"ЛІТНЄ ЗНАЙОМСТВО МІЖ БУГОМ ТА ВЕЖЕЮ"

Концертний Літопис про вінницький музичний фестиваль "Між Бугом та Вежею", день другий

Виступ Troublemakers, My Rebel Youth, Marevo, Фольга та 0%Mercury у Вінниці

І. INTRO

«Під дбайливим оком годинника Вінницької Вежі»

Звук мотору нашого рідненького WV «Polo» на прощання блимнув жовтавими очима фар та проспівав свої коронні industrial’ні ритми, залишивши мене серед Площі Перемоги на самоті.

Що ж шукаю, куди прямую в цей полуденний час останнього літнього дня?

О так, минулого місяця в мою прочинену хвіртку вітром літнім занесло звістку про збір неформальський, збір богемний – в легендарному закладі Docker Pub Vinnytsia (ex-Royal Pub), на сценічному майданчику якого показуватимуть свої музичні врожаї Діячі, об'єднані під крилом Благодійного Дводенного Вінницького Муз-Андер Фестивалю "Між Бугом та Вежею"!

Хитросплетіння життєвих обставин привело мене до нагоди зануритись в різнобарв'я звуко-хвиль  другого, метал-дня (своєрідного "Dark Day"), портрет якого насправді не був 100% металевим через відсутність в нашому місті шаленого вибору діючих важковаговиків. Саме з цієї причини троє з п'яти представлених гуртів представляли такі жанри як: емо-постхардкор, брит-поп та диво-суміш з інді та року.

І вкотре йшов я полем джунглів кам’яних, торуючи своє нове хеві’метал-паломництво до свіжих вражень, спраглим пілігримом будучи - нині й повсякчас.

Оскільки захід планувався на 17:00, (а я добре запам’ятав пунктуальність організаторів,  лейблу Ocean Cuts) - було прийнято рішення піддати газку та хутчіш, ніж це б зробив Сонік (персонаж з 8-бітної гри, що відзначався супер-швидкістю рухів), дістатися до клубу!

Близько 16:45 я був на підході й споглядав, як на горизонті бовванів строкатий натовп, серед якого особливо кидався в очі юний та шипастий металгед (панк?) в темному одіянні з яскравим жовтим лого Napalm Death, не даючи впасти у відчай з приводу запізнення на месу.

Вкусивши уривки пліток та нових знайомств із вуличного нефор-базару при вході, я проник у тьмяно освітлений барліг "вічної молодості", зайнявши тверду позицію обабіч сцени в пітьмі…

ІІ. TROUBLEMAKERS

"Г’юстон, у нас проблеми..."

Крізь напівтемряву та зеленкаві софіти, прямісінько з гаражних нетрів району Коріатовичів на сцену піднімались татуйовані з ніг до голови постаті в шортах, кепках  та майках, надягаючи гітарні ремені й всідаючись за барабанний трон.

Хіп-хопове стильове, немов блиск грілзів репера Lil Wayne, інтро плейбеком неспішно покривало присутніх глибоким бітом, що тримав в напрузі діафрагму... так розпочинався Перший Ритуал!

З перших секунд децибельного молота, що вдарив після «Іntro» мені стало ясно, що наступних 40 хв зі сцени лунатиме помірно агресивна трайбалова музика штибу Discharge, Downset., Tragedy, Trap Them, Norma Jean та Zao, загорнута в більш сучасну інтерпретацію манери подачі на зразок Wolfbrigade, Nails та Sect.

Свіжостворена формація "Проблеморобів" («Хуліганів» або «Розбишак» - то вже як кому подо) з ходу висадили на наші вуха образи вуличних битв у звуковому штормі metallic-hardcore:

Район на район, ребро за ребро та бездонна чорнота пустих зіниць черепів - що ще може дати своїм ворогам простий вуличний якудза?!

Ансамбль складався з, так би мовити, "зірок вінницького андеграунду":

Вокаліст Валентин Рачинський aka «Позитивний» (також вокал The Emergent), барабанник Олег Крижанoвський (також барабани НЕ Лізь БО Вб'є), не менш харизматичний басист Юрій aka «Yuraneloh» і основа всія табору халамидників - Дмитро aka "Joensyfx" (електронний проєкт Joensy, а також дизайнер обкладинок\відео\промо багатьох андер-гуртів).

