Експериментальна дивізія «ТРІКАП»

Експериментальна дивізія «ТРІКАП» (TRICAP - Triple Capability - потрійних можливостей) створена в середині 1971 року в Форт-Худ (штат Техас) на базі легендарної 1-ї кавалерійської (аеромобільної) дивізії, виведеної з Південного В'єтнаму, і частин колишньої 1-ї бронетанкової дивізії. З метою збереження традицій сухопутних військ США нова дивізія отримала офіційне найменування – 1-а кавалерійська дивізія «ТРІКАП».

Проект організації вказаної дивізії та деякі основи її бойового використання були підготовлені командуванням науково-дослідних розробок з організації та використання сухопутних військ (Combat Developments Command). Практична перевірка діяльності особового складу підрозділів дивізії проводилося управлінням експериментальних досліджень (Experimentation Command).

Нова універсальна дивізія, за задумом американського військового командування, мала втілити в собі останні досягнення військово-технічного розвитку і в майбутньому змінити деякі існуючі типи дивізій.

При розробці проекту нової дивізії в основу її організації були покладені такі вимоги: вона повинна мати «потрійні можливості» і незалежність використання, а також служити базою для проведення випробувань нових зразків озброєння.

За висловлюваннями деяких американських військових фахівців, сенс концепції «потрійних можливостей» полягав в тому, щоб у процесі експерименту створити таку дивізію, яка мала б підвищену вогневу міць, ударну силу і мобільність.

За розрахунками командування, підвищена бойова міць дивізії повинна досягатися за рахунок покращення озброєння піхоти, масування вогню артилерії та гелікоптерів вогневої підтримки, а також найкращого використання ударної сили танків. Мобільність повинна забезпечуватися необхідним насиченням дивізії транспортно-десантними гелікоптерами, що забезпечують транспортування сил і засобів на малих висотах зі швидкістю 200 км/год, а також гелікоптерами вогневої підтримки, що мають швидкість до 400 км/год.

Принцип незалежності використання дивізії передбачає, що дивізія має бути стратегічним резервом сухопутних військ і забезпечувати централізоване і децентралізоване застосування її основних з'єднань і частин у бою та операції на заморських ТВД.

У дивізії «ТРІКАП», яка є базою для випробувань нових зразків озброєння та бойової техніки, перевірятимуться вертольоти АН-56А «Шайєн», танк ХМ803, бойова машина піхоти ХМ723 та бойова розвідувальна машина ХМ800, радіоелектронні прилади та різні системи бойового управління військами, тощо.

Програма випробувань дивізії «ТРІКАП» була розрахована на два-три роки та включала оцінку ефективності принципів бойового застосування та тактики дій дивізії подібного типу, її організаційно-штатної структури (від взводу до дивізії в цілому), матеріально-технічного забезпечення у різних умовах та видах бою. Припускалося, що велика увага буде приділена випробуванням та оцінці нових радіоелектронних розвідувальних засобів, апаратури передачі розвідувальної інформації до автоматизованих систем управління для ефективного використання бойової потужності дивізії.

Дослідження компонентів дивізії передбачалося провести у чотири етапи: взводні, ротні, батальйонні та бригадні випробування. Перший етап (випробування взводів) розпочався у серпні 1971 року.

До складу експериментальної дивізії за штатом входять: штаб, штабна рота, три бригади (піхотна аеромобільна, бронетанкова та протитанкова аеромобільна), дивізійна артилерія (два змішані артилерійські дивізіони), чотири окремі батальйони (розвідувальний, армійської авіації, саперний та зв'язку), рота військової поліції і командування тилу, якому підпорядковано кілька підрозділів матеріально-технічного забезпечення (див. схему).

Отже, тепер детальніше розглянемо структуру та озброєння цієї дивізії.

Піхотна аеромобільна бригада

Бригада включала в себе штабну роту і три піхотні аеромобільні батальйони. Кожен піхотний аеромобільний батальйон має три піхотні роти та одну роту підтримки. У трьох піхотних аеромобільних батальйонах планувалося провести випробування відповідно до наступних поєднань протитанкового озброєння:

Бронетанкова бригада

До складу бронетанкової бригади входять: штабна рота, два танкові та один мотопіхотний батальйони. У кожному танковому батальйоні налічується 54 середні танки М60А1, а в мотопіхотному батальйоні — 12 пускових установок ПТУР «Тоу», 6 106 мм безвідкатних гармат та 18 90-мм безвідкатних протитанкових рушниць. У бронетанковій бригаді є також 18 легких танків М551 «Шерідан», 83 бронетранспортери та 9 гелікоптерів вогневої підтримки. Інформацію про конкретну модель цих одиниць техніки я не знайшов, проте гадаю, що бронетранспортером є М113, а гелікоптером - або AH-1 Cobra, або OH-58 Kiowa. Але про них далі.

Протитанкова аеромобільна бригада

Протитанкова аеромобільна бригада складається зі штабної роти та 4 батальйонів: розвідувального аеромобільного (вертольоти ОН-58А "Кайова", AH-1G "Х'ю Кобра", ПТУР "Тоу"), піхотного аеромобільного, вертолітного протитанкового (AH-1G "Х'ю Кобра") та батальйону гелікоптерів загального призначення (UH-1B «Ірокез», СН-47 «Чинук»). У бригаді є 72 вертольоти вогневої підтримки, а також транспортні, розвідувальні та інші. Передбачалося, що на озброєння бригади в майбутньому надійдуть вертольоти АН-56А "Шайєн", оснащені пусковими установками ПТУР "Тоу" та 30-мм гарматами з дальністю дійсного вогню по танках до 3000 м.

