На базі «Волі» в медчастині був завал. Поранені кричали від болю. Марля з червоними заплаканими очима бігала від ліжка до ліжка. Запас артефактів для лікування був, але його не вистачало. Серед поранених був одиночка Арт. Марля обробила йому рану. Він мовчав. Не стогнав, як інші. Марля розгледіла в його очах біль, сильніший за поранену ногу. А можливо, і за свій власний...
Сталкер, сильно шкутильгаючи, вийшов. Йому треба було до «Бару», у свою кімнату. Надвечір ставкер добрався до заводу «Росток». По території складів його супроводив сквад «Волі», який йшов до стоянки.
Арт забрав у Бармена ключ і зайшов у кімнату. Все було так, як вони залишили з Лірою. Сталкер сів на диван. Перед очима була дівчина, що сиділа у нього на руках і шепотіла: «Ось наше потім...».
Арт збирався день-два відновитися і йти спробувати знайти Ліру. Він не міг повірити до кінця, що вона його не згадає. Але спершу — борг бізнесмену. Арт мав біля ста тисяч купонів, але це була крапля в морі.
На Затоні Султан остаточно перебрався зі «Скадовська» на Станцію переробки. Порядки залишилися колишніми: бандити кришували сталкерів за відсоток. Зрідка траплялись сутички, але пахан швидко розрулював усе «по понятіях». Після штурму станції багато чого змінилося.
На «Янові» встановилася рівновага. Бійці «Волі» ремонтувались у Азота так само, як і бійці «Долгу» лікувались у Костоправа. Проведені спільні операції показали безглуздість протистояння. Тепер за столиком біля стійки Гавайця частенько можна було побачити підполковника Шульгу і Локі, що грають у шахи. Сквади навіть разом почали ходити в рейди. Як виявилося, можна жити мирно...
На Смітнику діггери так само ходили за хабаром у супроводі братків Йоги. Бізнес набрав розмаху. Йога стабільно поповнював общак криміналітету, тому до його методів питань не виникало. Біс так само продавав свої артефакти Фанату на барахолці. Життя йшло своїм ходом...
У «Барі» за столом сидів Анубіс. Молодий чоловік, увесь у шрамах, заливав у себе горілку. Він дуже багато пережив за ці дні. Ці події переслідуватимуть його до кінця життя. За стінами бару гримів викид — сильніший, ніж зазвичай. Але машина-Анубіс не помічав його. Йому було начхати...
На «Агропромі» кінця викиду чекав генерал-майор Ковальський. Він щойно вилучив усі документи і записи у Музиченка. Після викиду він доставить їх у штаб, де чекав Василенко. Він ще не знає, що його гелікоптер Мі-8 потрапить у блукаючу аномалію, що з'явиться після викиду. На гелікоптері згорить уся електроніка, і він впаде на території закинутого госпіталю за Лиманськом. Гелікоптер разом з екіпажем згорить дотла, а інформація від полковника Музиченка за периметр так і не потрапить. Ковальський, якого Зона відпустила двічі, втретє з неї не вийде і залишиться в ній навіки. Всі записи, диски, документи згорять разом із гелікоптером. Зона вміє берегти свої таємниці.
КБО «Ювілейний» був схожий на вулик. Кілька десятків бійців носили важкі ящики на третій поверх. На іншому боці вулиці дев'ятиповерхівку оплутала гігантська виноградна лоза, по якій снувала «хімічна комета». На останньому поверсі КБО біля вікна стояла молода дівчина в чорно-білому камуфляжі. На плечі — АС «Вал». Вона спокійно дивилася на пейзажі Прип'яті за вікном. Невдовзі вона піде в інше місце. Куди скаже Майстер...
Бізнесмен, сидячи в кабінеті свого офісу, отримає повідомлення з Зони відчуження. Сталкер, що вважався загиблим, повністю виплатить борг за лікування батька. Бізнесмен вирішив ці гроші переказати батькові того сталкера. Повідомлення із Зони коротко пояснило, що сталкер став частиною того світу і не зможе тепер його покинути...
Арт перевірив спорядження. G36 і «Сайга» захистять його в дорозі. Боєкомплект — по два на ствол — у розгрузці «Зорі». Пістолет у кобурі. Їжа на дві доби. Медикаменти. Артефакти на поясі. Вода. Можна було йти. Ветеран Арт, помічений Зоною, був готовий. Він йшов на «Янів» і далі в Прип'ять. Він шукав Ліру.
В голові сталкера промайнула розмова з Видрою після бійні в Мертвому місті. Легенда тоді сказав:
— Ти її не зберіг, сталкере. Моя донька стала частиною чогось страшного. Ти винен у цьому. І тобі нести цей тягар до кінця життя. Ти тепер такий, як і ми — одинак, який не зможе нікого наблизити до себе. Бо Зона забере собі. Живи з цим. І сподіваюся, що ми більше не зустрінемося.
Арт тоді довго дивився, як Видра в броні «Долгу» зникає у сутінках Армійських складів. Він не знав, що Видра повернеться до Лиманська — він був частиною того міста. Не зустрінуться. Арт і сам не хотів нікого з них бачити. Він проклинав той день, коли поліз у Зону, коли зустрів Банана, провідника... Артур зміг перекроїти Зону, змінити баланс, примирити ідейних ворогів, виплатити борг. Але сам заплатив за це страшну ціну. Як і всі, помічені Зоною...
Тиждень тому він був на Кордоні. Приніс квіти для Глорії. Дівчина мало не кинулася йому на шию, незважаючи на свій характер. Але Арт не підпустив її. Незважаючи на свої бажання, він не міг занапастити і її. Тому просто пішов. Вовк зрозумів його без слів. Кулак в кулак і його вічна фраза:
— Вдалого полювання, сталкере.
Арт йшов на північ. Так починався його вічний рейд...
