Містика забуття: слідуючи за потойбічним.Найперша пригода:
Різке захлопування стулки, обертання ключа у дверному замку, звук клацання. Підлітки видихнули й сперлися о замкнені двері спинами. Захекані, мокрі та змучені. Лаор відстібнула бігунок на куртці і активно замахала коміром.
– Ось тобі й Дід Мороз, - видавила з себе та.
– Напевно, зараз прийдуть батьки. Всиплять нам по перше число, - Сай опустилася у напівприсядки і видивлялася дорослих.
– Що скажемо? Ходили зайців шукати? - намагалась пожартувати подруга.
– Ага, і сніг язиком ловити, серед ночі.
Дівчата познімали куртки, повісили на гачки та більшу частину часу озиралися назад. Ніхто не поспішав сварити пигалиць, світло не запалювалось. Це заспокоювало й водночас насторожувало.
– Вони нас не почули? - здумілась Сай. - Ми ж так грюкнули дверима, не тільки весь будинок міг почути.
Лаор у відповідь знизала плечима. Все-таки яка різниця? Якщо пощастило, нехай вдача йде у ногу до кінця.
Втомлені шукачки проблем поковиляли сходами, повільно пересували ногами та контролювали кожен крок. І нехай спробує проскочити ледь вловимий скрип дошок. Сай вирушила до своєї кімнати, вона найближча до спуску, Лаор потопала далі. По дорозі, на хвильку зазирнула до батьків. И з першого разу не повірила власним очам.
– Сай! - пролунало за стіною.
Дівчина аж підскочила від несподіванки. До неї увірвалася стурбована Лаор. - Сай, батьків нема!
– Та не може бути, - голос пронизав трепіт, який хотілося приховати за впевненим образом.
– Іди подивися, - показала Лаор у бік спальні. - Ти бачила їхні куртки знизу? Невже пішли шукати нас?
Тупіт пронісся поверхами і різко стих у вітальні.
– Он їхнє взуття, - вказала Сай. - Ти впевнена... - хотіла звинуватити за вигад, але побачила примружені очі. Погляд говорив приблизне: "Ось ти знову мені не віриш, а я зараз покажу". Вона точно добре знає свою напарницю. Та схопила Сай за руку і з прискореним кроком потягла за собою.
– Добре вірю. - здивувалася дівчина, стоюучи у дверях батьківської. - Вибач, завжди тепер віритиму.
Лаор запитливо дивилася на неї. Вона зовсім не чекала на вибачення. А хотіла дізнатися, чи є припущення.
Подруги підійшли до вікна. Може, за ним знайдуться ознаки, що їхні батьки покинули будинок. На подвір'ї вони помітили сліди, не людські, але дуже знайомі. Довго вдивляючись у суцільну темряву, обриси слідів ставали чіткішими. Очі почали звикати до чорних відтінків, але сцена ставала більш тьмарою з кожною миттю. Ніч поглинає видимість, здавалося, вона забере усе навколо. Якщо це лише витівки природи, тоді чому темрява рухалася сама собою? Вона взялася ніби з порожнього місця і разом з цим спалахнули дві червоні крапки. Остання зустріч майнула у пам'яті, змусивши дівчат машинально пригнутися.
– Воно нас помітило? - прошепотіла Сай і замовкла, як почула шкрябання по стіні.
Тінь якоїсь бридкої тварюки падала на підлогу. Вона крутилася у всі боки, вишукувала своїх жертв. Намагалася вибратися за межі віконної рами, безладно перебігаючи з кута у кут, наче промацувала кожен міліметр. Сцена тривала стільки, скільки їй вистачало терпіння чи хотіння. Невдовзі, тінь зникла так само як з'явилася.
– Пішов? - продовжила монолог Сай.
Вони обережно виглянули – від монстра й сліду нема. От би це виявилося сном... Пробуджуючий гуркіт зверху перешкоджав забутися у тиші. Звук тинявся по простору, скидаючи черепицю і сніг до долу.
– Він же не Дід Мороз, у димар залазити - пошепки обурилася Лаор.
Скрегіт по склу з іншої частини будинку, спонукав знову мовчати. Буйні смикання пластикової ручки наводили на лячні думки. Зазирнувши в очі один одного, прочитали усвідомлення, що відбувається - сутність намагається відкрити вікно.
Дівчатка вслухалися, намагаючись вгадати, де може бути джерело. Та сидячи на місці, не зрозумієш місце розташування й не знайдеш правильну відповідь. Гул, що долинав з лівого боку коридору, був неподалік.
