Японія - країна поціновувачів смачної їжі.
От ви би, наприклад, могли у вихідні присвятити цілий день тому, щоб прокинутися о 5 ранку, швидко зібратися і поїхати у інше місто, аби з’їсти там якусь місцеву специфічну їжу, локальний десерт, випити кави, можливо, купити м’яку іграшку чи сувенір, поставити штам про відвідування у своєму записничку і з заходом сонця повернутися додому? Ні, не погуляти містом, побачитися з друзями, відвідати музей та заразом зайти поїсти, а саме приїхати, поїсти та поїхати назад додому.
Більшість з нас на фоні місцевих жителів у цій гурманській справі - справжнісінькі аматори та слабаки. Я - так точно.
У японців кожний регіон має свою специфічну та унікальну страву, яку не можна спробувати практично більше ніде в країні. Навіть існують спеціальні карти, що розкажуть, куди і за чим варто їхати.
І так, ікру минтая, саке чи манго можна придбати або замовити не тільки там, де вони зображені на карті, проте ключові нюанси вирощування і приготування своєї регіональної їжі кожна префектура тримає у секреті, а значить, смак страви буде іншим.
А декому ще й пощастило. Наприклад, окінавський фіолетовий батат суворо заборонено вивозити за межі префектури та імпортувати з острова навіть на інші острови Японії. На ньому живуть ендемічні паразити, тому на варті гастрономічної цінності регіону стоїть сама карантинна служба.
Також тут існують національні змагання, у рамках яких щороку визначаються переможці у намінації окремої страви. Цілі комісії та тисячі туристів і місцевих споживачів замовляють, їдять та голосують за присвоєння місцю статусу “столиці“ гьоза, мочі, рамену тощо. Подібне звання надзвичайно цінується обома сторонами: місто отримує найкращі рекомендації, що ведуть за собою відвідувачів з усієї Японії та різних куточків світу, а відвідувачі знають, де варто спробувати цікаву їм їжу, де вона буде дійсно найкращою та найунікальнішою.
А тепер уявіть, що робиться на свята у країні, де навіть у повсякденні панує така гастрономічна атмосфера.
Японці рідко вважають себе приналежними до одного релігійного вчення. А ще так склалося історично, що саме поняття релігія у західному розумінні цього слова у більшості японців викликає негативну реакцію. Це довга розмова про важкі та буремні часи минулого, тому просто повірте мені на слово чи, як захочете, перепитайте у Гугла, більшість людей тут насправді дуже близькі до нашого поняття атеїст і певною мірою шинтоїсти або будисти.
Жодне з перерахованих вчень не забороняє переймати красиві традиції інших народів та релігій і модифікувати їх під себе.
Різдво для японців - це приємний привід святкувати. Не родинне свято з глибоким змістом і не історія про домашній затишок, а просто привід для гучних вечірок, невеличка репетиція Дня Святого Валентина, радість енергопостачаючих компаній, бо усе довкола сяє тисячами вогників, і нагода смачно поїсти.
Ні для кого не секрет, що останніми десятиліттями Японія зазнала значного впливу Сполучених штатів, а результатом такої взаємодії культур стали деякі, на наш погляд, дуже дивні традиції.
Американці здебільшого готують на Святий вечір індичку. Саме вона - одна з центральних страв різдвяного столу, яка створює атмосферу та формує глибокі асоціації. У Японії ж індиче м’ясо зустріти можна, але тут це не типова їжа. Проте тут повно курятини, вона дуже розповсюджена і популярна. А ще тут є KFC. Проводимо паралель і починаємо дивуватися.
Перший ресторан KFC у Японії відкрився далекого 1970 року у місті Нагоя. Головний розрахунок був на те, що місцеві жителі зацікавляться новим форматом у поєднанні зі знайомим смаком обсмаженого у олії курячого м’яса. І це спрацювало. Бізнес потроху розвивався, кількість ресторанів у різних частинах країни зростала, а керівники продовжували піднімати планку та ставити амбітні цілі.
Саме у цей період у тому самому ресторані у Нагої працював манеджером японець Такеші Окавара.
Одного разу він почув, як кілька американців обговорювали між собою, наскільки вони скучили на незвичному східному раціоні за різдвяною індичкою, і саме тому прийшли у KFC, бо не змогли знайти нічого ближчого до звичної святкової страви.
