Erai - "Божевільно Живий" (сингл) 2024. Музичний Літопис

Слухати: https://ffm.to/erai-insane

І. Зоо

Зіниці розширювалися, очні яблука наливалися кров’ю, а турбіни ніздрів жадібно втягували затхле повітря.

Моє шерстисте тіло стискалося спазмами, вуса обмацували безіменний простір допомагаючи координації рухів.

Я біг через темряву підвалу, по іржавим каналізаційним трубам, перескакуючи вентилі водопостачання та оминаючи зловісні фари котячих очей.

Час втратив свою опору в монотонності темряви.

Паклева теплоізоляція подеколи створювала мені м'які магістралі, а перфоровані труби були наче ковзанки для пазурів - увесь цей час відчуття тривоги ні на мить не полишало мене.

Ґрунт тисне, ґрунт вже близько!

Щуряча клаустрофобія - чи можливо це взагалі?

Так чи інакше, а мене переслідували коти - змінюючи один одного вони не витримували марафону в лабіринті чорного жахіття й полишали своє невдале полювання.

Неймовірного ступеню кульбіти над озерами нечистот та потреба швидко реагувати під час проникання до різного діаметру дір в бетонно-арматурних скелетах прокачували мій скіл ямакасі щосекундно - до тих пір, поки вдалині безпросвітного калейдоскопу не замайоріла біла крапка.

Вона збільшувалася по мірі наближення до мене (я до неї?) впритул.

Я вперше спинив рух.

Знову діафрагма вигинається від важкого дихання, але воно поступово стабілізується.

Вдихаю світло.

Визираю за товщу стіни.

ІІ. Антропо

Скромний продавець магазину мережі "Аврора", заочний студент факультету біотехнології та біотехніки столичного політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського, я і гадки не мав, що війна ТАК накриє мою психіку.

Маючи математичний склад розуму та глибоку начитаність, я поступово прорахував приблизний фінал нинішньої ситуації, висновками довівши себе до повної безпорадності перед обличчям майбуття й глухої зашитості в собі.

О так! Війна - Матір Світу людей, Матір Калі, ти завжди перезавантажуєш Старий Світ, немовби "windows" старого зразка на новий.

Тільки будучи по натурі Доном Кіхотом, можна було йти зі списом голіруч на безродному скакунові під забралом дірявого іржавого шолому на численні вітряки закулісних геополітичних інтриг.

О, скільки таких хоробрих ідальґо склали свої дерев'яні мечі під натиском цільнометалевого монстра, цього оновлюючого Світ молота деструкції, викоханого за сприяння й старання заокеанського Big Brother, що так полюбляв грати роль мудрого арбітра в усіх світових сварках ХХ сторіччя, будучи по суті the dark side of his younger brother.

Нині все навколо перетворилося на суцільний хаос виживання: фантасмагоричну картину Ієронімуса Босха, в якій велетенський плавильний котел із нами всіма варився на трьох китах плотоядної Калі Юґи.

То ж якщо підсумувати увесь мій колайдер вищесказаного - наша спільнота в центрі Європи мала наступний класовий поділ:

1. Герої (у вигляді плюсів на кладовищах).

2. Солдати (перехідна різношерста ланка до Воріт Вальгалли).

3. Ухилянти (потенційне гарматне м'ясо великої гри).

4. Паничі (ляльководи-інтриганти, ягоди одного поля).

І не поспішайте звинувачувати мене в зраді-зрадонці: Бренд “Україна” потрібно негайно розвивати, але що зробив наявний менеджмент цієї держави для заохочення, задля віддачі найціннішого - власного життя?

Я усвідомлював ключовий фактор даної проблематики - Дао Державного Апарату не зміниться до тих пір, доки хтось бажає жити за рахунок когось іншого.

Чим більша маса усвідомлених та вільних людей - тим менше шансів лінивих та хитрих манкуртів.

Що ж, звикши проводити пошук Істини шляхом заперечення, свої "диссидентські" маніфести майже нікому не привідкривав - окрім старого батька в моєму рідному селі Ворочово, що на Закарпатті.

З острахом проїжджаючи частокіл репресових блокпостів на шляху до рідних країв (мені 24,5 років), далеко за північ чаркувався в літній кухні під світлом гасової лямпи разом з батьковим цімборем - Ґеннадієм Орестовичем, підсліпуватим ветераном УПА, що завжди любив цитувати Юрія Горліса-Горського:

"Якщо я впаду з коня й проллється моя кров, то вона вже проллється недарма, адже з цієї крові виросте трава, яку з'їсть кінь, на котрому будуть воювати наступні борці за Незалежну Україну".

Це Кредо й визначало всю важливість того досить символічного партизанського опору в гірських лісах на перехресті зімкнутих щелеп Союзу та гітлерівської Німеччини.

