З усіх буктьюберських каналів мене найбільше зачепив Проліт. Цікавий контент, приємна блогерка, різноманітні формати та важливі теми. Тому не дивно, що саме її відео наштовхнуло мене на роздуми.
Читали ще до того, як це стало мейнстрімом?
Мабуть, я пристану на бік контроверсійної думки - мода на естетику бути читачем не є однозначно поганим явищем. Наведу лише той аргумент, що для того, аби створити собі образ інтелігентного читача, потрібно купляти книжки. Придбання книжок підтримує книжковий ринок та економіку країни. Тож з фінансової точки зору це є навіть позитивним процесом. Люди купляють книжки та наповнюють бюджет.
Люди не є однаковими. Усі ми живемо кожен у власній бульбашці, ми ніби ув'язнені у межах свого розуму та обмежені своїм світосприйняттям. Саме тому люди не є екстрасенсами та не розуміють одне одного за замовчанням. Очікувано, що навіть захоплення ми сприймаємо по різному. Читання є доволі широким процесом й викликає у людей різні емоції, асоціації, кожен виробить свій власний підхід.
Хтось любить створити сприятливу атмосферу, читати у дощову погоду, палити ароматичні свічки та пити каву з книгою у руках. Хтось опановує техніку швидкісного читання, щоб поглинути книжку за один день. А хтось оформлює книжкову полицю, організовує книги за колірною гамою, темами тощо. Можливо та людина, яка накупила книжок “заради естетики” та не встигає їх прочитати зараз, згодом дійде до них усіх. Ми ж пам’ятаємо що було під час блекаутів, наприклад. Мати запас книжок - це не є погано. Врешті-решт, у кого з нас немає домашньої бібліотеки, яка залишилась від бабусь та дідусів? Сумніваюся, що велика кількість людей прочитала кожну книгу з книжкової шафи. Однак, ми ж не викидаємо їх усі тільки через те, що ще не прочитали.
Словом, я дивлюся на цей процес з прагматичного боку. Так, книги пишуться не для того, щоб їх ставити на полицю навіть не прочитавши (хоча є й такі книги, які призначені тільки для того, щоб їх продати). Так, для когось така поведінка є незрозумілою. Але для когось ці книги є чимось на кшталт сувенірів - гарна річ, яку приємно мати. Перш ніж дратуватися, подумайте, що те, що хтось інший й незнайомий вам купляє книги як статуетки на полицю, на вас ніяк не вплине. Це не завадить особисто вам поводитись зі своїми книжками так, як хочете ви. І це однозначно не збіднить книжковий ринок.
Вивищення коштом читання
А от що точно є негативним наслідком, то це продукування комплексів серед глядачів. Коли інфлюенсери створюють неможливі умови, наприклад прочитати сто книг на рік. Це, на мою думку, шкідлива практика. Читання має бути дозвіллям, захопленням, а не змаганням. Люди мають отримувати задоволення від читання, а не відчувати тиск та примус дотримуватись якоїсь неадекватної норми.
Як на мене, то необхідно не перетворювати читання на змагання, а підтримувати фандомну діяльність, дискусії, книжкові клуби тощо. Читання - це не спорт. Це приємний спосіб провести час. Це джерело нових думок, натхнення, тем для спілкування.
Звісно, що люди у будь-якій діяльності шукатимуть спосіб вивищитись над іншими. Для деяких людей самоствердження є невіддільною частиною будь-якої діяльності. Це варто знати та усвідомлювати й не піддаватися. Нереалістична мета - це дуже шкідлива практика. А оцінувати читання кількісно - це взагалі якесь збочення.
Проте, хочу зазначити, що у самому встановленні цілі немає однозначної шкоди. Я, наприклад, маю свою “норму” - 15 книг на рік. Це просто бажаний рівень, щоб підтримувати свою мотивацію. Встановлення мети тримає мене у фокусі. Я не змушую себе обов’язково дотриматися цієї норми, можу прочитати менше або більше. Це просто спосіб підтримувати свою цілеспрямованість. І чим це гірше, ніж мета накопичити певну кількість грошей, вивчити певну кількість мов або відвідати певну кількість місць? Кожен мотивує себе як хоче. Гадаю, треба просто розуміти, що будь-яка кількісна мета є індивідуальною. Це не привід вихвалятися чи будувати на цьому очікування до оточення. Всі ми маємо різні ритм життя, пріоритети, захоплення та звички. Навіть затяті книжкові хробаки не мають оцінюватись за якимсь кількісним показником, бо навіть підхід до читання, його швидкість, заглиблення та сприйняття є індивідуальними.