Наступна композиція доволі непогано прокачувала дупи своїм прямим простим качем під навішування м’ясних ковбас рифів - на кшталт того, що відбувається на будівництві нового ЖК, коли забивають опорні стовпи до виритого котловану; через плотну забійну рифовку проглядалось індустріальне лоно рідного міста музикантів.

Лисий та бородатий вокаліст ніби лісовик Чугайстер, що зійшов зі сторінок "Тіней Забутих Предків" Коцюбинського, добрими й веселими очима позирав на залу Докера - рикав, тягнув харшеві рулади та жартував із присутніми в залі без перестанку!

Своїм пантерівським гарчанням Валік змітав скупчення чорних патло-вентиляторів й лисих голів – здавалось, він нічого так більше не любив, як танцювати й їсти мавок на сніданок!

Далі йшла безіменна «NoName Track-3», завершення якої ознаменувалося іскрометним барабанним outro-соло Вадима, продемонструвавши добротний скіл та викликали бурні овації серед присутніх.

«NoName Track-4» - джазовий гітарний перебір Дмитра, що гарно накладався на шаффлову ритм-секцію пружного баса Юри та в подальшому розвитку композиції перетворився на середньотемповий хк-бойовик!

Після виконання свого короткого сету гурт активно поливав натовп водичкою та закликав донатити на потреби тих, завдяки кому ми всі мали можливість скинути накопичений негатив у слем та мош – З С У.

В кінцевому рахунку серед чотирьох пісень я взяв для себе на олівчик дві, котрі й були відтворені "на біс":

- "NoName Track-2" (ймовірно, «Troublemakers»), що максимально бив під дих забинтованими й закостенілими кулаками брейкдаунів;

- "NoName Track-4" (або "Jazzzzcore") - більш експериментальне поєднання спадку The Emergent (а може й Отець?) із вкрапленнями джазових елементів інтро.

Оскільки в колективі 50% учасників тісно повязані із рекламою, то не видавалося дивним, що в приміщенні клубу спостерігалося аж три відео-камери (статична й два живих оператора). Після шаленого виступу музиканти запросили всіх присутніх (включно зі мною) зібратися перед сценою та зробити колективне фан-фото, оголосивши про наближення першого оф-релізу вже цієї осені.

P.S. На момент публікації даної статті Розбишаки встигли таки «народити першу дитину», нарікши її ім’ям «Created» й до прослуховування котрої я Вам раджу долучитись!

ІІІ. MY REBEL YOUTH

"Третій брат Ґалахерів"

З перехрестя червонястих променів у стильовій гавайській чорно-білій сорочці на сцені з’явився невтомний трудівник вінницького брит-попу Денис Поліщук - гітара/вокал/музика одноосібного проєкту My Rebel Youth!

Після короткого "Intro" Den намалював акордами свою першу стрімку й мелодійну композицію "The Coldest Star", котра змусила готичних панянок в перших рядах звиватися в чуттєвих танцях, а суворих хардкорщиків по-батярськи качати в такт своїми чорними бородами.

Наступний за рахунком контрастний епік "Гучніше" накрив залу теплим літнім дощем хоральних гармоній з ефектом реверберуючого ехо під начитку лірики любовного характеру, й разом з попереднім треком, є одним з моїх особистих фаворитів творчого доробку MRY!

Сингл 24 року "Another Punk Song" для мене прозвучав ніби янгольський антагоніст досить відомого в олдскульних хіппі-панк-колах хіта як «I’m Gonna Be You Dog» від Іггі Попа – є щось спільне в їх стоп-старт-драматургії, хоч і мальоване різними відтінками звукових фарб.

П’ятою за рахунком виринула з-під сценічного склепу, мов вестерновий привид, всім нам відома "Clint Eastwood" від Gorillaz й нагадала про швидкоплин часу й всяке таке memento mori’шне!

Блок пісень: "Bring Your Back", "Сумніваючись В Собі" та "Belong To You" плавно перетік в хітову "Перехоплює Подих" (що в цьому році вийшла синглом) та завершився драйвовою "Oh, Girl" - підкріплених раптово налетівшими знадвору хардкорщиками, й серед романтики лондонських авеню знайшлося місце стрибкам зі сцени та soft-mosh'у!