Такеші задумався, а потім розповів про своє спостереження колегам. Трохи згодом саме він запропонув пробну маркетингову кампанію у межах одного ресторану, що передбачала продаж спеціальних різдвяних наборів курятини та додаткових страв на вибір.
Акція пройшла напрочуд вдало! Настільки, що починаючи з 1974 року і до сьогодні у всіх KFC Японії пропонують різдвяний набір на основі смаженої курятини, а на плакатах з його рекламою красується слоган “Різдво - це Кентукі!”.
На випадок, якщо ви раптом ніколи про це не задумувалися, абривіатура KFC означає Kentucky Fried Chicken, тому, хоч вивіска у японських ресторанів KFC абсолютно така сама, як і у всьому світі, люди називають його не KFC, а Кентукі.
Ну і що? - спитаєте ви. - Мало що там пропонують до Різдва ті KFC, McDonalds чи інші мережі нездорового харчування! Принести додому на Різдво пакет фастфуду - це блюзнірство, за яке можна отримати на горіхи від люблячої рідні.
Але ж пам’ятаєте, Різдво у Японії - не релігійне і не сімейне свято. Ніхто не вважає тут, що рідні мають бути вдова 24-го ввечері, дружина, мама чи бабуся повинна обов’язково приготувати домашні ароматні страви, а батьки - покласти під ялинку очікувані подарунки. І ніхто не обуриться принесеним додому на Святвечір картонним відеречком смаженої курятини Кентукі. Ба, навпаки - сьогодні це вже традиція. 55 років вдалого та наполегливого маркетингу не минули даремно - вже підростає третє покоління людей, для кого “Різдво - це Кентукі!”. Не раз чула від місцевих про те, що якщо ви хочете порадувати японця, замовте на Різдво страви з KFC. Для них це практично така сама приємна асоціація зі святом, як для людей з заходу кутя, індичка чи штолєн.
Люди бронюють онлайн різдвяні набори від полковника Сандерса, починаючи з перших чисел листопада. Якщо не потурбуватися про це вчасно, можна лишитися на свято без смачного та всерьоз засмутити близьких.
Японців у маленькій Японії дуже багато, але вони надзвичайно організовані та ввічливі. 24 грудня з самого ранку через двері ресторанів KFC у всіх куточках країни пройдуть десятки тисяч бажаючих отримати своє святкове замовлення.
Зустрічають відвідувачів Санта Сандерс, ще один дуже вдалий маркетинговий хід, що закріплює потрібну бренду асоціацію,
та менеджер, що керує чергою.
На табличці у руках менеджера написаний час отримання замовлення. Краще не спізнюватися, японці не люблять непунктуальності. На фото - ранок, і людей поки небагато. Трохи згодом стане відчутно жвавіше, але штовханини не буде, скільки б людей не прийшло. Усі будуть чемно стояти у черзі.
Рекордний заробіток японських ресторанів KFC на Різдво був зафіксований у 2019 році та становив 7,1 мільярди єн (62,5 мілйони доларів США).
Я KFC собі не замовляла, тому просто покажу фото кількох наборів з сайту.
Варіантів сьогодні зазвичай дуже багато, обрати можна на будь-який смак і бюджет.
Найпопулярнішими, наскільки я зрозуміла, є червоні набори, що містять шматочки курятини, лазанью та тірамісу. Саме довкола них за святковим різдвяним столом збирається чимало японських родин.
Подарунки можливі, але, як правило, для дітей. Дорослі ж або просто святково вечеряють, якщо це родини з дітьми, або йдуть святкувати у ресторан чи ізакаю.
Неодружені/незаміжні дорослі часто шукають собі на різдвяний вечір пару. Ще одне, з нашої точки зору, дивацтво, але застосунки для знайомст через інтернет та заклади, що проводять експрес-побачення, у грудні спостерігають щорічний бум. Японська нація має дуже серьозні проблеми з соціалізацією молоді та переживає наростаючу демографічну кризу, тому напрошується висновок, що така традиція не призводить у більшості випадків ні до чого по-справжньому серьозного, але продовжує жити та розвиватися.
Якщо ж ви не з тих, хто готовий святкувати за тарілкою фастфуду чи йти у шумне людне місце, для вас теж є варіант.
Продуктові супермаркети 24 грудня пропонують широкий вибір святкової курятини (те, що починалося як маркетингова кампанія одного бренду, вийшло далеко за її межі та вже живе власним життям), піци та дещо менший - морепродуктів.
