Містика забуття: слідуючи за потойбічним.Найперша пригода:
— Вернись, нахабо! — долинав захеканий жіночий голос з-за спини. — Вернись, тобі ж гірше, — не вгамовувалась вона.
Чоловік біг полем, не озираючись. Тримав щось кругле, з намальованим усміхненим обличчям. Іноді заплутувався у власних ногах, розмахував руками, намагаючись не втратити координацію і чіплявся за будь-яку рослину. Сам весь червоний, чи то від втоми, чи від палючого сонця або чергової спустошеної пляшки.
Він мчав, навіть не помічаючи оточення. Налетів на хлопця, котрого ледь не змів з місця. Солом'яна голова вилетіла з рук і кудись покотилася. Чоловік вибачився, покрутився в пошуках свого добра, а завидівши здалеку знайомий силует, майнув геть.
До трійки дітей підбігла жінка. Спітніла і така ж червона.
— Добрий день, тьотю Валю, — привіталися вони хором.
Сусідка морщилася, коли діти зверталися на ім'я по батькові — звучало чуждо із вуст знайомих людей. Просте ім'я здавалося надто вільним: вікова різниця не дозволяла такого. Валерія так само неприхильно ставилась до прізвиська Тьотя, але змирилася — воно стало золотою серединою. Для малечі головне, щоб було легко та звично, а їй залишалося прийняти цю дитячу безпосередність.
— Добрий-добрий, — нарешті віддихалась вона. Сьогодні знову не змогла наздогнати злодія, натомість пробігла рекордну дистанцію — горе з цим пиякою. Знов голову скрав... куди цього разу?
Хлопець збагнув швидше, ніж жінка закінчила говорити. Він підняв частину опудала з землі, котра встигла покотитися в кущі й повернувся:
— Цю голову?
— Так-так, — жінка плеснула у долоні, — Як добре, що він такий розтяпа. Не треба шукати лісами.
— Навіщо йому знадобилась?
— Та чорт його знає, — відмахнулась Валя. — Нап'ється, а потім видиться всяке. Мовляв, злий дух оселився, розібрати треба. Зайнявся б чимось путнім, а не по чужих городах лазить, — похмурніла вона. — Мої посіви ворони з'їдають, ось онук зібрав охоронця. А цей, — знову відмахнулася. — Що з нього взяти? Навіть староста не може його до тями привести.
Голову посадили на своє місце. Тепер жах для птахів виглядав повноцінно і знову міг займатися своєю роботою. Діти оглянули його, не поцупили ще якісь елементи, допоки господині не було вдома.
Валя попросила дітлахів якийсь час побути на городі, проконтролювати. На подяку жінка принесла по чашці холодного квасу, який отримала днем раніше. Вона не любитель таких напоїв, але знає, що молоде покоління його обожнює. Сама пішла у своїх справах, а малі залишились на вахті.
Лаор і Сай грали в квача, непосидам розваги більше до душі, ніж нудні спостереження. Брат робив їм зауваження: якщо вони не будуть уважнішими, голову знову можуть забрати. Дівчата у відповідь назвали ситуацію — дрібницею. Навіть якщо злодій з'явиться, вони побачать його здалеку, так і сталося. П'яниця, колихаючись в усі боки, немов листок від подиху вітру, човгав до них.
— Лиште голову у спокої, — першим озвався Вася.
У чоловіка в очах прокочувалась втома, а від нього відчутно тягнуло спиртом. Чи то він ще не протверезів, чи то дігнавсь хвилину тому, але слова пролунали рівно:
— Сину, я лише намагаюся захистити вас од зла.
— Від якого зла? Через вас нам треба тут стирчати, — обурилася Сай. — Ми старості поскаржимося, як ви галабурдите, — останнє слово здивувало її саму, від чого настрій піднявся вдвічі.
— Які розумні дітки. Навіть такі слова знають, — засміявся він. — Але ж ви знаєте, звідки це чудовисько? Нехай Валя не забиває вам голову похвалою. Її онучок знайшов барахло серед лісу, з якого вирішив опудало зібрати. Я бачив, як він ніс якийсь мішок і зв’язані хрестом палиці. Відчуваю, щось не гаразд твориться. Від цього ганчір'я віє злом, хтось їх не просто так викинув, — продовжував він розповідати.
Дівчата стояли поодаль. Перегар атакував ніс, не вистачало сил і терпіння знаходитись поряд із п'яницею, ще городить всяку нісенітницю. Їм хотілося, щоб розповідь скоріше закінчилася, гість пішов геть — тоді їх відпустять гуляти.