Моя Бунтівна Молодість грала достатньо цікаву мішанину з панку, джанглу та гітарного попу із домінантою спадку славетного гурту Oasis, підкріпленого хаммонд-піанінами, що в моїй внутрішній фонотеці перегукується з сучасними представниками жанру, як от: Nervy Bee, Flopsy’s Dream, Dea Matrona та Doombird, але завдяки особливому хард-роковому настрою досягає власної автентичності.

Що ж, такий перехід до світлої мелодичної ностальгії для розпашілої від mosh'&'circlepit'у публіки відчувався як занадто різкий, проте метрономічно вивірена гра Петра Ковтка (також - барабани Фольга) та спокійно-тепла подача Дениса, хоч і відбувалися без-басиста-а-під-ноутбук, змогли провести нас захопливою прогулянкою на поп-панк-ровері тінистим парком в центрі міста!

Що краще могло б зачинити двері такого короткого та п'янкого Літа?

IV. MAREVO

"Усе, що було, стискається в попіл"

Вокаліст третього за рахунком в лайн-апі гурту Marevo, Андрій Мироненко (також вокал у midwest-emo проєкті The Raw) - один із організаторів цього заходу, був мобілізований пару місяців назад й з цієї причини вже на липневому Файне Місто та тодішнього вечора за мікрофонним штурвалом стояв басист Степан Мельник.

Що ж, Степану вдалося максимально органічно злитись із примарним звуко-виром поміж барабанів Михайла Задороги та гітари Андрія Вергелеса, нокаутувавши наші вуха вщент в форматі «тріо»!

Відкривала містерію "Може Цього Разу" – вражаюч e m o ційний звуковий щоденник худорлявого поета, в невротичному розчерку медіатора якого ніби ключем відчинялася декадансна Брама Осені...

"У Бруді", "Вітром За Літом" (оф-сингл-1), "Кам'яні Схили", "Розсипаюсь" та "Вихор" (оф-сингл-2) – все той же ударний постхардкор, побудований на спадщині гуртів на кшталт Alexisonfire в сенсі режисури: «перебір-вибух-повільний перебір», та в якому найголовніше - це дожити до кінця всього сету через високу концентрацію струму оголених нервів, які проглядають крізь відкриті рани душі й тягнулись від процесора справжньої, непідробної щирості, зосередженого в області сердечної чакри…

То був вогкий світ темряви та розпачу, втрачених надій та забутих очікувань.

Закривала виступ доволі коротка замальовка "Відпускаю" – передзвін ділейних переборів м’яко готував нас до заключних крещендо-одкровень вокаліста про важливість відпускати спогади про важку ситуацію…

На цій скрімовій хвилі остання сторінка списаного вщент щоденника перегорнулася й юні поети ще довго зривали пелюстки овацій та захоплених поглядів дівчачої половини зали.

Так що ж являє собою MAREVO?

Доволі молодий вінницький колектив, утворений учасниками гуртів Under Your Spell та The Raw, аби сіяти зерна емоційного постхардкору з пост-роковими гітарними шарами та нотками надривного скрімо-вокалу на знекровлені поля українського андеграунду. Якщо вести мову про аналогії - в моїй пам'яті постали спогади про цікавих людей з гурту The Black Heart Rebellion (періоду їхнього альбому "Monologue" 2008 року), Oh Deer!, Прокат Касет, Date Rape, Dollores, La Dispute, Touché Amoré, Envy, June Paik, тощо.

В наш технократичний холодний час гостро відчутна нестача подібних рефлексивних ліків, здатних підтримати жевріюче вогнище любові до ближнього свого та зачепити свідомість ідеєю дитячої безпосередності, радості буття в моменті.

V. ФОЛЬГА

"Подалі від течії звичних жанрів"

Амбасадори вишуканих мелодій і своєрідний моноліт НЕметалу, Фольга постали перед нами в чорних смокінгах при краватках, несучи на собі рідкісну печатку автентики почерку (що дорого вартує, насправді), й пустили нас в свій строкатий човен задля подальшої мандрівки 7ома суб-рівнями психоделічного світу, повністю зітканого з інді-лігентних ландшафтів.

З перших нот каскадних емоційних гойдалок "Подалі З Міста", лірично-баладної "Бувай" та експресивних "Титулів", ці джентльмени стали справжньою окрасою вечора, змушуючи пасажирів корабля "Docker Pub Vinnytsia" то час від часу лити воду з очей від щемкого проникливого вокалу, то міцніше стискати поручні палуби серед бурхливого шторму зафузованих гітар!

