Сьогодні вся книгоспільнота гуде від Книжкової країни 2026, і я планувала писати саме про неї, але в мене виникла одна думка, що ніяк не покидає мене: це маркування сучасної літератури.
Коли мине Книжкова, я обов’язково напишу свої враження, а вони неординарні, як і завжди. Проте поки думаю повернемося до теми, як на мене, нагальнішої.
Отже, з якими приниженнями сьогодні стикається література?
Які клейма на ній?
Бульварне чтиво на полицях
Сьогодні часто говорять про падіння якості літератури. Нібито люди читають і припідносять на п’єдестал бульварні романи. Я виступаю за позицію вільною літератури та свободи прояву, тож загалом засуджую поняття “бульварний роман”.
Та чи правда, що література втрачає свою якість? Насправді, ні.
Тут варто розуміти, що ніхто вже не писатиме класики, не тому що не може, а тому, що живе в інших умовах. Разом з тим, сьогоднішня не-класика теж може бути суперовою.
Люди читають різну літературу. Існують різні платформи, що дозволяють поширювати своє письмо (як от Друкарня). Якщо раніше літературу творили десятки, то сьогодні це мільйони. І, звісно, серед них буде представлена різна література, яка може подобатись або не подобатись. Треба розуміти, що сьогодні полиці розширені, і ми ставимо туди, що бажаємо.
Зрештою, в цьому полягає свобода.
Приниження жанру як таке
Любовні романи з еротичними сценами існували завжди, як і завжди знаходилися люди, охочі їх почитати. Колись “Коханець леді Чаттерлей” викликав шквал обурення, а сьогодні ця книга стала б всього-на-всього middle hot. Суспільство більш відверте, а тому й відвертішою стає література, яка відображає його. Тому роментезі таке гаряче. Тому дарк такий напружений.
Частина людей маркує такі книги “ебліт”. Я ж ненавиджу навіть спробу принижувати смаки. І ще гірше - сплітати їх в одну історію.
Зневага в цьому випадку породжує дискримінацію, чого не має бути в літературі сьогодні.
Історії успіху, як марна трата часу
Нині є чимало людей, що люблять жартувати на тему книг нон-фікшн, особливо щодо історій успіху. Як на мене, це черговивий прояв дискримінації. Ми, наче ставимо тавро на людину, що читає книги її вподобань.
Це як історія про “"ебліт”, тільки без дотепної назви.
Звісно, існує література, яка не має право на схвалення. Це зокрема російська література, яка є стовпом імперії. Проте окрім явних винятків, література не має обмежуватися. Бо вона є прерогативою творчого суспільства, а творче суспільство - вільне.
Хтось читає класику, а хтось - сучасне.
Хтось читає пожадливо, ковтаючи книгу відразу, а хтось - розтягує задоволення на кожній сторінці.
Хтось обирає книгу за обкладинкою, а хтось - лише по анотації.
Хтось розмальовує книгу своїми думками, а хтось не хоче загинати кінчики сторінки.
Хтось читає в метро, а хтось - у вітальні.
Хтось читає для розваги, а хтось - для роботи.
Хтось читає.