Частини та підрозділи бойового та матеріально-технічного забезпечення

Вони організовані за трійковою системою з метою надання допомоги будь-якій бойовій одиниці дивізії.

Дивізійна артилерія представлена двома змішаними артилерійськими дивізіонами. Один з них має три батареї 105 мм і одну - 155 мм гаубиць, а інший - три батареї 155 мм і одну - 203,2 мм самохідних гаубиць. У кожній батареї 105-мм та 155-мм гаубиць по шість гармат, а в батареї 203,2-мм самохідних гаубиць - чотири гармати.

На озброєнні розвідувального батальйону знаходяться 18 легких танків М551 «Шерідан» та вертольоти: 9 OH-58А «Кайова», 9 AH-1G «Х'ю Кобра» та 7 UH-1H. Батальйон армійської авіації складається зі штабної роти та чотирьох рот транспортно-десантних гелікоптерів.

До складу саперного батальйону входять шість рот: мостоукладачів, дві саперні і три саперні аеромобільні. Рота мостоукладачів оснащена мостоукладачами AVLB.

У розпорядженні командування тилу дивізії є чотири батальйони (ремонтний, транспортний та постачання, медичний, тилового забезпечення), дві роти (фінансова, адміністративна) та автоматизований центр обробки даних.

Загалом, в дивізії по штату налічується: 13 тис. осіб, 256 гелікоптерів різного призначення, 108 танків М60А1, 36 танків М551 «Шерідан», 18 155-мм та 4 203,2-мм самохідні гаубиці, 18 105-мм та 6 155-мм гаубиць на мехтязі, 43 пускові установки ПТУР «TOW», 14 106 мм безвідкатних гармат та 81 90-мм безвідкатна протитанкова рушниця.

Командиром 1-ї кавалерійської дивізії «ТРІКАП» призначено генерал-майора Джеймса Сміта, який командував бронекавалерійським полком у Європі, а потім бригадою в 1-й кавалерійській (аеромобільній) дивізії у В'єтнамі, був заступником командира 101-ї аеромобільної дивізії, а у подальшому - командиром 1-ї бронетанкової дивізії.

У зв'язку зі створенням дивізії «ТРІКАП» в військовій пресі з'явилися перші відгуки. Вказується, що на шляху становлення нового з’єднання є проблеми, від успішного вирішення яких залежить майбутнє дивізії нового типу. До них, зокрема, належать:

Висновок

У 1975 році випробування дивізії «ТРІКАП» були загалом завершені. Вони дозволили військовому командуванню відпрацювати деякі питання взаємодії між танковими, піхотними аеромобільними та вертолітними протитанковими підрозділами та частинами у бою. Також вдалося виробити основи бойового застосування великих формувань подібного типу і розпочати створення окремих протитанкових аеромобільних бригад нової організації, які в майбутньому планувалося використовувати у складі сухопутних військ США в Європі для посилення армійських корпусів. У подальшому, такі гелікоптерні бригади були розгорнуті у кожній дивізії ЗС США.

Також, у ході проведених дослідів було встановлено, що дивізія такого складу вельми громіздка і складна в управлінні, особливі труднощі становили вирішення питань організації служби тилу. Зокрема, складність організації управління та взаємодії між різними за своїм призначенням бригадами, а також труднощі, пов'язані з матеріально-технічним забезпеченням з'єднань і частин, що мають велику кількість різнорідної військової техніки та зброї, негативно позначаться на ефективності бойового застосування дивізії. Крім того, наявність у її складі лише однієї бронетанкової бригади не забезпечувало достатньої ударної сили, а протитанкова аеромобільна бригада у її тодішньому бойовому складі мала не надто високу ефективність.

У зв'язку з цим, американське командування визнало за необхідне переформувати 1-у кавалерійську дивізню «ТРІКАП» у типову бронетанкову дивізію. Усі заходи, пов'язані з переформуванням, були завершені до 1 липня 1975 року.

За планом реорганізації, піхотна аеромобільна бригада дивізії «ТРІКАП» перетворюється на механізовану, а протитанкова аеромобільна бригада була виведена зі складу дивізії та стала окремою.

Після реорганізації дивізія «ТРІКАП» отримали найменування «4-а бронетанкова дивізія». Вона мала у своєму складі шість танкових, п'ять мотопіхотних та один розвідувальний батальйон, дивізіон 203.2мм та три дивізіони 155-мм гаубиць, зенітний дивізіон на установках Чапарел та Вулкан, а також підрозділи бойового та тилового забезпечення.

Виведена зі складу дивізії «ТРІКАП» протитанкова аеромобільна бригада підлягала переформуванню. Вона мала три батальйони: гелікоптерний протитанковий (85 гелікоптерів), армійської авіації (125 гелікоптерів) і піхотний аеромобільний, а також підрозділи тилового забезпечення. Загалом у бригаді було 217 гелікоптерів, з них 90 гелікоптерів AH-1G "Х'ю Кобра", оснащених ПТУР "Тоу".