Книги значущі та недостойні
Особисто я не підтримую розподіл книжок на достойні та такі, що є нижчими. Ба більше, я навіть не вважаю, що класична література має мати особливий статус.
По-перше, стосовно класичної літератури. Я вважаю, що до книг потрібно ставитися без снобізму. Будь-яка класика свого часу була белетристикою. Класикою стають “бестселери”. Ми не можемо об’єктивно оцінити та визначити, чи не втратили ми якийсь шедевр у забутті віків. Можливо хтось колись написав неймовірно захопливу, ліричну, майстерну книгу, але вона не дійшла до наших часів через невідомість автора або неактуальність на той час. Проте ми точно можемо побачити, що класикою стають ті твори, які свого часу були дуже популярними. Їх читали так само як зараз читають Пратчетта, Ґеймана, Кінґа, Ровлінг тощо. Маю надію, що з часом ці книги також увійдуть до шкільної програми. Виходячи з цього, я вважаю, що читати класику варто так само як будь-яку іншу книгу - без пієтету, піднесення та недоторканості. Не варто робити з книжок ідолів та кумирів.
Особисто я сприймаю титул класики як таку собі рекомендацію. Це твори, які перевірені часом та читацьким схваленням. Це зручний каталог, яким можна скористатися під час пошуку нової книги, щоб прочитати. Але якщо книга визнаного генія здалася нудною, нецікавою, занадто патетичною, застарілою, упередженою, просто не зачепила та не сподобалася - це нормально. Це просто книга, яка колись була написана невідомою. Колись люди читали її вперше, оцінювали без безумовної поваги та авторитету. Чому ж тепер так не можна?
Ми всі маємо право на власні вподобання та цінності. Ми можемо не схвалювати ідеї автора. Ми можемо не вподобати його стиль, художні прийоми та висловлювання. Ми не зобов’язані любити автора лише за те, що його вивчають у школі. Ганити себе за те, що вам не сподобався Данте або Бронте не має сенсу.
По-друге, щодо книг недостойних та невибагливих. Всі ми розуміємо, які книги відносять до не найціннішої категорії - масові детективи та фентезі, еротичні романи. Я не виноситиму сюди так звану мотиваційну літературу та псевдопсихологічні “посібники”, різноманітні енциклопедії юних леді тощо, бо ось таку літературу особисто я дійсно вважаю шкідливою.
Та чи дійсно ці книжки є чимсь низьким порівняно з класикою та майстрами сучасної художньої літератури? Ні, не обов’язково. Бо вони виконують свою функцію - розважають, розслабляють, відволікають, гають час. Звісно, немає сенсу вихвалятися та ставити собі у заслугу, що ви прочитали цілих сто детективів у м’якій обкладинці. З іншого боку, а чи варто вихвалятись тим, що ви прочитали сто книжок з переліку на кшталт “Перлини світової класики”?
Пора вже відмовлятися від стереотипу, що читання є елітарним. Ця концепція працювала тоді, коли саме по собі вміння читати не було доступним кожній людині. Відповідно, якщо читати вміли тільки елітарні прошарки суспільства, то й самі книжки були чимось елітарним. Зараз читати вміють усі, тому й книжковий ринок розширився настільки, щоб відповідати потребам усіх людей з їхнім різноманіттям інтересів. Варто усвідомити та змиритися, що для різних людей читання виконуватиме різні функції та слугуватиме для різних потреб.
Комусь цікаво заглиблюватись у лор, вивчати внутрішній всесвіт, будувати теорії, аналізувати, структурувати, досліджувати біографії героїв та їхні особистості. Комусь подобається відшукувати приховані сенси, прослідковувати ідеї та погляди автора у його творах, знаходити посилання на творчість інших митців та їхній вплив. Комусь важливо розуміти історію літератури, її зміни протягом епох, еволюцію. А хтось хоче просто відволіктись від рутинного завантаженого життя й прочитати щось легке. Швидкі емоції, легкий для розуміння текст, ніяких прихованих сенсів, зрозумілі події. Немає нічого поганого чи недостатньо елітарного у тому, щоб шукати у книгах не глибокі підтексти та складні послідовності, а розслаблення та приємних емоцій.
