Сьогодні література наповнена еротикою. Для нас вона є звичною та навіть бажаною, проте ще якихось сто років тому, еротика була складною темою, особливо якщо вона описувала речі неприпустимі для тогочасного суспільства. Як от заборонене кохання леді та звичайного робітника.
Книга Девіда Лоуренса, вперше опублікована 1928 року викликала обурення і неприйняття у Великій Британії, а сьогодні вона є класикою, що неодноразово екранізовувалась. Востаннє це сталося 2022 року.
Прочитавши книгу, я зрозуміла, чому вона викликала тоді обурення. Власне, крім кохання людей з різних станів, вона описувала секс дуже детально. І тут можна відразу сказати, що сучасна еротика перемагає. Справа в тому, що сьогодні секс описується красиво, а те, що ми отримали , було швидше соромно, і не викликало того, що сьогодні викликає еротика - збудження.
Це було відверто, але не привабливо.
Сучасні письменники так не пишуть. Зазвичай.
Книга насичена філософськими роздумами, що її обтяжує. Фільм 2022 року їх дещо опустив, зробивши історію більш “рухомою”. Проте це не єдина перевага кіно. Справа в тому, що фільм змінив кут зору, а також характери персонажів.
Олівер - коханець леді Чаттерлей - не є очевидним протагоністом, як показує кіно. Відверто кажучи, від його сексистських коментів мене аж вернуло, тоді як кіноваріант Олівера, змушує стати на його бік.
Та все ж найбільше, хто зазнав змін - це чоловік леді Чаттерлей. Фільм наче допоміг виправдати зраду чоловіку, він зробив його гіршим (хоча й книго-варіант не є гарним). Власне, якщо повертатись до суті історії: чоловік більше не міг вдовольняти її і попросив знайти собі коханця, щоб завагітніти та народити йому спадкоємця (звісно, не з робочого класу). Байдужість чоловіка, самотність приводять леді до Олівера, де вона знаходить щастя. Проте це все одно зрада, адже їх стосунки це не про секс на одну ніч і вже точно не про спробу зачати дитину. Вони закохуються одне в одного., і леді ховає правду від чоловіка.
Книга наче не дозволяє нам виправдати дії коханців. Вона лишає певне нерозуміння та неприйняття.
Я спочатку глянула фільм, а потім прочитала книгу, тому в мене змішані почуття.
Та з чим я згодна та що показано і в книзі, і в кіно: так це прагнення жінки до свободи. Можливо, якби леді Чаттерлей не влізла в консервативне місиво аристократії, яке не дозволяє належним чином самоствердитись, то, можливо, б історія склалася інакше.
Я засуджую зраду, водначас розумію, що це була спроба проявити себе бодай якось, а не стати однією зі скульптур, що прикрашають сади маєтку.
Цікаво так глянути на життя британської еліти, після Бріджертонів?