Незнайомець затримав погляд на дітях. Їх очі субтитрами передавали роздратування, хлопець навпаки слухав уважно. Чоловік підійшов ближче і, ніби схаменувшись, тихо кинув:
— Бережи подружок. Вони надто безтурботні.
З цими словами він квапливо зник уздовж поля, залишивши по собі важкий запах і дивне почуття, ніби сказане було не просто маячнею.
— Ви впевнені, що перед нами не злий дух? — Ще раз уточнив Вася.
— Ти сам бачив, в якому стані той надоїда був, — буркнула Сай, — Його тверезим, мабуть, ніхто не бачив.
— Але ж ви займаєтеся різними паранормальними штуками й подібним, — не здававсь брат.
— Ось коли побачиш, як опудало скочить зі свого місця і почне бігати, дай знати, — відрізала Лаор. Вибач, його слова не є вагомим аргументом.
— Це не відрізняється від історій без доказів, які ви читаєте в Інтернеті.
— Підловив, — пожартувала сестра. — Гаразд, будемо спостерігати за ганчір’ям. Але мені все одно здається, що немає тут нічого містичного.
Вечірня прогулянка здавалася Васі трохи іншою. Подруги навпаки поводилися невимушено. Вони вихвалялися, як проводять час у бабусі Сай майже кожне літо. Йому вірилося важко, складалося враження середнього рівня авантюризму, якщо за весь час вони не змінили стежки.
Брат кілька разів повертався думками до того випадкового перехожого. Насторожували його слова та невідоме. Може, він у чомусь має рацію? Підлітки легко довіряють будь-яким історіям — вірять дурним текстам на форумах, які могли бути написані ботами, а застереження відмахують.
Для дівчат прогулянка залишалася звичним ритуалом — щовечірнім обходом володінь. Подругам здавалося, що вони перевіряють: чи не закралася якась чужа дитина, чи не вирішила позмагатися за право вважати поля своїми й помірятись кількістю пригод, проведених тут. А для Васі це лише земельні ділянки пшениці, розділені соняшниками та кукурудзою замість дерев'яних парканів. Навіть бабусине поле, куди вони майже не заходили, залишалося частиною умовного та невидимого розподілу між підлітковими компаніями. Хто вирішує де грати, а куди не підпускати інших.
Подруги йшли попереду говорячи про своє, Вася плентався ззаду, мовчки спостерігаючи за ними. Сай різко пожвавішала, шарпнула Лаор по плечу і кинулася вперед, вигукнувши: "Ти водиш!". Дівчина посміхнулася й помчала слідом. Вони зійшли зі стежки, і зникли серед парості, де в процесі своїх ігор, потоптали пшеницю. Хлопець зупинивсь, із жахом подивився на їхні результати:
— Ви ж посів зіпсуєте! — прокричав він, видаючи себе як старшого в сім'ї.
Дівчата його не слухали. Вони бігали, повністю віддавшись грі. Навертали кола навколо себе. Сай спритно ухилялася, тоді як Лаор намагалася її зловити. Подруги повторювали кілька разів свої маневри, потім знову кудись помчали. У Сай різко влетіли, адже та зупинилася посеред дороги.
— Чого стала? Я піймала тебе.
— А він тут завжди був? — Сай вказала на опудало, в яке сама мало не врізалась.
Знайома голова дивилася своїми порожніми очницями, що впадали у солом'яну кашу. Опинившись біля повного комплекту на відстані руки, починаєш розуміти побоювання ворон. Не відомо, чи спостерігає темрява за тобою, чи тільки дивиться в далечінь. Грубо зшита маска замість шкіри не могла утримати наповнення всередині. Воно намагалося випасти з кривої посмішки, без натяку на привітність.
Лаор швидко озирнулась, побачила знайомий будиночок.
— Це поле тьоті Валі, — вернула погляд до лахміття. — Хороше ми коло намотали. Зробимо фото із цим дивом городним? — Дівчина вже дістала телефон у повній готовності підтягнути подругу зробити селфі.
Декілька смішних кадрів із великим страхом села, можна й додому.
— Гаразд, не будемо йому заважати відганяти ворон, — махнула Сай рукою, повертаючись до брата, котрий самотньо стояв поодаль. — Голова ще на місці, п'яниця може ошиватися десь поруч.
