Ви коли-небудь бачили робота, CGI-персонажа у фільмі або навіть дуже реалістичну ляльку, яка виглядала майже як людина, але викликала у вас дивне, тривожне відчуття, легку відразу чи дискомфорт? Якщо так, ви, ймовірно, зіткнулися з явищем, відомим як ефект моторошної долини (англ. uncanny valley).
Це інтригуюча концепція, яка пояснює нашу складну емоційну реакцію на об’єкти, що імітують людську зовнішність. Давайте розберемося, що це таке, звідки взялося і чому це важливо.
Що таке ефект моторошної долини?
Ефект моторошної долини — це гіпотеза, яка стверджує, що коли штучний об’єкт (робот, анімаційний персонаж тощо) стає все більше схожим на людину зовні та поведінкою, наша емоційна реакція на нього стає все більш позитивною та емпатичною. Однак цей процес триває лише до певної точки.
Коли об’єкт досягає високого, але не ідеального рівня людиноподібності, наша позитивна реакція різко змінюється на негативну — ми відчуваємо тривогу, відразу, моторошність. Цей різкий спад на графіку емоційної реакції і є “моторошною долиною”. Якщо ж об’єкту вдається подолати цю долину і досягти майже повної ідентичності з людиною (що наразі є надзвичайно складним завданням), наша позитивна реакція може знову зрости.
Звідки взялася ця ідея?
Термін “uncanny valley” (моторошна долина) був вперше запропонований японським професором робототехніки Масахіро Морі (Masahiro Mori) у 1970 році в його есе “Bukimi no Tani Genshō” (буквально “Феномен Долини Моторошності”). Морі спостерігав за реакцією людей на різні типи роботів і помітив цю дивну закономірність: чим ближче робот до людського вигляду, тим симпатичнішим він здається, але лише до межі, за якою він стає тривожно схожим, але все ж “не таким”.
У своєму фундаментальному есе для японського журналу Energy Морі писав:
Я помітив, що, просуваючись до мети зробити роботів схожими на людей, наша спорідненість з ними зростає, доки ми не дійдемо до рівня, який я називаю «моторошною долиною».
Далі в есе Морі описує цю долину на прикладі перших протезів рук:
Можна сказати, що протез руки досягнув певної схожості з людською формою, можливо, на рівні з вставними зубами. Однак, коли ми усвідомлюємо, що рука, яка спочатку виглядала справжньою, насправді є штучною, ми відчуваємо моторошне відчуття. Наприклад, під час рукостискання нас може налякати її млява безкісткова хватка, а також її текстура і холод. Коли це відбувається, ми втрачаємо відчуття близькості, а рука стає моторошною.
В інтерв’ю IEEE Spectrum Морі пояснив, як йому прийшла в голову ідея моторошної долини:
З дитинства я ніколи не любив дивитися на воскові фігури. Вони здавалися мені дещо моторошними. У той час розроблялися електронні протези рук, і вони викликали у мене такі ж відчуття. Цей досвід змусив мене замислитися про роботів загалом, що й спонукало до написання цього есе. Моторошна долина була моєю інтуїцією. Це була одна з моїх ідей.
Як психологи пояснюють ефект моторошної долини
Точної, загальновизнаної причини виникнення ефекту моторошної долини досі немає, але існує кілька провідних теорій:
Загроза невизначеності (Category Uncertainty): Наш мозок намагається класифікувати об’єкт: це людина чи ні? Коли об’єкт знаходиться на межі цих категорій, виникає когнітивний дисонанс, який викликає тривогу. Ми не знаємо, як реагувати.
Еволюційний механізм уникнення патогенів (Pathogen Avoidance): Незначні відхилення від людської норми (неприродний колір шкіри, дивні рухи, асиметрія) можуть підсвідомо сприйматися як ознаки хвороби або генетичних дефектів, активуючи інстинктивне бажання уникнути потенційного джерела інфекції.
Конфлікт перцептивних сигналів (Conflicting Perceptual Cues): Коли одні риси об’єкта виглядають дуже реалістично (наприклад, очі), а інші — штучно (текстура шкіри, рухи), мозок отримує суперечливі сигнали, що викликає дискомфорт.
Порушення очікувань щодо людських норм (Violation of Human Norms): Об’єкт виглядає достатньо людським, щоб ми очікували від нього відповідної поведінки, міміки, реакцій. Коли ці очікування не виправдовуються (наприклад, “мертвий” погляд, механічні рухи), це викликає тривогу.
Страх смерті (Mortality Salience): Дуже реалістичний, але неживий андроїд може нагадувати труп, підсвідомо викликаючи думки про власну смертність.
Де ми бачимо ефект моторошної долини? Реальні приклади
Щоб краще проілюструвати, як працює моторошна долина, наведемо кілька прикладів цього явища. Приготуйтеся злякатися.
Робототехніка
1. Telenoid
Очоливши рейтинг «найстрашніших» роботів за версією IEEE Spectrum’s Robots Guide, Telenoid – це роботизований комунікаційний пристрій, розроблений японським робототехніком Хіроші Ісігуро. Його лиса голова, неживе обличчя та відсутність кінцівок роблять його більш схожим на інопланетянина, ніж на людину.