Японія сьогодні - це точно не те місце, де можна померти від голоду через невміння готувати. Головне - вміти заробляти гроші.
А з чим ще у вас асоціюється Різдво? Спробуйте думати, як японець.
Якщо ви щойно подумали про його кольорову гаму, вітаю, ви починаєте розуміти цих людей!
Різдво - це червоно-біла палітра. Це корпоративні кольори бренду KFC, Санта вдягнений у червоне з білими акцентами, Coca-Cola їздить на червоно-білій різдвяній вантажівці. А ще - це прапор Японії!
Снігу у Токіо немає, калина не росте, ну хіба червоні камелії рясно цвітуть у грудні. Але ні, це все якось не те.
Як органічно вплести ці кольори у новітні традиції саме японського Різдва? Знову ж таки, через їжу!
Ну чому знову через їжу? - спитаєте ви.
Думаю, тут стільки всього змішалося, що слід повернутися до того, з чого ми починали. Їжа у місцевій культурі - це не просто задоволення чи джерело енергії, це практично завжди символи та акценти. Я не японознавець і не розкажу багато розумного, але, навіть просто живучи тут вже деякий час, я бачу, як люди ставляться до їжі.
Наприклад, крім вже описаного на початку, скажу, що японська мова має спеціальну фразу, яку говорять, перш ніж почати їсти - いただきます! (Ітадакі масу!). Вона слугує аналогом нашого побажання приємного апетиту чи англійського “Enjoy your meal!”, але, по суті своїй, у першу чергу, виражає вдячність та означає щось на кшталт “Дякую усім причетним, у тому числі богам, за те, що я можу насолоджуватися цією їжею!”.
Після того, як ви поїли, слід сказати ご馳走様でした! (Гочісо осама дешіта!). Це та сама вдячність богам, кухареві та усім присутнім, хто зробив можливою, готував та розділив цю трапезу. Бо вдячності, з точки зору японців, багато не буває.
Різні види їжі на свята означають різні побажання. Наприклад, на Новий рік (це свято тут має значно глибші корені за Різдво) у святкових наборах зібрана значна кількість різних закусок у невеликій кількості. Для нас це просто можливість спробувати все потрошку, як ми і робимо за святковим столом, а для мешканця Країни сонця, що сходить, - це спосіб побажати гостям купу усього доброго і хорошого, не відправляючи листівки у Вайбері.
Так от. Біле та червоне у їжі. Що спадає на думку?
Ще однією гастрономічною родзинкою японського Різдва став бісквітно-кремовий торт з полуницею.
Ще на самому початку ХХ століття компанія Фуджія почала продавати перші різдвяні торти. Але бізнес ішов досить важко через економічну нестабільність, а потім іще гірше через ІІ Світову війну. У повоєнні часи дозволити собі бісквітний тортик навіть на свята могли лише дуже багаті люди. Більш-менш стабільні продажі почалися з 1952 року.
Сьогодні практично кожний продуктовий магазин і магазинчик продає рідвяні бісквіти, а магазинів компанії Фуджію по всій країні існує вже більше тисячі.
Перші різдвяні біло-червоні торти виглядали інакше. Це були одношарові фруктові бісквіти зі сливами та родзинками, вкриті білою цукровою глазуррю та прикрашені сріблястими кондитерськими кульками.
У 50-х з’явилася полуниця, ягоди почали викладати по всій поверхні.
Пізніше з’являться бісквіти, полуницю на яких викладають суцільним острівцем у центрі, щоб зверху виглядало схоже на японський прапор,
та безліч усього різного, на будь-який гаманець і смак.
До спеціалізованих кондитерських магазинів, де якість тортів завжди вища, стоятимуть черги.
Не хочете торт, то купіть хоч булочку.
Ще місяць після Різдва у магазинах буде купа дрібних солодощів з полуницею.
Якщо ж ви за здорове харчування, то кінець грудня і майже весь січень - сезон продажу полуниці у свіжому вигляді.
Оті тюбики - то згущене молоко до полуниці. Вибачте, шановні поборники ЗСЖ, але без нього тут ніяк, маркетологи дуже старалися.
Так промайне яскравий різдвяний період, а 26 грудня зранку практично усі різдвяні страви зникнуть з полиць разом з різдвяним декором. І почнеться вже зовсім інша історія.
