Я розумію тих, хто любить цю книгу. І розумію тих, хто ненавидить її. Але, швидше за все, я належу до табору перших. Чому? Напишу про це нижче — зі спойлерами.
Спочатку “Покинь, якщо кохаєш” здалася мені банальним підлітковим романом про кохання. Персонажі були аж надто ідеальними, а сюжет — передбачуваним. Нереальний красунчик, який зустрічає романтичну дівчину на даху серед ночі і між ними спалахує пристрасть. Вона шукає любов усього життя, він — стосунки на одну ніч. Класика.
Десь до половини книги мене бісили стосунки між головною героїнею — Лілі Блум — та її “брутальним” обранцем — Райлі. Але в книзі було дещо інше, що мене зацікавило — історія першої закоханості Лілі.
Коли їй було 15, вона зустріла хлопця на ім'я Атлас. Про перебіг стосунків між ними Лілі написала в щоденниках, які берегла. Десь глибоко в душі він досі був її “улюбленою людиною”, а вона — його. Хоча вони не бачилися з дня її 16-річчя, доля звела їх у Бостоні, куди Лілі, уродженка маленького містечка Плетор у штаті Мен, переїхала якнайдалі від свого батька-аб'юзера.
Те, що нинішній хлопець, Райлі, був настільки подібний до її тата, читачі побачили майже одразу. Але цю подібність спершу не хотіла визнавати головна героїня. Тому мене так бісило, що вона і надалі наступає на ті ж граблі, що її матір. Замість того, щоб бігти від Райлі, вона виходить заміж за нього. Замість того, щоб покинути його, вона виправдовує свого кривдника.
Але з іншого боку я розумію її. І ця книга дає змогу осягнути поведінку молодої жінки, яка мимоволі стала жертвою тирана. Він виміщав на ній свій неконтрольований гнів, а потім вибачався, падав до ніг, обіцяв, що більше так не буде, зізнавався в коханні. Їй, у свою чергу, було важко в одну мить взяти і розлюбити його.
Але де ж та межа, яку має перетнути кривдник? На щастя, героїня вирішує більше не випробовувати долю. Вона знаходить в собі сили розірвати коло насилля, щоб її донька не бачила, як тато б'є маму. Це найважливіша думка твору.
Щоб молоді жінки мали сили розібратися в стосунках і вчасно піти — саме для цього написана ця книга. У післямові авторка зазначає, що твір автобіографічний, і, коли їй було 3, мати розійшлася з батьком. Так діти змогли проживати нормальне дитинство, а не бути свідками побоїв. Як і Лілі, вона знайшла чудового чоловіка, на якого змогла покластися, і який став для неї “лицарем”, як Атлас для Лілі.
4,5/5