Людина не є розумною тільки тому, що читає Сервантеса або Платона, й не є примітивною лише тому, що читає літературу про потраплянців. Так, світогляд дійсно може вузьким або широким, але хіба ж він залежить лише від прочитаних книжок? Доктор наук може мати обмежений світогляд, притримуватись сексистських, расистських та гомофобних упереджень. Людина без вищої освіти може бути неперевершеним вузьким спеціалістом, мандрувати світом та мати широкі погляди. Так само й не можна оцінити особистість лише за тим, які книги вона читає.
Книги розширюють світогляд?
Як на мене, то не обов’язково. Книги дійсно можуть слугувати джерелом іншої точки зору, способом поглянути на світ очима іншої людини, відчути нові емоції та зустріти нові думки. Але це є індивідуальним.
Як на мене, усе залежить від емпатії читача та його готовності визнати свої помилки, порозумітися з іншими, прийняти відмінності інших людей.
“Оповідь служниці” Етвуд не змінить затятого сексиста та не змусить фанатичних вірян переосмислити своє бачення світу.
Творчість Оскара Вайльда не пом’якшить ненависть гомофобів.
Книги сестер Бронте не вплинуть на сприйняття аб’юзивних стосунків, маніпуляцій та жорстокості відносно жінок у подружжі.
“Звіяні вітром” Мітчелл й досі сприймаються як неймовірно глибока, але все ж історія про кохання. Мало хто замислюється про те, що в цій книзі також підняті проблеми воєнного часу, виживання, повоєнної кризи, патріотизму, шовінізму та расизму, а сама Скарлетт є не просто рольовою моделлю доленосної жінки, а й прикладом незламності, сили та прагнень.
Словом, кожен розглядає книгу з власної точки зору, послуговуючись доступними йому емпатією, асоціаціями, переконаннями, а також упередженнями і стереотипами. Людина, яка не вважає підняті у книзі питання важливими, у кращому випадку відкладе її або просто не почне читати.
Кожна книга має свою авдиторію й жодна не є універсальною. Читач має бути готовим сприйняти книгу, пройнятися ідеями автора. Книга буде близькою тому читачеві, який й так поділяє цінності автора.
Безперечно, книги є джерелом глибшого розуміння проблеми, нових емоцій та думок. Але книги не творять дива. Вони промовляють до тих, хто готовий слухати.
Книги для поціновувачів та несмак
У мережі зустрічається думка, що справжні книжки мають цінуватись лише за зміст. “Правильному” читачеві не потрібні ані дизайн, ані ілюстрації, ані оформлення сторінок. Тільки текст має цінність.
Я з цим не погоджуюся. Книги мають дарувати емоції та почуття, залишати враження. А що нас вражає найперше? Що приваблює наш погляд та пробуджує цікавість? Що спонукає звернути увагу на книгу у книгарні? Так, її оформлення.
Я не вважаю, що яскрава та барвиста палітурка є несмаком чи ґанджем. Ми не сприймаємо речі, у тому числі книжки, лише за їхньою практичною цінністю. Ми за природою своєю є дослідниками, ми прагнемо нових вражень. Важливо, щоб книга дарувала у тому числі ететичне задоволення, привносила емоції, цікавість. На неї має бути приємно та цікаво дивитись, приємно тримати у руках під час читання. Веселе та яскраве забарвлення палітурки та форзацу, наявність закладки, інтерактивних елементів, оформлення сторінок та ілюстрації - усе це впливає на враження та запам’ятовується.
Кольори та оформлення збагачують читача емоціями від книги, як предмету, того, що стоятиме на полиці. Інакше чому читач має робити вибір на користь саме паперового видання, а не електронної версії, наприклад?
Ілюстрації доповнюють враження, додають глибини зануренню у книгу. Вони втілюють персонажів та краєвиди, створюють їхні образи, які читач запам’ятає, якими доповнить свої враження.
Звісно, у всіх є свої вподобання. Хтось надає перевагу мінімалістичному оформленні, хтось хоче бачити деталізований орнамент та тіснення, хтось вподобає реалістичні зображення, а хтось - мальовані. Й ринок має бути різноманітним, щоб кожен знайшов своє.
Словом, провідна думка мого допису - це толерантність. Ніхто не має дискримінувати інших за те, як вони читають, про що вони читають та яке оформлення їх приваблює (звісно, у межах законності та здорового глузду).
Читання є захопленням. Воно є різноманітним, обширним та індивідуальним для кожного. Немає сенсу засуджувати когось за те, що вони будують свій стиль навколо провідного захоплення, як немає сенсу й вивищувати людину лише за те, що вона читає. У світі читання для кожного з нас має знайтись місце.
А популяризувати читання та робити його модним - це є добре.