Лежачи проти ночі на тріскучому дивані зйомних апартаментів третього поверху облупленої "сталінки", гортав сторінки дивної книги американського професора-регресолога Майкла Ньютона "Подорожі Душі", де пояснювалися різні принципи потойбічного життя шляхом занурення в стан гіпнозу 22х пацієнтів.

Книжка була знайдена в трюмо цього музейного виду помешкання й була родом з 90их, коли спрагле до всього фентезійного постколоніальне суспільство лавиною потекло на продийсвітів зразка Кашпіровського чи Алана Чумака, розриваючись між староімперським укладом лютого атеїстичного піонеризму та сущою бездуховністю палених "адідасів".

Проте мене ніколи не задовольняли загальні релігійні пояснення та стандартна наукова картина світу - в обох бракувало технічних деталей, без наявності яких губилося саме питання "хто ми", "навіщо живем" та "чи існує Бог"...

Бібліотека завжди була моїм рідним домом: і в батьківській хаті, і в сільській школі, де таким своєрідним чином прогулювалась левова частка нудних занять.

Зібгавши ворсисту ковдру до підборіддя, вчитувався в неймовірні описи існування людського "ядра" в міжжиттєвий період та способи "скульптингу" світу з атомо-молекулярної тканини.

Сьогоднішній робочий день видався аж надто емоційним: моєму старшому колезі довелося переховуватися в підсобці від тцкашників, поки я заговорював тим щурам зуби за прилавком.

"О, та тобі ще півроку лишилося жити, малий" - перехилялися своїми обважнілими тушами через скло прилавку, вдивляючись в мої військово-облікові документи.

Немов акули, вони щодня наярювали кола навколо "клітки з м'ясом", чуючи запах "чоловічинки" й кілька разів поверталися "по каву", "по пральний порошок", "по новорічні іграшки", маючи на меті куснути нещасну жертву.

Потім, під час обідньої перерви, споглядаючи за вікном швидкоплин великого міста, я став свідком страшного ДТП.

Олігарх в червоному тонованому Grand Cherokee з розмаху вдербенив в кафешку на протилежному боці вулиці й збив трьох чоловік - сім'ю, що зробили замовлення й очікували повернення офіціянта.

Як повідомлялося потім в чисельних змі: дівчинка 4 років була збита насмерть, батьків забрали в тяжкому стані, а того напомаженого лемка з акуратною борідкою поліціянти відпустили під заставу.

Скинувши бейджик продавця, вибіг через чорний вхід на задній двір та впав в листяну помаранчеву осіневію - не в змозі стримувати тріскаючий по швам резервуар емоцій...

Видовжена віконна фрамуга в ледь чи не 4х-метровій кімнаті аритмічно постукувала від рвучкого вітру та дощової канонади, золото місяця було заховане в скриню густих хмар, а пожовтілий пластиковий годинник "Янтар", що стояв на пачці газет з насіннєвим лушпинням поверх тумби обабіч дивану показував десь о пів на другу ночі.

Не помітив, як під монотонну колискову природи мої повіки повільно злиплись, а книжка вислизнула з рук, впавши на паркетні дошки підлоги.

Страх та паранойя так плотно закріпилися на підкірці мозку, що я став згустком цих складових й міг заснути лише відволічений зовнішнім подразником.

Повільно занурившись в сон не помітив як мікроінсульт заблокував моє тіло, але звільнив душу для чогось нового...

А тим часом на підлозі біля ліжка розгортався наступний епізод:

До тріснутої тарілки з студентським скупим бутербродом підповз зголоднілий нічний мисливець - темно-рудий пацюк...

ІІІ. Злиття

Вискочивши з нори в дальньому закутку, я опинився в просторій кімнаті, просякнутій різким хлорним запахом та начиненій блискучими металевими інструментами.

Яскраво освітлена центральною "багатоокою" люстрою, що була нахилена під кутом в залізному тримачі посеред центру стелі, ця обитель явно не лишалася порожньою надовго.

Аж раптом стривожені вигуки змусили мене знову залізти до нори й вже звідти спостерігати за перебігом подій.

"Дарино, кисневу подушку, негайно! - неслося відлуння десь вдалині.

Пацієнт подав ознаки життя! Мерщій сюди крапельницю з адреналіном!" - голоси наближались.

"Коханий, я передзвоню - привезли пацієнта в стані клінічної смерті, потрібна моя асистенція!" - поспіхом втиснула смартфон в неслухняну кишеню джинсів чорнява медсестра.

Кивнувши літній жінці на рецепшні, дівчина чимдуж побігла за необхідним знаряддям.

Санітари хутко везли ліжко зі скрипучими коліщатками повз потерті коридори лікарні, накачуючи кисень в жевріючі легені та підживлюючи кровообіг.

Обидві половини широких дверей реанімації вибухнули, впускаючи всередину всю процесію - термінальний стан тіла пацієнта визначався ознаками клінічної смерті, один із санітарів робив ручний масаж серця, під'єднували датчики кардіограми та весь час помпою накачували кисень.

