Ми не вибираємо бути травмованими

Ми не вибираємо бути травмованими.
Здавалося б, така проста думка, але вона часто вислизає з уваги.

Ми не вибираємо бути травмованими.
А також не вибираємо ті реакції і способи пристосування, які використовуємо після певної події.

Бути весь час на сторожі, підозрілим, не довіряти, все контролювати.
Вірити, що та подія нас сформувала і визначила назавжди, забуваючи, що то лише один із фактів біографії, але далеко не вся історія життя.
Недовіра до близьких, зневіра у собі, потік звинувачень себе та всіх інших.
Образливість, вимогливість, агресія, провокативна поведінка, необдумані імпульсивні слова та рішення.

Симптомів дуже багато і вони всі різні.

Головне, що варто пам’ятати - ми цього не вибирали.
Так сталося.
Ніхто цього не хотів і не вибирав.
Жити в напрузі і тривозі і витрачати неймовірну кількість зусиль, щоб «відредагувати» свою поведінку та думки.
Щоб впоратися з усім цим.

Але так вийшло. На жаль.

Що можна зробити – згадати, що тепер у вас є вибір.
Боротися самотужки, чи звернутися за допомогою, за співчуттям і підтримкою.

Я кожного разу кажу про те, що навіть прийти і «сповідатися» - розказати те, що на душі – це вже терапія.
Це вже полегка.

І я не про ті випадки, коли розповідаєш другу/подрузі свої страсті-мордасті на кухні за чаєм, а потім відчуваєш себе краще. Ні, то зовсім інша історія...

Я зараз про те, що є речі, які не для всіх. Тому що слухати, приймати, давати адекватний зворотній зв’язок теж треба вміти в таких ситуаціях.

Все це я можу вам дати. Все починається з маленьких кроків. Маленьких кроків до зцілення. І тоді приходить трохи більше спокою, довіри, розслаблення. До себе та інших. І тоді приходить розуміння, що не за все в житті ми несемо відповідальність.