Ми не вибираємо бути травмованими. Здавалося б, така проста думка, але вона часто вислизає з уваги. Ми не вибираємо бути травмованими. А також не вибираємо ті реакції і способи пристосування, які використовуємо після певної події
Зазвичай, коли описують уникаючий тип прив’язаності, говорять про холодність, закритість, беземоційність та недовіру. Але не акцентують увагу на тому, наскільки людині насправді страшно довіритися іншому
Біль вимагає, щоб його відчували. Іншими словами – помітили, приділили увагу. Згадайте, коли у нас щось фізично болить, ми не можемо зовсім ігнорувати цей факт. Ми намагаємося собі допомогти чи звертаємося до лікаря.
Буває, так вже хочеться кохання, красивих стосунків, усіх цих метеликів і ніжних, особливих почуттів та емоцій... Але от внутрішньої готовності немає. Як же дізнатися, що вже можна?
Чому розпочинаємо стосунки чи залишаємося з людиною, з якою (а ми вже внутрішньо здогадуємося, ніби передчуваємо) нас очікують сльози, біль і сум?.. Розберемося.
Тут спокійно та цікаво)