— Не лаятимуть нас за протоптані доріжки? — спитав Вася, тільки дівчата опинилися в метровій дальності від нього.
— Будуть, — відповіла Сай. — Якщо зловлять. Так що ходу, швидше.
Наступного дня дівчата сиділи на веранді, роздивляючись нові фото з опудалом. Ось вони приміряють його балахон, тут стоять із граблями, а на третьому кадрі кривляють цього охоронця поля та відганяють ворон.
— Лаор! — долинуло десь з-за рогу.
Хвіртка грюкнула, до порогу прилетів весь мокрий і зляканий Вася. Він запиханий, з широко розплющеними очима, намагався видавити з себе щось виразне:
— Там... — сильна задишка змушувала робити ковтки повітря. — Де опудало... Я помагав. А тітка Валя... — продовжував він хапати повітря і викидати зі словами назад.
— Стій-стій-стій. Віддишись. — підскочила до нього Сай із подругою. — І почни спочатку.
Вася випростувався, набрав більше повітря в легені та повністю видихнув. Повторив ще кілька разів, після чого продовжив розповідати:
— Я допомагав тітці Валі на полі. Потім дивимося, а голови опудала знову нема і мужика ніде не видно. Пішли ми шукати. Знаходимо, цього разу кинув у кущі до сусідки. Підстригла хоч би, такі колючі, — почав він бухтіти.
— Давай конкретніше, — перебила Лаор. — Що там у тьоті Валі?
— Загалом, коли ми поверталися з головою... — Вася нервово задихав, наступні слова йому далися насилу, — під опудалом, лежав той мужик. І... він мертвий.
Дівчата переглянулись.
— Може, знову напився? — Запитала Сай.
— Ми так думали. Тітка Валя його перевірила. Він справді помер, — продовжив брат. — Не від випивки. Він був весь у крові... І в нього на шиї поріз, схоже, зроблений серпом.
— Саме серпом? — Уточнила Лаор. — Не ножем? Сокирою? Конкретно серпом?
— Та я точно кажу. Я у фільмах бачив, ножем так не зробиш, не такий круговий поріз, — його слова звучали переконливо, ніби Вася говорив не про чужий сюжет, а про власний досвід.
Повисла ніякова пауза. У кожного в голові складалася своя картинка. Дівчата схилялися до того, що свідомість під впливом стресу намалювала зайві деталі. Вася наполягав на іншому опудало причетно до дивної історії. Ще за першої зустрічі вони помітили серп у кишені куртки.
— Ходім, подивимось? — пожвавішала Сай.
— Ні. Хто вас пустить? — обурився Вася. — І взагалі, я не піду туди знову.
— Як хочеш. Зараз там пів села збереться. Сарафанне радіо, якщо розумієш. — Дівчата зникли за хвірткою, проте почулися швидкі кроки в бік хлопця. — А про фільми ще поговоримо, цікаві в тебе знання, — крикнула Лаор і втекла до місця подій.
На полі зібрався натовп. Кожному було цікаво глянути на ситуацію, ще плітки будуть обговорюватися ліпше. Раз у раз розносився обурений голос: *Та розійдіться ви! Дайте чоловіка оглянути спокійно. Це бухтів тутешній медик, якому люди загороджували вид чи світло, пхаючись між собою і просовуючи голови йому за плече. «Та не заважайте!» — махав він руками. *Не дають працювати*.
Дівчата тим часом прослизнули між байдужих роззяв, які прийшли скоріш «для компанії». Страху майже не відчувалося — чи то після оповідань вони чекали більшого, чи самі намагалися переконати себе у звичайній трагедії. Вася, навпаки, не поспішав підходити ближче, спостерігаючи з краю. Він пішов тільки для контролю свого непосидючого сімейства: *Від чого всіх так потягнуло дивитися на кров? Не худобу зарізали, а людину*.
Подруги намагалися пролізти далі, але ближче до сцени були важчі глядачі.
— А що ви тут забули? — долинув голос жінки.
— Дітям не можна таке дивитись! — масивні долоні лягли на плечі подруг і відпихнули кудись назад. Підлітки ледь втримали рівновагу.
— Ідіть звідси! — продовжував гриміти чоловічий голос. — Чи вас відвести додому?!
— Дякую, самі дійдемо. — буркнула Лаор, пробираючись до повітря. Сай слідувала за нею. — Встигла побачити?