Далі прозвучала моя улюблениця "Елон" («Alone»?), котра заворожувала уяву круговертю мінливих ритмів гітарного чосу Михайла Нікасова та піруетів баса Владислава Бойка, заходячи в поле епічного альтернативного хард-року з пост-роковим розмахом!

Пронісшись над слухацькими головами indie’юшними вітрами, "Весняна"  та "Брез" («Holding My Breath»?) носили тривожний біполярний настрій, та невдовзі сплелись в потужний нойзовий ураган, що закрутив танцюючих в макабровому слем-танго, перенісши на лоно жовтого моря із соняхів.

Соняшниковий прилив підніс нашу вакханалію до вершини екзальтованого причастя, зі скрипом опустивши на поміст корабля й невмолимо наближаючи завершення чарівного дійства!

Останнім котив своє одвічне каміння під гору "Сізіф", в якому драмер Петро Ковток сповна передав цю нелегку ношу ліричного героя цікавими брейк-біточками, філами та переходами, повсякчас зберігаючи напружене дихання груву цієї кайфової компози аж впритул до шугейзових відгомонів гітарного двоголосся в бріджі та оутро.

В кінці виконання-на-біс, фронтмен Олександр Шимко впав додолу на сцену, продовжуючи плисти космічною рікою серед берегів прикрашених маками, фіалками та чебрецем в рятувальному човні, адже ми всі до того часу разом із кораблем були поглинуті екстатичним чуттєвим штормом!

Це була найбільш стилістично неприкаяна формація, що лиш в окремих своїх моментах могла нагадати пост-рок Mogwai чи гранджеву нестримність Melvins та Seether, але на загал була суцільною ретроспекцією та імпозантною меланхолією в дусі The Shins, Blue Smiley, Blossoms, Bôa…

Над всім музичним полотном витала кінематографічна атмосфера, подібна до картин таких «режисерів» як Arcade Fire, The XX та Cocteau Twins.

Еклектика знайшла свій баланс та була вміло подана на сценічно-слухацький стіл (а отже - давайте нарешті альбом, скільки вже можна чекати?!)

Терапія флешбеками з дитинства крізь звукову вінтажну фотоплівку пройшла вдало й дозволила мені зловивити справжній очисний катарсис!

VI. (UA)КЦІОН

Антракт...

...Не обійшлося без благодійного аукціону для потреб ЗСУ, під час якого були виставлені касетні збірки гуртів лейблу Ocean Cuts, вінілова версія "Зеленого" альбому гурту Пиріг Та Батіг, квадратний (!) вініл міні-альбому експериментального проєкту Дисперсія - "Добраніч, Пунпуне", чорні кепчики з вишитим лого Marevo та футболочка Garmata Syndicate - "Rtut'", під час розіграшу котрої Андер-Філософ мовив Оповідку про Краба-З-Ножами, що з анти-ru-місією на варті ua-інфопростору стоїть, виганяючи екзорцизмом ниці духи малоросів!

Скажу відверто: не надто добра ідея ставлення на роль ведучого stand-up'ера, далекого від року/металу й тим паче - справ Вінн-Андеру, адже цьому поважному пану я чисто випадково за 5 хв «до» пояснив за кожен лот та назву гурта, котрий виступав на момент нашого діалогу!

Не в образу пану, звісно - судячи з усього, він випадково викликався виконати цю задачу керуючись виключно емпатичними намірами.

Пощастило, що суттєво підняла градус гумору й ентузіазму краватка Владислава - басиста Фольги, яку було спонтанно запропоновано й продано за файну суму файній панянці біля сцени!

VII. 0%MERCURY

"Трагі-матика"

Математично підковані металкорщики, бронзові призери Wacken Metal Battle 2023 (німецький фестиваль та міжнародний конкурс під його егідою), немов атомна гармата вистрілили канонадою звукових патронів, вперше торкнувшись мого єства наживо!

Атакували «Меркуріанці» власною версією "Shake Your Spear (rework)" авторства одного з перших маткор-колективів країни the Nietzsche, що будучи оманливо акустичним в першій частині, поступово нарощував експресивність та зрештою, вибухав атональною сканк-полькою (аби в кінці знову заспокоїтись до вступного стану).

В подальшому я, всі чорти-хардкорщики, готичні панянки та музиканти вже відбулих вахту гуртів ніби увесь час перебували в епіцентрі Інферно!

