перилами. Дві двері під сходами, пару метрів відстані одна від одної, і з другого поверху виглядало 4 двері. Дівчата оббігли кожну з них. Простора кухня дерев'яних тонів, за стіною ванна, котра більше нагадувала лазню за своїм оформленням. Верхні кімнати, це спальні з відносно однаковими меблями та розстановкою.
Коли швидкий огляд закінчився, ялинка чекала посеред зали в очікуванні свого вбрання. Мами готували вечерю, батьки рознесли речі по кімнатах. Тупіт сходами перейшли в сміх і вигуки, як краще прикрасити зимову красуню. Іграшки різної форми та кольору заповнювали колючі гілочки. Сай з мішурою бігала навколо хвойного дерева, а Лаор приміряла кульки, які більше підходять на пусті місця. Задоволені результатом подруги привели своїх батьків, щоб ті теж помилувалися наведеною красою.
Святкування проходило за широким дерев'яним столом, а ялинка складала компанію. Різнокольорові відблиски від гірлянди та вогню миготіли по приладдях. Приготовлені страви розтягувалися по тарілках і з апетитом з'їдались.
- Чи можна з вами залишитися до півночі? - Звернулася до мами Лаор.
- Ви повечеряєте і ваш дитячий час закінчиться, - спокійно відповіли їй, - Ми й так пізно почали.
Лаор глянула на батька, той розвів руками:
- Вибач. Мама сказала, отже, так і буде.
Сай спробувала вдачу зі свого боку і отримала таку ж відмову - після вечері відбій.
Як обіцялося – закінчення трапези означало, що подруги вкладаються спати. Дівчата побажали сім'ям на добраніч і вирушили по своїх кімнатах.
Лаор мовчки лежала в ліжку, дивлячись на падаючий сніг за вікном. Їй хотілося якнайшвидше дочекатися ночі, побачити, які презенти отримає цього року. Вона вертілася, перевіряла час на телефоні, вимальовувала візерунки у повітрі... і ось, з глибин будинку долинув дзвін годиннику - північ. Зросла активність, постріл пробки з пляшки шампанського, вигуки *З Новим роком*.
Дівчина подумки загадала бажання, аби наступний рік став цікавішим і насиченішим. *Цікаво, чого б хотіла подруга? Треба її запитати*.
Гуркіт на сходах свідчив про завершення святкування. Вони пішли спати. Лаор тицьнула пальцем по телефону, на годиннику пів першого. - *Добре, скоро наш вихід*. - Дівчина почекала ближче до першої години ночі, схопилася з ліжка і підійшла до дверей. Та зрадницьки заскрипіла, наче хотіла видати наміри пустунок. З іншої частини поверху долинув подібний звук, це Сай виповзла з такими ж намірами. Вони озирнулися на всі боки, перетнулися поглядами, жестами вказали, куди прямують і кивнули на підтвердження один одному. Міцний сон батьків справлявся з ігноруванням будь-яких сторонніх шумів, підтвердженням грало зі спальні хропіння.
Дівчата навшпиньки переміщалися у бік ялинки. Ліхтарі від мобільних телефонів блукали підлогою.
М'яке світло вогників зустрічало яскравими тінями на стінах. Маленькі ельфи у піжамах плавно підкрадалися до мети. Шурхіт і шепіт сміху розпливалися по кімнаті. Коли вони досягають ялинки, в очах запалюється захоплення. Дівчатка сповільнилися, обережно просуваючись далі, наче боялися розвіяти магію. Переглядають бірки з підписами та акуратно розкривають частину пакунку, щоб заглянути всередину. Їм достатньо піддивитися, аби визначити іграшку, а потім загорнуnи як було. Подруги раділи успішному плану та із задоволенням обговорювали спільний секрет.
Звук шелесту паперу перериває вікно, що раптово відчинилося. Дівчата мало не випустили подарунки з рук. Вони подумали, то батьків розбудили їхні витівки і їх зловлять на місці злочину.
Докази спішно прибрані, коробки складені на свої місця. Подруги підповзли до вікна, яке викликало в них тривогу.
З вулиці дмухав крижаний вітер, а разом із ним снігові пластівці. Сай визирнула назовні – нікого. Лаор смикнула подругу за руку і вказала на сліди. Під вікном хтось потупцював по снігу.
- Як гадаєш, це Дід Мороз приходив? - Лаор озвучила першу трапившу до голови думку.
- Звідки такі вигадки? – посміхнулася Сай. - Ми не малі вірити в таку нісенітницю.
- Але ж ми віримо в привидів, - Лаор підвела очі на співрозмовницю, - і бачили їх.
Сай мить помовчала. Чи справді в їхньому світі може існувати будь-що, будь-яка вигадка? Після роздумів дівчина дала відповідь:
- Твоя правда. Ходімо перевіримо, - протараторила вона і кинулась до коридору.
Лаор метнулася слідом.
- Вночі? У такий мороз? - здивувалася та.
Сай квапливо накинула на себе куртку і обмоталася шарфом.
- Хочеш сказати, тебе не з'їдає цікавість? А ще... - Сай покрутила телефоном у руці. – Контент сам себе не зніме.
Шлях пролягав серед дрімучих дерев, покритих пухнастим покривом снігу. Кожна гілка сяє у місячному світлі, створюючи відчуття чаклунства. Порипуючі кроки йшли за залишеними кимось слідами, створюючи другу протоптану доріжку.
Робота блогера потребує жертв і навіть безжальний холод не стане перепоною для нового матеріалу. Однак складне завдання оператора, коли руки залишилися без рукавичок. Поки одна мерзне, але тримає телефон, інша відігрівається в кишені, чекаючи на свою чергу. Якщо дівчата трохи в різних умовах і Лаор може відігрівати обидві кінцівки, ноги страждали однаково. Вони несправедливо обділені захистом, адже в поспіху їм забули виділити належне спорядження.
