Думаю.. він не скаже, що його життя щасливе, але він не хотів би його міняти.
Кожного дня, прокидаючись, парубок йшов і виконував обов'язкові справи. Перепочивав, їв, писав знайомим. Допоки були справи все було добре.
Він намагався бути максимально зайнятим, щоб не мати можливості думати. Потім він вибирався з сил, відновлювався і все по колу.
Цей хлопець не любив коли не було чим зайнятися. Бездіяльність в його житті породжувала роздуми та безнадію і одні й ті ж самі думки: “Невже все буде так і надалі? І кожен наступний день буде таким ж як попередній? Я буду стрімко гнатися за блискучими митями аби хоч на якийсь час забути що я живий?”.
Дивні думки були, незрозумілі. Не до кінця пояснені і тому чужі для сторонньої людини, але сам юнак чудово їх розумів, а тому і уникав.
І знову у нього з'явилася справа. Це наступна ідея для книги, яка не має особливо великого шансу на втілення в життя, але він намагається її реалізувати.
І допоки він зайнятий нею, допоки складає план, обдумує персонажів і заставляє себе писати він живе і бачить в цьому сенс. Бачить те на що варто витрачати свій час, чого варто добиватися і відкидати все інше задля блага ідеї книги, яку він так і не зможе дописати.
…
Проходить якийсь час, запал від ідеї вже не спонукає до таких відчайдушних дій та емоцій. Але він все ще зайнятий історією, проте тепер ще й веде звичайний спосіб життя. Зустрічається з людьми, грає в відеоігри, п'є чай, але перестає бути поглиблений написанням книги і від втоми вирішує перепочити.
“І що ж станеться коли я закінчу цю книгу?”, “Толку з того, що я її напишу, в житті немає чогось цінного і тому написавши книгу я не отримую нічого цінного.”, “Я наче застиг в цьому процесі, він здається нескінченним і не приваблює зовсім.”, “Я не можу відволіктися!”
Він не може продовжувати працювати над історією, але намагається. І в якийсь момент з'являються його родичі і потребують від нього дій. По суті це звичайна поїздка додому, але він сприймає це не так.
Його наче виривають з життя на декілька днів і все чим він вимушений займатися дома в батьків ніяк не перетинаються з його звичайним способом життям. Звісно це стрес.
Йому не подобається там знаходитися, він не може писати, навіть в комфортних для себе умовах, а з родичами тим паче. Йому не вдається знайти позитив у таких змінах і весь час він почувається погано.
Такі зміни відбуваються кілька разів на місяць, але він хотів би менше звісно.
А чим довше він сидів з батьками, тим частіше його відвідували думки яких він постійно намагався уникати: “Невже все буде так і надалі? І кожен наступний день буде таким ж як попередній? Я буду стрімко гнатися за блискучими митями аби хоч на якийсь час забути що я живий?”.
…
Через якийсь час життя повертається в звичайному йому прояві. Він знову живе сам, окремо від родичів, проте його загальний настрій зіпсований і через це він також не може писати.
Прогрес недописаної історії продовжує стояти на місці. Юнак ще менше бачить сенсу в тому щоб її дописати, окрім того тепер її написання асоціюється з тими людьми з якими він не хоче зближуватися і історія стає йому неприємною, і хлопець припиняє її писати.
Парубок розуміє для себе те, що може йому живеться самому, для себе погано, але змінювати це ще гірше. Коли він опиняється в інших, не комфортних, умовах проживання, з іншими неприємними людьми, він це ненавидить, а якщо йому прийдеться так жити і відмовитися від того що має, то покінчить життя самогубством.
Юнака весь час навідують думки про нестерпність життя, на це немає особливої причини, просто більшість його днів в тижні проходять негативно і він не може це змінити.
Він любить писати, проте не може написати повноцінну, завершену історію, по багатьох різних причинах, тому постійно собою невдоволений.
Він людина, яка має купу депресивних та суїцидальних думок і ховається від них за зайнятістю, якою обирає письмо, де він не в силах реалізуватися. З часом вибивається з сил, трішки мучиться, планує суїцид, але відновлюється і знову йде з головою в зайнятість, що називається письмо до якої він вже і не має особливо теплих почуттів, але чомусь постійно повертається в неї і постійно зазнає невдачі.
Можливо це його зона комфорту, яку він не може покинути, бо не готовий приймати нове, а можливо…