Адже і "Ханамі", і "Ма", і "Ом" були майстерним втіленням японського буддійського «пекла» - Дзигоку, в якому ставився значний акцент саме на швидкість, інтенсивність та відсутність перепочинків навіть в невеличких мелодійно-ліричних та приспівних секціях!

 "Аокігахара" як сумний острівець (відносного) спокою, оскільки явив нам невеселу історію про ліс під японською горою Фудзі, де було скоєно чималу кількість самогубств…

"Cat Lady" як веселий (відносно) острівець «котячого хардкору», заснованого на рефлексії співачки щодо «життя за 40 із 40ма котиками на утриманні»!

Посеред свого сету гурт провів власний благодійний аукціон, в ході якого фронтвумен Оленка Стаценко aka "Elfi Elfman" показала високий професіоналізм з формування довіри авдиторії до оратора; гадаю, що кращого ведучого аукціонів для фестивалю було годі й шукати!

Асорті нових та старих бенгерів "Reflection", "Welcome To The Next Level", "Нова пісня" (робоча назва "Michael"), "Honey Bunny" (мій особистий фаворит) – всі, як один, були математично (й емоційно) обгрунтовані та разом формували фірмовий chaotic-core-колайдер!

Численні бласт-вставки зі світу смерть-металу від мого давнього знайомого барабанника Ігоря Рубахи, прорізаючий катанами низьких частот бас сесійного учасника команди Сосновського Богдана (також басист в Under Your Spell) та американські гірки качових гітарних рифів від гітариста Поляруша Костянтина не давали й секунди, аби розслабитись!

Дзигоку нас не питало — воно просто брало наші душі та тіла й ставило в самісінький епіцентр гострозаточеного караючого блендеру!

Після кулеметно-стаккатного "Stump" контрольним пострілом «на біс» пролунала "We Should Definitely Do This" – як Гімн підтримки всім, хто проходить випробування страхом, самотністю, втратою рідного дому та близьких і тиск чужого світогляду, завершуючи 12тирівневий екскурс в темні глибини зворотнім рухом «знизу-догори», впритул наблизивши нас до Темного Трону богині Дзігокудаю й не відпускали до тих пір, поки останній грішник не пірнув до гарячих вод річки Сандзу та не очистився першими променями Сонця Надії!

В творчості колективу просліджується металкор-школа Architects (драма в ліриці та наростаючій напрузі), Normandie (кіно-надрив) та Johnny Booth (контраст «тихо-голосно»), з додаванням ламаності тактових розмірів в кращих традиціях Better Lovers, Botch і Converge – все задля створення більш напруженого та “нестабільного” саунду, але з акцентом на мелодійність та щирість.

Що ж, трагізмом сенсу просякнуте ядро, загорнуте в колючу оболонку рифів - крізь дівочий екстрім/чистий спів, ліричні вставки, дисонанси, швидкісні гонки на дисторшні та епілептично-качові ритми проглядався образ агонізуючого Старого Світу, крізь утробу якого проглядалась пульсація ще не окріплого Нового Світу.

VIII. OUTRO

«Під тонкою вуаллю ночі»

70000 грн суми, заради якої й гралося та співалося цілих два дні, було поділено порівну й передано на потреби 1ої ОШП, 5ої ОШБ, 126ої ОБР ЗСУ та тренінги з домедичної допомоги, а мене несло іскристою асфальтовою рікою додому нічне таксі.

Про що ж думав я в ту мить, коли крізь привідчинене вікно дверцят авто ледь відчутно торкалася моєї долоні Її Величність Леді Осінь?

Прикріпляю до цього Літопису Припис:

«Я давно хотів написати огляд про Вінницьку сцену, про Вінницький андеграунд і не дуже андеграунд. Мало того, я сам дуже давно носив ідею створення такого фестивалю - який міг би об'єднати абсолютно всіх представників різних жанрів, які проживають та створюють своє мистецтво в нашому місті.

  Тому, з одного боку було досить непросто вирішити проблему панібратства, оскільки я сам є частиною цієї тусовки, в якій всі знають мене. Багато людей повиїжджало. Декого вже й немає в живих. Прийшло багато нових людей. Тим не менш, це тепле ставлення до своїх зберігається, тому що я люблю своє місто між Бу(о)гом та Вежею.