- Мені починає здаватися, що відбитки залишені звичайною твариною, - прошепотіла Лаор, - наш Дід Мороз, взагалі, користувався санками, запряженими оленями?
- Хто його знає. Міфи у кожній країні свої. Але серед цих оповідань має бути правда.
Мороз та невідома небезпека ігноруються шукачами пригод. Вони брели далі, прислухалися до хрумкого снігу. Вертілися ідеї кинути затію, повернутися назад і укутатися під теплу ковдру. З привабливими думками погодитися легше, ніж знайти то, не знаємо що. Але вони твердо вирішили продовжувати шлях, доки терпіння та запас сил залишається.
Розмірковували, як назвати відео, якщо знайдеться цікава подія. Звичайні заголовки нудні, подекуди наївні. Дівчата відштовхувалися від стандарту, намагалися додати смішні фрази чи чіпляючі слова. При невдалій вилазці жартівливі діалоги завжди піднімають настрій.
Донісся тріск гілки. Кроки припинилися. Промінь оглядав всі боки в пошуках джерела звуку. На вершині дерева сидів крук. Він обурено каркнув гостям і ринув з гілки кудись у темряву. Дівчата постояли, дивлячись на місце, де сидів птах.
- Який грізний, чого не спиться? – прошипіла Сай.
- Ну, точно не в пошуках Діда літає. Ходімо, стояти холодно.
Сліди привели до складно подоланих чагарників. Ліхтар побігав околицями і різко перемістився під ноги. Лаор смикнула за руку подругу, аби та перестала світити в сторони.
- В чому справа? - здивувалася напарниця.
Лаор мовчки тицьнула пальцем перед собою. Подруга примружилась у пошуках цілі, а потім повільно присіла. Вона намагалася зробити так, щоб підглядати з-за укриття.
- Це олень? – схвильовано уточнювала Сай.
Приятелька теж була у позі напівприсяд. Рука нишпорила по кишені, шукаючи телефон. Поки йшло спостерігання, Сай прийняла ініціативу, ніби читала думки. Вимкнула ліхтар і навела камеру на звіра.
- Начебто на екрані видно.
Тварина тупцювала з місця на місце. Озиралась на всі боки. Обернулась навколо своєї осі та завмерла. Вона переконувалося, що загроза минула?
Десь поруч із їхньою засідкою, зрадницька грудка снігу впала з маленьких гілочок. Шум потривожив живність, і властиво для його звичок голова оленя високо піднялася. Звір намагався орієнтуватися в просторі і знайти доказ загрози, що наближається. Серед зимової морозної тиші, чути почастішання дихання тварини. У момент, той затих і пролунав хрускіт, який налякав дівчат. Джерелом мерзенності стало неприродньо згорнута шия звірюги, інакше не описати. Вони ледве встигли пригнутися, уникаючи жахливого погляду голої до кістки голови. Кущ продовжував виконувати функцію захисту, стаючи непроникною перешкодою для потвори. Але здається, істота підозрює, де знаходяться те, що потривожило його усамітнення. Поміж гілок видно, як хребці ірода виверталися назад. Голова в перевернутому вигляді торкалася спини, а погляд загрозливо сяяв у бік нещасних свідків.
Як слід вчинити? Чи рухатись буде помилкою? Може кинути щось у далечінь? Різні думки майорили у дівчат. Що правильно – важко зрозуміти. Чудовисько може відреагувати агресивно, накинутися.
Поки вони міркували, створіння продовжило своє моторошну виставу. Зі звуком плоті, що рветься, і зламаних кісток, порочна подоба оленя піднімалася на всю довжину. Здавалося, гігант зрівнявся з деревами, закриваючи рогами небо. Тріснутий череп оглядав околиці. Пара задніх копит переміщали тушу землею, спиною вперед. Передні ратиці перетворилися на свого роду руки, які змертвіло звисали.
Слабке освітлення рятувало ситуацію для пари переляканих очей. Але атмосфера розпалювалася з кожною секундою.
- Мені це бачиться? – прошепотіла Сай.
- Ні. Я також бачу. - Лаор витримала паузу після відповіді і продовжила, - Поки нас не знайшли, давай тихенько…
Наперекір їх бажанням, ворон із вигуками пролетів над головами дівчат. Ті припали до землі та завмерли. Телефон вислизнув із тремтячих рук, приземлившись екраном униз. Під впливом паніки забракло духу, страшно було ворухнутись, а ще страшніше побачити зустрічний погляд.
Проходить мить, друга, нічого. Чому все затихло? Воно й досі тут? Всупереч серцю, котре б'є тривогу, довелося змусити себе встати. Спочатку хоробрості вистачило на кілька сантиметрів. Помічаючи лише стовпи дерев, треба зважитись на більше. Ще й ще, доки погляду не відкрилася порожня місцевість. Дівчата дозволили собі підвестися на ноги, хоч побоювання твердили залишатися нерухомо.
- Куди воно ділося? - Лаор визирнула з-за кущів. - Його птах злякав? – свідомість відмовлялося вірити такому успіху. - Невже...
Сай кинулась переглядати запис із телефону. Коли той падав на землю, продовжував знімати. На останніх кадрах видно кістяну морду, що видирається поміж високих гілок.
- Тікаємо. – відрізала Сай.
- В чому справа?
Дівчина метнулась з місця, тягнучи за собою подругу.
- Маємо доказ. А тепер ходу!
Крижане виття долинало за їхніми спинами.
Наступна пригода:
