Вибач, я більше не буду.
Вибач, це останній вже раз.
Вибач, стану ще краще булого.
Вибач, будь ласка, був не в собі.
Хіба ти не бачиш?
Як гірко мені...
Як каюсь, клянуся.
Повір в мене прошу!
Не хочу боятись.
Гріхи неминучі.
Хіба це так важко?
Повірити знов...
Жорстокий твій погляд,
Вже я не бачу.
Чомусь відвертаєшся знов.
Наче вкотре ти знаєш,
Що тобі я скажý.
Літні канікули у бабусі здавались звичайними — аж поки полями хтось не пробігся, несучи неприємності за пазухою. І що далі троє друзів занурювались у таємницю непроханного гостя, то глибше ставала тиша довкола.
Виживає сильніший, хитріший або розумніший. Та всі вони, у порівняні з корпораціями, дійсно, лише виживають, а не живуть, як того хочеться всякій людині. Троє шибайголови, пробиваються крізь противників та борги, на шляху до кращої долі.
Що це для людини? Тягар? Необхідність? Може в останнє спитаєш... Чи стане тобі легше...
Сьогодні вирішила поділитися з вами тими думками, що дозволяють мені виплисти з найтемнішої води сумнівів та розчарувань, надихають на нові твори та тримають у тонусі.
Сьогодні вирішила поділитися з вами тими думками, що дозволяють мені виплисти з найтемнішої води сумнівів та розчарувань, надихають на нові твори та тримають у тонусі.
