Добиратися у іншу частину світу цікаво та непросто.
За даними Гугла відстань від Києва до Токіо по прямій складає 8 193 км. Але по прямій, як виявилося, навіть літаки не літають, не те що автобуси до Воршави не їздять.
На додачу до цього через нашого хворого на голову сусіда зараз ще доводиться облітати стороною найбільшу країну Європи та найбільшу країну Азії. У результаті маємо майже 2 доби дороги.
Прямі рейси до Токіо є не з усіх столиць Європи, бо такий переліт може здійснити тільки дуже великий літак з відповідним запасом пального та відповідною вантажопідйомністю, котрий потребує відповідного розміру злітної смуги та ангару. Я не хотіла робити ще одну додаткову пересадку, тому шукала саме прямий рейс. Летіла з Варшави.
Оскільки у мене було зовсім мало часу на оформлення візи, а квитки мені купували у самий останній момент, до Варшави я їхала нічним автобусом.
Рейс, який мені підходив найбільше, відправлявся зі станції метро Академмістечко. У якості місця посадки перевізник зазначив адресу житлового будинку та надав його координати. Приїхавши на місце, я зрозуміла, що подорож обіцяє бути цікавою. За вказаними координатами не було ані зупинки, ані жодних знаків - тільки алея біля під’їздів, на яку великий автобус ніяк не заїде. Об 11 вероча, у темряві, перед комендантською годиною усе це виглядало не найприємнішим квестом. Проте хвилин через 10 на тротуарі біля проїжджої частини почали збиратися люди з валізами. Хух.
З автобусом мені пощастило, адже він був відносно комфортним: з працюючим туалетом, збалансовано працюючим кондиціонером та навіть каво/чає/какао (!) машиною. Я у своєму житті чимало подорожувала, але такої штуки у автобусі до того ні разу не бачила.
Добре, що я обрала рейс, який прибував за більше ніж 10 годин до вильоту. Не буду дякувати польським фермерам за мою завбачливість, але на кордоні навіть без них нас протримали майже 3 години. Я не знаю, з якої причини. Пасажири пройшли контроль без затримок і пригод, а от сам автобус оглядали більше години. Навіть водій, котрий залишився чекати з пасажирами на пероні, вже відчутно нервувався.
Перші подорожуючі через аеропорт Шопена без запасу часу викликали таксі вже у Любліні. Не думаю, що вони встигли.
В цілому, дорога до Варшави зайняла 17 годин та разом з поїздкою у аеропорт виявилася найважчою частиною подорожі.
Наступним етапом випробувань був вокзал електричок, що прямують з автовокзалу Варшава Заходня до аеропорту Шопена. Куди йти, мені підказали у касі автовокзалу, потім - у касі вокзалу електропоїздів. Все просто: платформа 9, за мостом і оранжевим ліфтом. Проїзд сьогодні безкоштовний.
Ліфт слухняно підняв мене на мостовий перехід над перонами. 5, 7, 8… 9 платформи немає. Восьма виглядає останньою. Дивлюсь на табло. Мій потяг має відходити з 8 платформи за 7 хв. Спускаюся. Потяг не приїхав, але щось по звучанню схоже оголосили на платформі 5. Іду. Знову потяга немає. Табло зрозуміти складно, написи весь час змінюються, назви виглядають незрозуміло. Питаю. Місцеві жителі, що чекають своїх поїздів на обох платформах, у трактуванні розкладу на табло розходяться.
Через деякий час катання незграбної валізи на ліфтах та перестрибування з нею сходинок, на яких вона весь час перевертається, мені вдалося встановити, що мій потяг слідуватиме через платформу 9 через 30 хвилин. Чекайте, платформу 9?! Я вже була на 8, вона виглядає останньою на цьому вокзалі.
Так, - кажуть місцеві, - платформа 9 зараз не тут. Оскільки там проходить ремонт, Вам треба пройти повз 8, спуститися по довгому пандусу, вийти ооон туди - а вже там і буде Ваш потяг до аеропорту Шопена.
Ну, добре…
На вулиці досить спекотно, валізі ремонтний пандус і його тріщини, вибоїни та калюжі геть не подобаються, а на зустріч нам один за одним ідуть тільки дивні польські підлітки у костюмах і гримі Джокера, Сейлор Мун і ще якогось барвистого та трохи неохайного аніме. Ну що ж, схоже, я таки на вірному шляху до Японії.
Дякую тому привітному чоловікові, що допоміг мені витягнути валізу на польську платформу 9 ¾, на якій немає ані магічного порталу у стіні, ані навіть ескалатора чи ліфта!
На пероні знову ніхто не знає, чи приїде сюди потяг до аеропорту. Польська молодь перелякано і трохи ніяково пояснює, що англійською не говорить, табло тут уже взагалі немає, слово lotnisko ніде не читається і не чується. Але була на тій платформі привітна жіночка похилого віку, котра, почувши відповідь молодих, підійшла до мене і заговорили тією самою “страшною і невідомою” англійською. Вона впевнено пояснила, з якого боку прийде потрібний мені потяг.
Далі все значно простіше: 6 годин очікування, посадка, виліт.
Простір біля гейту зручний та комфортний, можна купити воду та їжу, є wi-fi, людей зовсім мало, а за вікном над злітною смугою сідає сонце.
