Дещо раніше я писала про тренди в літературі. Один з них полягає в тому, щоб приділяти кожній парі свого книговсесвіту по книзі. Але існують випадки, коли історії кохання розтягуються на дві і більше книг.
Чи чули ви про серію «Після» Анни Тодд?
Або про серію «Винні» Мерседес Рон?
Ці дві історії об’єднує те, що вони прописані на кілька книг, де кожна є етапом розвитку стосунків, Тесс та Гардіна, Ноа та Ніка відповідно. Фінал першої книги не є завершенням, а швидше виступає переходом до наступної.
Писати історії подібного штибу досить складно. Треба створити довгу сюжетну лінію, зі злетами та падіннями стосунків і водночас не загубити інтерес до пари, що вже казати, коли розвиток другорядних персонажів також має відбутися.
Які ж проблеми можуть виникати з таким типом історій?
Базова проблема – кожна книга повторює попередню
Що я маю на увазі? Коли ми беремо історію кохання розміром всього в одну книгу, то вона зазвичай будується за принципом: розвиток стосунків → перешкода → відновлення і подальший розвиток → хтось із героїв/обидва роблять помилку (часто саме чоловічий персонаж) → примирення/завершення стосунків.
Якщо ми говоримо про цикл, то вкінці першої книги може не відбутись примирення, а перенестися на другу книгу, або у фіналі героїв чекатиме розрив.
В другій книзі нерідко виникає повтор сюжету: знову розвиток, знову герой/героїня партачить і знову вони сходяться. Тобто ми виходимо на коло.
Сюжет має рухатись, герої розвиватись, натомість вони топчуться на місці. Це дратує. Виснажує. Якщо ми маємо red flag головного героя, який завдає болю, то він постійно повторює свої дії, а головна героїня терпить. Через такий підхід пара з якою мав би виникнути емоційний зв'язок, починає бісити. Їх просто неможливо романтизувати, коли в голові витають питання: чому вона не може піти (?) або чому він не хоче перервати стосунки (?).
Яке вирішення?
Кожна книга повинна мати свій конфлікт. Він необов’язково повинен стосуватися суто їх двох. Наприклад, загроза стосунків може бути зовнішньою. Класика: батьки проти чи відстань заважає коханню. Так, це банально, але принаймні сюжет не виходить на самого себе.
Друга проблема – сюжетна деталь губиться
Пізніше я приділлю сюжетній деталі більше часу, а сьогодні поговоримо про її нестійкість у великих історіях.
Сюжетна деталь – невеликий елемент, ознака, яка притаманна героям, місцю, часу, що додають їм особливості. Не визначають їх, але підкреслюють певну унікальність, увиразнюють.
У великих творах вона може губитися. Не секрет, що сюжетна деталь змінна, але забувати її неприпустимо. Особливо, коли вона відігравала значну роль в попередніх книгах. Наприклад, захоплення головної героїні, що раптово зникає чи переконання головного героя, що без пояснень розчиняються.
Третя проблема – історія створена на одну книгу, розтягнута на кілька
Можна продовжити сюжет, доповнити його, але загалом, автор перед початком роботи має розуміти, чи його історія на одну дві чи десять книг. Коли автор розтягує історію, це надто сильно відчувається: сюжет закінчується, і він додає нові повороти, що часом здаються незграбними, не пасують історії. Автор намагається її продовжити, погіршуючи загальне враження. Деякі історії просто не створені для циклу книг, або ж за сильного бажання автора – потребують перебудови.
Мені особисто більше до вподоби цикли присвячені одній парі. Зв'язок з нею є значно сильнішим. Так, писати такі історії складно, проте вони здатні висвітлити те, що одиночні книги в повній мірі не в змозі.
Як змінилися герої з першої сторінки початку аж до останнього абзацу фінальної книги?
Як розкрилися другорядні герої?
І головне: що цій історії кохання такого, що їй знадобилося не сотні, а тисячі сторінок?
Це захопливе відчуття, коли розумієш, що кожна наступна книга варта однієї пари.
Варта кожної написаної сторінки.