"Дефібрилятор? Є! Раз! Два! Почали!" - здавалося, так продовжувалося цілу вічність.

Короткими високовольтними блискавками проводився непрямий масаж серця й спостерігаючи за актом воскрешення раптом відчув поступове й впевнене від'єднання себе від тіла пацюка.

Ніби метафізичні магніти - щось невмолимо тягнуло мене до того людського каркасу, над яким шаманило лікарське вороння й який поволі набував рожевих відтінків.

Раптом я побачив тонку срібну мотузку, що тягнулася чуть нижче пупа й плотно з'єднувалася зі мною - ніколи до й після цього випадку не відчував такої легкості буття, як в цю хвилину проміжного стану.

ІV. Тлумачення

Зранку бабця-власниця мого помешкання прийшла по орендну платню й заодно звіритись за показниками лічильників.

Оскільки моя кімната замість дверей мала тільки вишите рядно на гачечках карнізу, то вочевидь Клавдія Вікторівна одразу побачила мене ніби як в глибокому сні.

Не бажаючи будити, проте будучи змушеною це зробити через брак часу (та грошей) вона спершу акуратно, а потім більш рішуче почала смикати, штурхати вже задубле тіло.

Збагнувши всю трагічність ситуації, негайно набрала з мого смартфону "швидку" й навіть супроводжувала мене до самих дверей реанімаційного відділення.

Нічні пригоди згадувались неначе сон і я досі не можу до кінця повірити в те, що потіснив "двіжок" фізичної оболонки пацюка!

Проте відчуття присутності "господаря" тіла настільки реалістичне, що ніби й досі вкритий тваринною шерстю!

З моєї руки стирчав катетер, промінь сонця сканував хоч і давню, але свіжовипрану постіль, виблискуючи на металевих бильцях - я спостерігав за броунівським рухом дрібного пилу в цьому райському світлі.

Ранок листопада видався погожим та ясним й лежачи в палаті почав усвідомлювати весь символізм та Урок.

Це була ілюстрація вигляду кожного з нас в стані зашивання власноствореним тваринним страхом в бульбашку із заблокованою можливістю вибратися із неї.

Ти можеш знайти смерть не на "нулі", не під гусеницею танка чи в полоні ворога, а просто у будь-якому моменті!

Варто пам’ятати, що насправді ми всі — одвічні мандрівники й не важливо, наскільки довго ми тут чи ні.

Набагато важливіший Досвід під час проходження різноманітних рівнів цієї, без перебільшення, захоплюючої та нескінченної Гри.

Вдосконалюючись, зростаючи та розкриваючи весь можливий прихований потенціал власного “Я”.

Мої загальні враження: прогресія трансформації.

• Арт: випробувано ще один підхід оформлення релізу — тематична фото-замальовка з обробкою та скромний шрифт.

Цілком переконливо передає дух реанімації.

• Звук: відпрацьована для гурту схема, коли гітари й бас накопичувались в домашній студії Ярослава Майстренкова, а барабани й вокал - на Erai Studio (котра нещодавно встигла постраждати від прильотів “братніх” ракет).

• Співзвучні: Graphic Nature, Cohen Noise, Злам, Garmata Syndicate, Palm Reader.

Плюси:

Гурт продовжив активно експериментувати в пошуках нових елементів "Erai-Universe".

Даю Кубок Rock'у за цей jumping-fire'вступ - я відчув, я переконався, я збадьорився цією енергією.

Коли слухав, весь час крутилася в голові пісня американців Graphic Nature - "Sour".

По загальному вайбу психопатії, підходом до партій робочого барабану уподібнюється до творчості Злам та Garmata Syndicate.

Дуже сподобався мелодійний приспів та забористий рефрен з біполярним хором на фоні.

Якщо порівнювати з самими Ерай - подібний тривожно-рокнрольний настрій можна почути в окремих шматках "Отрути” та "Маршу".

Також цікаві гітарні psycho-бенди на 02:50.

Досягнення ключової Ідеї "божевільної живості" відбувалося наступним чином:

"...Я щось експериментував з октавами й мені сподобалось як звучить октава з секстою. Наче з нею. Був такий вайб - грайливий, нестабільний. Потім поганяв по точкам на грифі - сподобалась прогресія. Додав трішки поліритмічного відчуття - основний риф був готовий. Для старту просто зіграв його корені."

Мінуси:

Що ж, тепер мені не вистачає більшої закрученості творчої думки та довшого таймінгу;)

Відчуваю, що коло дослідів по зниженню слухацького порогу майже замкнулося й незабаром настане час показати всю серйозність намірів на ще вищому рівні втілення.

Планка занадто висока, тому я хочу побажати шановним музикантам вже на другому альбомі нащупати той звук, ту Ідею, той капкан, котрий би впіймав за бороду того Бога, що грає їхніми руками\ногами\голосами, випромінюючи життєдайну енергію на всіх містеріях металевого причастя під чотирма заповітними літерами символізуючими В Е Л И Ч.