— Ледве, люди дуже зацікавлені, — відповіла подруга. — Думаєш, це опудало зробило? Думки не виникає про когось із сусідів, тим більше на тітку Валю.
— Не знаю. Зараз удома помізкуємо.
Дівчата обговорили побачене з братом і погодилися, що його теорія має місце бути.
Натовп розійшовся по хатах. Лікар запропонував Валерії розібрати подарунок від онука. Його вина або знайома приховує вбивство, краще не залишати жодних спогадів. Жінка поойкала, позітхала, хто відганятиме ворон... Проте згодилася. Спокійне життя їй дорожче, ніж чутки про її город.
Наступного дня трійця знову прогулювалася злощасним полем. Охоронець від шкідників продовжував нести свою службу. Підлітки здивувалися. Вчорашня подія на мить здалася загальною галюцинацією. Вони негайно повідомили сусідці.
Валерія кілька разів намагалася позбутися опудала: спалювала ганчір'я разом із дерев'яним каркасом, закопувала. Але щоранку воно знову височіло посеред поля, як ні в чому не бувало. Наче мав свою волю або чиясь невидима рука допомагала витягти його з-під землі.
Зацікавлені підлітки зважилися на стеження із жахом помітили: городом справді тинявся темний силует. Після цього у селі почали зникати люди.
Дівчата зрозуміли, всяка спроба знищити клятого вартового не тільки марна, а ще небезпечна. Хтось гинув, хтось повертався понівеченим, а ті, кому «щастило», твердили — лялька переслідувала їх біля власного будинку, виглядала з садів, спостерігала, ніби чекала слушного моменту.
— Ти мав рацію, Васю. Ситуація з опудалом — наша спеціальність, — погодилася Лаор із раніше припущеною теорією брата — Вибач, що не слухали.
— Як тепер зробимо? Будь-яка спроба знищити, призводить до чиєїсь смерті, — впала в роздуми Сай. — Не говорячи про постраждалих.
— І просто віднести на інше місце не можна, — приєднався Вася, — Якимось чином він просить людей повернути його на... улюблене місце, — замислився. — Мені так здається.
— Діятимемо методом тику? — Не відставала Сай.
— Вигнання? — запропонував Вася. — Ви такі хоробрі, мабуть, пробували щось на кшталт авади кедаври. — Він навіть у бойову позу став від впевненості і виставив праву руку вперед, уявляючи в долоні паличку мага.
Дівчата дивилися на нього, як на дурника. Вони не знають жодного заклинання, а все, чим вони займаються — відеоблоги, спроби довести світові про існування потойбіччя.
Люди бачать лише їх переляк і просять більше доказів. З іншого боку, якщо людина не вірить, вона до кінця сидітиме зі своєю думкою, критикуючи старання інших.
Щось знято зовсім випадково, щось справді було постановкою, яка перетворилася на гру у виживання. Мертві та живі, які співіснують в одному світі, наполегливо не помічаючи або стережуться одне одного.
Хлопець зрозумів, що сильно завищив очікування до своєї нової сім'ї — жодними заклинаннями вони не володіють. Лаор спіймала його погляд і сама засмутилася у своїй безпорадності, ніяково підтягуючи під себе руки. Сай мовчки дивилася то на подругу, то на Васю, не розуміючи, як вони до цього прийшли.
— Нам за себе постояти треба вміти, а не вирішувати долі світу. Ніж виганяти, краще зрозуміти у чому проблема.
— А той кулон, що ви знайшли? — спитав Вася. — Він може допомогти?
Дівчата перезирнулися, а наступної секунди як ошпарені кинулися в кімнату, під стіл. Звідти витягли рюкзак, відстебнули замочок і дістали маленьку підвіску на ланцюжку. З ним ніякої реакції, красивий тільки й усього. Срібне оздоба з різними завитушками, а між ними спеціально нанесений засіб для ефекту потемніння. У центрі красувався темний не ідеально овальний камінь.
— Лаор, ти говорила, ви спеціально за ним їздили, — продовжив Вася. — Навіщо? Що про нього відомо?
— Нічого, — розвела руками Сай. — Ми шукали в Інтернеті. Не відомо, звідки взялася ця модель, а схожої біжутерії багато. Є тільки напис, не пам'ятаю якою мовою, — Сай узяла кулон у подруги, виставила перед собою, іншою рукою просвітила камінь ліхтарем телефону. Тіні від столу було достатньо, щоб побачити відображення напису на підлозі. — Повернися в темряву, чи подібне цьому.