2. Diego-san
Інженери та робототехніки з Лабораторії машинного сприйняття Каліфорнійського університету в Сан-Дієго розробили цього робота, щоб допомогти батькам краще спілкуватися зі своїми дітьми. Маючи зріст 1,2 метри і вагу 30 кілограмів, Diego-san є великою дитиною – більшою за середньостатистичну однорічну дитину.
«Незважаючи на те, що вираз обличчя у цього робота-дитини витончений та інтуїтивно зрозумілий, я все ще відчуваю фальшиву посмішку, коли очікую, що дитина буде виглядати щасливою, – каже Анжела Тінвелл, старший викладач Болтонського університету у Великій Британії та авторка книги «The Uncanny Valley in Games and Animation». «Це, разом з відсутністю деталей в очах і лобі, може зробити дитину порожньою і моторошною, тому я б хотіла уникнути цих «мертвих очей» замість того, щоб взаємодіяти з Diego-san».
3. Geminoid HI
Ще одне творіння Ішіґуро, Geminoid HI, є його андроїдною копією. Він навіть взяв волосся зі свого власного скальпу, щоб пересадити його на свого робота-близнюка. Ішігуро каже, що створив Geminoid HI, щоб краще зрозуміти, що означає бути людиною.
4. Sophia
Розроблений Девідом Хенсоном з Hanson Robotics, Sophia є одним з найвідоміших людиноподібних роботів. Як і AVA від Soul Machines, Sophia відображає цілу низку емоційних проявів і оснащена можливостями обробки природної мови. Однак для багатьох спостерігачів ця міміка все ще недостатньо природна і потрапляє в “моторошну долину”.
5. Actroid
Ці андроїди, створені японською компанією Kokoro, часто використовувалися на виставках. Їхня реалістична зовнішність у поєднанні з дещо механічними рухами також була прикладом ефекту.
Комп’ютерна графіка та анімація
Це, мабуть, найвідоміша сфера прояву ефекту.
Фільм “Полярний експрес” (2004): Часто наводиться як класичний приклад. Персонажі, створені за допомогою ранньої технології захоплення руху, мали надто реалістичні риси, але їхні очі та вирази обличчя здавалися багатьом глядачам “порожніми” або “мертвими”.
Фільм “Final Fantasy: The Spirits Within” (2001): Попри те, що це був технологічний прорив у створенні реалістичних CGI-людей для свого часу, багато глядачів відчували дискомфорт від персонажів, які були майже, але не зовсім людьми.
Фільм “Коти” (Cats, 2019): Критика цього фільму значною мірою була пов’язана з моторошним дизайном персонажів – гібридів людей і котів, створених за допомогою CGI, які виглядали неприродно і тривожно для багатьох.
Живі версії анімаційного фільму «Король Лев» та мюзиклу «Коти» 2019 року вивели моторошну долину на передній план поп-культури. Для деяких фанатів фотореалістична комп’ютерна анімація левів, що розмовляють, і співаючих котів, які імітують людські рухи, була просто моторошною.
Цифрове омолодження акторів
Технології, що використовуються для “омолодження” акторів у фільмах (наприклад, у “Ірландці”), іноді створюють образи, які здаються ледь помітно штучними, викликаючи легкий ефект “долини”.
Відеоігри
Спроби створити фотореалістичних персонажів також можуть наштовхнутися на цю проблему.
Гра L.A. Noire (2011): Використовувала передову на той час технологію захоплення міміки. Хоча це було вражаюче, деякі вирази облич персонажів здавалися перебільшеними або неприродними, створюючи дискомфорт.
Гра Detroit: Become Human (2018): Андроїди в цій грі навмисно створені дуже схожими на людей, що ставить їх на межу “моторошної долини”, викликаючи у гравців змішані почуття співчуття та тривоги.
Ляльки та манекени
“Реборн” ляльки (Reborn dolls): Це гіперреалістичні ляльки, що імітують немовлят. Їхня надзвичайна схожість із живими дітьми, поєднана з нерухомістю та відсутністю життя, може викликати сильний ефект моторошної долини.
Протезування
Високореалістичні косметичні протези, які ідеально імітують зовнішній вигляд людської кінцівки, але позбавлені природного руху, температури чи текстури шкіри, також можуть викликати подібне відчуття тривожної невідповідності.
Чому це важливо?
Розуміння ефекту моторошної долини є критично важливим для дизайнерів, інженерів, аніматорів та всіх, хто працює над створенням штучних об’єктів, що взаємодіють з людьми. Ігнорування цього ефекту може призвести до того, що продукт (робот-помічник, персонаж гри, аватар у віртуальній реальності) буде відштовхувати користувачів замість того, щоб викликати довіру та симпатію.
Розробники часто стоять перед вибором:
Створити стилізований, явно нелюдський дизайн (як у багатьох мультфільмах Disney або Pixar), який уникає “долини”.
Спробувати “перестрибнути” долину, досягнувши надзвичайно високого рівня реалізму в усьому – зовнішньому вигляді, рухах, міміці (що дуже складно і дорого).
Свідомо чи несвідомо потрапити в “долину”, ризикуючи негативною реакцією аудиторії.
Ефект моторошної долини — це захопливе вікно у нашу психологію та сприйняття. Він показує, наскільки чутливо ми реагуємо на те, що означає “бути людиною”, і як тонка межа відокремлює симпатію від тривоги, коли йдеться про штучні аналоги нас самих. Це явище залишається важливим викликом і предметом досліджень у світі, де технології все глибше інтегруються в наше життя.
