Нещодавно, гортаючи booktok, я натрапила на блогерку, що згадувала Beach Read Емілі Генрі. В книзі, як виявилось, була досить“цікава” назва літклубу, що мене неабияк засмутило. І тут я почала згадувати стільки разів я натрапляла на згадки російської імперської культури. Відверто, мене аж почало нудити. Я зазвичай намаглася не помічати/пропускати мимо вух ті промовисті згадки, але це ж не вирішить проблему - вона очевидна.
Найкумедніше, що в більшості книг, в згадках навіть не було особливого сенсу (маю на увазі сюжетного) - це були звичайні діалоги серед любовних перепетій, де можна було обійти якщо й прикладом, то геть іншим. Не секрет, що російська культура популярна на Заході. Вона має вплив. Для багатьох письменників згадувати російську культуру сьогодні є нормою. На жаль.
Такі речі псують враження від книги, вони її здешевлюють самим фактом свого існування. Сьогодні розберемо найпопулярніші з мого досвіду згадки.
Шлейф достоєвського
Література чи не базова категорія для авторів. Це й зрозуміло. Творячи свої книги, вони послуговуються творіннями іших. Тут російська література виступає тією самою “класикою”. Найчастіше згадують саме “злочин і кару” достоєвського та “анну кареніну” толстого. Останню, до речі, згадували в моїй улюбленій янґ едалт трилогії Maxton Hall Мони Кастен. Це стало для мене прикрою несподіванкою третьої книги.
Балет
Балет є ще одним міфом, на якому тримається імперія і західні письменники виступають її стовпами. Відтак серед працівників балету не рідно можна знайти саме росіян. Так було зокрема й у Kill Switch Пенелопи Дуглас.
Спорт
росіяни лізуть не тільки в олімпіади. Коли справа стосується спорту в книгах, часто автори просто не можуть опиратися. Особливо, коли справа стосується фігурного катання чи гімнастики. Тут матиму два цікавих приклади. Перший Like snow we fall Айли Дейд. Приклад показовий. Тут саме двоє росіян рухають сюжет. Один з них, щоправда, є шматком лайна і його зрештою карають, але інший, тобто інша, це викладачка з фігурного катання, дещо стереотипна росіянка, яка допомагає головній героїні. Другий приклад, Finding Her Edge Дженніфер Якопеллі, з нашумілого серіалу, що вийшов по однойменній книзі. Там теж фігурує російська спортсменка.
російська культура донині збирає овації. Мене лякає не те, що письменники згадують її і навіть згадують в позитивному контексті, а те, що чимало згаданих і не згаданих мною книг написані після подій 2014-ого, а деякі взагалі після подій 2022-ого, коли толерувати російське означає втрачати людське.
росія проводила вдалу кампанію самореклами протягом століть, і хоч хіба геть пришиблений автор буде славити її в своїх книгах, лишаються письменники, що підтримують статус “великої імперії”. Світу нарешті варто розплющити очі і зрозуміти, яка небезпека криється у возвеличенні покидьків.
Бо правда в тому, що російська культура - це ланцюги накинуті на шию і якщо вчасно не скинути їх, то вони вб’ють і тебе, і наступні покоління після.
Сміливість завжди вимагає дій