— Як ви до цього додумалися? — здивувався брат.
— Випадково, — посміхнулася Лаор. — Впустила на підлогу разом із телефоном. На стіні відобразився напис. Я тоді подумала, що камінь тріснув.
Трійця замовкла, посміхнулися ніби всі разом думали про те саме.
— Хто буде приманкою? — Запитала Лаор.
Посмішка Васі зникла — не досяг він телепатичного зв'язку, який, здавалося, дівчата навпаки мали.
Пізній вечір — саме воно пасує для дій без свідків. Сільські мешканці давно покладалися спати, вранці на них чекає рутинна робота: худоба та город.
Поля без огорожі, без нагляду. Можна не бояться, що хтось запалить дітлахів, які лазять по чужих посівах.
— Чому саме я? — бухтів Вася, повзячи між високою травою. Він намагався спостерігати за опудалом, яке невинно стояло встромленим у землю. Хлопець трохи висунув голову, перевірити чи далеко дівчата. Вони крадькома тинялись з іншого боку. Вася повернувся до свого завдання, а потім розгубився. Куди поділася лялька? Очі бігали полем у пошуках. Хлопець підвівся з колін у напівприсядь і розгублено мотав головою.
Хмари на небі трохи розпливлися, через які виглядав майже повний місяць. Від її освітлення, землею повільно простягалась Васіна тінь. Щось з темним відбитком не так, здавався більшим і якімсь заповненим дірками. Підліток озирнувсь, за ним намалювалося чорне лахміття, ніби там завжди стояло. Він сторопів, на стільки швидко не повзає і точно не міг пройти повз ціль. Вирішив відповзати спиною вперед, уважно тримаючи жах на врублі. Від довгого вдивляння, очі зрадливо засльозилися, хотілося моргнути, а ще краще — протерти. Свідомість піддалася спокусі і брудні долоні заводили по обличчю. Тільки-но був готовий продовжити грати у гляділки, лялька зникла. Вася схопивсь зі свого місця, нервово озирнувся. Де воно? Нема нічого підозрілого. Дівчаток також не видно. Вася кинувся туди, де бачив їх востаннє. Добігши, знову почав озиратися. У траві поодаль було щось дерев'яне, яке за формою нагадувало хрест. Звідки? Краєм ока побачив, як з боку дерев крокувало широке і темне щось, а ближче траві скручений метал сяяв місяцем.
Крик вирвався із грудей. А рукав, що тримав серп, махнув незграбно перед обличчям, потрапивши в землю.
У дрантя прилетів сучок.
— Йди сюди, солома дірява! — прокричала Сай, стоячи за кілька метрів.
Охоронець прокрутивсь до них і на мить застиг. Його увага швидко згасла, вів знову приготувався завдати удару, високо заносячи серп. Вася вловив паузу в діях Жаху і шмигнув у густу траву. Істота знову вернулась до дівчини, але її слід зник.
Лаор вискочила з-за його спини, в одній руці вона стискала кулон, в інший телефон з увімкненим ліхтарем. Піднявши підвіску перед собою, спрямувала промінь світла через призму. Тільки дівчина відкрила рота, опудало перекрутило все тіло і неприродно замахнулося. Перший удар ледь не зачепив її, а другий досяг мети — Лаор відкинуло вбік.
Жах наближався різкими, смиканими кроками, поки вона намагалася прийти до тями.
У повітрі із замахом пролетіла широка палиця, яка збила ганчір'я з рівноваги, а сама розламалася від удару. Той зреагував і спробував розвернутися з усією своєю незграбністю, порівнянною з клишоногим ведмедем.
— Сестро, давай кастуй! — закричав Вася.
Лаор швидко підібрала телефон із землі, навела промені через прозорий камінь на ганчір’я:
— Повернися до темряви, котра породила тебе! — прокричала Лаор.
Промені ліхтаря проповзли через кожну щілину і тіньову складку опудала. Силует затремтів, подібно до намальованого, і наступної миті розчинився в темряві. На землю впали його ганчір'яні шати, наче скинута шкіра — останній спогад про безмовну варту.
На ранок лахміття винесли до озера. Подалі від чужих очей розпалили багаття. Одяг спалахнув миттєво, полум'я переливалося зеленими та фіолетовими відблисками. Здавалося, вогонь намагався щось вимовити на кінець, але лише потріскував, доки все не обернулося до холодного сірого попілу.
Наступна пригода:
Далі буде…