  Кожному з гуртів я міг би дати окремі рекомендації:

  Траблмейкерам частіше робити такі цікаві вставки, які я почув в так званому «Jazzzcore»-треку. Це допоможе вирізнити їх пісні з-поміж звичайного металізованого хардкору та емоційного металкору. Звичайно ж, перший виступ і щось конкретне сформоване сказати можна буде після кількох синглів та міні-альбому. Я думаю, що їм варто було б черпати дух експерименту від таких гуртів як Erai, The Emergent та Отець.

  Щодо My Rebel Youth, то однозначно - потрібен живий склад музикантів. Денис сам про це знає, все розуміє. Ця музика цікава, вона не є звичним брит-попом - вона є більш хардроковою його версією, тому-що звичайна британщина більш стримана, не містить такого напору, яке присутнє в Моїй Бунтівній Молодості.

  Марево стоїть під сумнівом в сенсі подальшого свого існування, оскільки фронтмен - це ключ. Тим паче, фронтмен, який зібрав цей гурт і є його концептером. Старт яскравий, старт потужний. Гурт явив мені картину поетичного щоденника - дуже відвертого й прямого. Тому буде прикро, якщо гурт зрештою загнеться під гнітом нашої воєнної реальності.

  Що ж до Фольги: зичу хлопцям нарешті записати свій міні-альбом, або краще вже й повноформат, адже гурт давній, гурт - Ровесник мого гурту.  

  На цій думці я плавно можу перейти до теми власного музикування – ті, хто знають мене дуже давно, знають, що починав я з візуалізації логотипів та обкладинок для рок та метал-виконавців українських. Потім перейшов до створення власного гурту, який називається Антакарана, або АнтакХарана.

  І якраз після даного епізоду з моєї творчої біографії, я можу плавно перейти до теми Zero Percent Mercury, адже їхній міні-альбом «Аокігахара» - яскраве підтвердження тому, що не варто змінювати неймінг в угоду доступності. Варто привчати людей до чогось більш цікавого, ніж ті слова, назви, терміни, які ми звикли бачити навколо себе. Що можна і потрібно привідкривати браму оригінальних слів, змушуючи людей гуглити, читати значення і ставати трішки більш обізнаними. Наприклад, в темі санскриту чи японської культури.

  Тому так, «Меркуріанцям» я зичу вже на повну розкрити потенціал в своїй оновленій ітерації. Гурт пройшов низку випробувань і їм потрібно випустити в світ повноформатник українською мовою і мати хоча б один трек довший за 3 хвилини. Один (можна два), адже наявність довших треків покаже слухацькій авдиторії, що гурт вміє створювати розгорнуті епічні твори (сенси в їхніх піснях дозволяють). Це звісно, моє суб’єктивне бачення, оскільки їхня наявна подача ідеї без лишньої води є абсолютно правильною.

  В кінці цього епілогу можу сказати, що я навмисне не ставив оцінок в рецензії, тому що по суті я і не хотів робити рецензію, як таку. Я хотів робити рекламу для всього Вінницького Андеру, щоб його почули ті, хто живуть за межами Вінниці, щоб популяризувати Його. А вже в другу чергу я хотів робити якийсь критичний підсумок.

  І в цьому контексті мені згадується фільм Окі, сюжет якого закручується навколо популярного письменника, котрий починав з невеличкого села, де він проживав та пробував писати, невдовзі переїхавши до Нью-Йорку та використавши в своїх творах реальні історії з життя односельців. І потрібно сказати, що він не дуже-то підбирав слів і описував їх далеко не завжди позитивним чином. І потім, через багато років, коли він повернувся назад в зв’язку зі смертю його батька та вирішення майнових питань, він зіткнувся з тим фактом, що село було ображене на нього і зрештою вчинило над ним самосуд.

  Я іронізую, тому що всі чудово знають мою неупереджену філософську натуру, котра не стане опускатися до рівня пліткування та образ заради дешевого хайпу. І я не боюся хейту у свій бік! Але мені пощастило побувати на такому фестивалі, де кожен виклався на максимум своїх можливостей і де не було відвертого «проходняка», якогось відвертого «калу». Кожен гурт тримав марку так, як тільки він міг на межі своїх можливостей та зачепив моє серце різними гранями творчої індивідуальності. Саме тому я не маю потреби комусь із п’яти прослуханих мною виконавців поставити низьку оцінку.

  А все що я міг порадити, я вже сказав вище.

  Лишається лише торувати цей тернистий та п’янкий Шлях Діяча.»

Di_________________________________________________________21.09.2025