Різкий старт створив багато шуму, від чого порив хутенько знизився. Не відомо, чи почула істота тупіт. Та щоб не рухатись зі швидкістю равлика - ситуація передбачала широкі кроки, при цьому тримаючись навшпиньках. Крім того, встигнути проконтролювати, чим їхній гість займається. Дорогою до сусіднього приміщення, звуки розповідали про наявність там суб'єкту. Тільки приятельки дійшли місця подій, активність чужинця припинилась. Одна голова за іншою виглянула з-за дверей. Погляди спрямували до вікна. Рама майже відкрита, на підлогу розсипано трохи снігу, тиша. Дівчата обережно оглядали простір, вагаючись зайти всередину. По черзі вони просувалися до підвіконня, Сай потягнулася до ручки з наміром її закрити.
Таке просте завдання вселяло тривожність, навіть після встановленої рами в початкове положення. Пейзаж перед очима змінився на прогнилий череп, що свердлив червоними очима. Долоня котра тримала ручку, нервово смикнулася вниз, допоки серце пішло в п'яти. Почувши стверджувальний клац, Сай здійснила спробу утікти. Лаор, будучи поруч, активізувалася тільки після ривка своєї подруги. Рухаючись спиною уперед, їм хотілося одночасно повернутися й просто вийти з поля зору. Шок перемішаний з панічними думками заважали стежити за ногами, які раз у раз спотикалися. Перелякані підлітки вилетіли з кімнати, двері з силою зачинилися. Після дівчата дозволили собі перепочити, а тим часом по бухтіти. З’являлися перші думки, а за ними виходили слова, на подобі: * Що воно забуло в нашому домі?! Якого воно поперлося за нами? Нащо ми взагалі пішли до того лісу? І де наші батьки? * Останні емоції вийшли, залишилося розібратись у стані справ.
– Сподіваюся, він встиг тільки глянути на нас, а не увірватися всередину, - зітхнула Лаор.
Очікуваний звук битого скла не пролунав, лише оманлива тиша.
– Воно скла боїться? Наче не броньоване, - дозволила собі посміхнутися Сай.
– Мені все одно боїться чи ні. Якщо закриті вікна допомагають, потрібно цим скористатися.
– Ситуація виглядає так само комічно, як ховатися від привида під ковдрою, – подруга продовжувала підколювати невідому твар.
– Мене влаштовує. Не лагоди те що працює.
Відновилися скрипи та повзання по дерев'яному даху.
– Воно пробує через інші вікна вдертися? – припустила Сай. - Тоді я внизу моніторитиму, а ти тут. Не можна впускати його.
– А як попадемося йому на очі?
– Аби тільки лапами не дивився.
Після того, як Сай почула новий скрегіт, вона миттєво попрямувала на свою позицію. У той час, Лаор почала перевіряти другий поверх.
Слух Лаор підказував - ворог осів у батьківській. Нога акуратно ступила на зловісну територію, за нею інша. Олень дивився крізь простір, з цікавістю загрібаючи копитом по рамі.
Примітивши підлітка, він нахилив голову набік. Мертвецький погляд розглядав дівчинку на межі своїх ментальних сил. Прискорилися сіпання копитом, скло все більше тремтіло. Ручка проверталася з кожним новим дотиком.
Ризик помилкових дій сковував Лаор, відчувалося ніби в пальці засаджують голки. Страх і параноя посилювалися з кожною секундою. Якщо зволікати, попередні спроби порятунку виявляться марними. Дівчині вартувало величезних зусиль змусити себе дихати. Вона намагалася противитись бажанню заплющити очі. Можливо цього разу, після зустрічей з різними духами, досвід відіграв важливу роль. Зібравши позоставшу волі в кулак, Лаор кинулася вперед і схопилася за ручку. Чудовисько наблизилось до скла, воно люто дихало від нахабства своєї жертви. Рама підперлася на місце, а замок міцно затиснувся. Тепер нічний жах тут не пробереться.
Сай розмістилася у вітальні. Наскільки б не був зручний диван, сиділося наче на пороховій бочці. Стрес очікування виїдав розум. Цокання годинника створювало почуття нескінченного руху часу. За стрілками пливли думки, несучи за собою різні домисли розвитку сценарію. *Потрібно дожити до ранку* - така умова поставлена за для власного заспокоєння.
Годинник пробив 2 ночі. Голова обернулась в їхній бік. Сай здивувалася, наскільки швидко та водночас повільно минає година. Напарниця не кричала та не бігала у паніці. Значить, посвяту вікном пройдено з моменту її останнього зіткнення з небезпекою.
Раніше поодинокий стукіт по даху змінився гуркотом, у парі з битою черепицею. Пролунав другий, гучніший удар по землі. Злісне гарчання долинуло до вух Сай. Їй здавалося, що істота на щось обурюється.
