Дуже цікавий феномен - принципово доводити до кінця почате.
По-перше, якщо ти взявся за щось і зрозумів, що не те, не твоє, не варто, дурня якась, - все одно мусиш закінчити. Чого? чому? хз.
По-друге, якщо взяв собі хавчик, а він несмачний, або забагато і вже не лізе (і при тому у тебе загалом нема проблем із здобуттям їжі) - все одно треба допхати до кінця, щоб аж через вуха лізло, тупо покарати себе за свої ж гроші, ну а чого, не лишати ж.
По-третє, якщо книжка не пішла чи фільм не сподобався, все одно треба витратити кавалок свого життя на якийсь непотріб, бо - почав же, ну як же ж. Так само серіали на овер 9000 серій.
По-четверте, якщо познайомився з людиною, і згодом вийшло, що це мудак, на якому проби ставити нема де, то мусиш далі продовжувати стосунки, бо а нєфіг було починати тоді. Чи оцей пункт так не працює?)))) Ну, зрештою, трьох попередніх теж якби вистачає))
Взагалі-то, я досі дивуюся... ну добре, є певні речі, про які відразу і не скажеш, більше плюсів чи мінусів, а з їжею бувають розлади харчової поведінки, але принаймні книжки й фільми - на біса оце? Я кидаю будь-який фільм, якщо він не зацікавив мене за перші 40 хвилин. Якщо за 40 хвилин не з'явилося нічого вартісного, то наступний втрачений час не виправдає навіть те, що там може щось з'явитися (але воно не з'явиться, чесно). З книжками простіше, зазвичай перші кілька сторінок вже дають нормальне уявлення, чи варто витрачати час.
У будь-якій справі найголовніше - вчасно зупинитись. Не варто намагатися довести до кінця якусь дурню або просто те, що не твоє, не пішло, не виглядає привабливо, і головне - не є умовою життя, здоров'я тощо.