***
Через велику кількість мотань від одного кута будинку до іншого відчувалася тяжкість повік. Ситуація подібна до нескінченного протистояння між невідомим створінням та страхом впустити його всередину. *Коли це закінчиться?* - прокралася думка в голову Сай. Годинник вкотре відбарабанив новий етап - 4 ранку. Дівчина важко зітхнула і знову нагострила вуха на будь-які зміни. Лише де ці зміни? Уся активність знялася нанівець. Скло перебувало у своєму спокої, з даху не падало. Жодного гуркоту, окрім періодичних перебіжок подруги на другому поверсі. Опускаючи задумливий погляд від стіни, увагу привернув камін, точніше рух у ньому. З труби сипалась зола, чого не буває навіть за сильного урагану. Прискорений пульс та інтерес не дозволяли далі сидіти на місці. Прийнято, можливо, безглузде рішення, але тіло підказувало зачинити до біса залізні дверцята. Для безпеки та додаткового спокою.
На короткій відстані, стало виразніше чутно несамовиті стогнання на пару із тертям об кам'яну кладку. Мозок негайно видав картинку, як її нерішучість могла коштувати життя. Тілом ніби пройшов струм, ударивши в саме серце. Дверцята поспіхом зачинені і підперті колодами, що лежали поруч. Сай, переконавшись у надійності барикади, відбігла убік. Очікувався найгірший сценарій з усіх можливих. Щось плюхнулось у камін і підняло в повітря попіл. Схоже, наглухо закритий прохід, поставив чудовисько в глухий кут. Декілька посилених штурхань не принесли результатів, довелося повертатися ні з чим назад. Воно пихтіло, звивалося в обмеженому просторі, ламало кістки і вивертало суглоби. Коли звуки стихли, Сай дозволила собі зітхнути. Хотілося швидше отримати хвилини спокою, проте треба залишатися пильною. Адже подальші спроби проникнення не змусили довго чекати. Звук зазивав із чергового вікна на кухні. Втомлені очі напружено вдивлялися на всі боки. За першим склом нікого. За другим теж. *Куди ж він подівся?* Сай задумливо вернулась у вітальню, попередньо прокрутивши ручки. Ще до того, як її голова обернулася, долинув загрозливий хрускіт. Моральна підготовка до невідомого не змогла протистояти подальшому шоку та ціпеніння.
Гілляки, що нещодавно називалися рогами, зникли. Залишився озлоблений череп із нерівномірно обламаними пеньками.
По всій морді розтікалася густа темна жижа. Сай подумки проклинала себе за сміливість підійти. Тільки монстр простягнув копито у бік рами, рука рефлекторно затиснула ручку донизу. Але тіло застигло на місці. Сутність уважно вдивлялась у вічі. Сай огортала паніка, вона уявляла розбите скло перед носом, а лапи затягають у темряву. Лаор вискочила з чергової перевіреної кімнати й швиденько глянула на перший поверх.
– Ти чого там застигла? - Обурилася дівчина. Коли вилетіли слова, вона звернула увагу, на що дивилася напарниця. Лаор після своїх зустрічей ніс до носа з цим створінням стала більш стійкою і частіше діяти. Ноги понесли донизу, рятувати становище. Єдине спало їй на думку - відштовхнути подругу і зашторити раму.
– Звірятко у зоопарку знайшла? - тріпала за плечі Лаор. - Не треба на неї заглядатися.
– Ти бачила? - приходила до тями Сай.
– Бачила що?
– Його роги. Вони відламані. І череп... такий гнітючий вигляд.
– Я бачила тебе розгубленою. А його .. - Лаор задумалася, чи слідкувала вона за вікнами. - Стривай, без рогів?
Питання німо повисло у повітрі. Хотілося якнайшвидше розпрощатися з подією, ніж докопуватися до її істини.
***
Кімната поступово одягалася у звичні оку відтінки. Тьмяні та чорні кольори виявлялися контрастними відтінками коричневого та бежевого. Годинник пробив 6 ранку. Подруги знову перетнулися поглядами одна з одною, залишаючись на своїх поверхах. Незабаром світанок, накопичена втома захоплювала розум. Будь-яке шарудіння викликало паніку і різко виводили тіло зі сну. Реакції сповільнювалися, мозок не встигав обробляти належним чином отримані сигнали.
Клацнув замок вхідних дверей. Ручка провернулася, а з нею відчинилися двері. Дівчата скочили з місця, якомога далі від злощасного входу.
– Ви де були? - долинув жіночий голос. - Обшукались вас.
Наступна пригода:
