Кемет: чорна земля
Питання про фортеці Єгипту не можна відокремити від питання про його кордони. Традиційними кордонами Єгипту були Синай на північному-сході, Західна пустеля, узбережжя Середземного моря та перший поріг Нілу в сучасному Асуані. Протягом усієї історії Єгипет використовував переваги своїх природних кордонів. Регулярні розливи Нілу визначили його економічне зростання та культурний розвиток. Коли після цих повеней Ніл повертався у своє русло, він залишав після себе родючий мул і утворював ділянку легко оброблюваної землі між першим порогом у сучасному Асуані та узбережжям Середземного моря. Тому не дивно, що стародавні єгиптяни назвали свою країну «Кемет» — чорна земля — маючи на увазі колір цієї родючої грязі.
На сході та заході вузька долина та дельта Нілу були обмежені пустелями, утворюючи природні бар’єри, які протягом більшої частини періоду, про який йдеться, ізолювали та захищали Єгипет від зовнішнього нападу. У якийсь момент у 4-му тисячолітті до нашої ери в регіоні розвинулися дві різні сільськогосподарські держави: культура Накада на півдні та культура Мааді на півночі. Питання про те, як саме централізована держава виникла в Єгипті до 3050 р. до н.е., дискутується донині. Зрозуміло лише те, що Нижній і Верхній Єгипет були об’єднані під владою фараона, який носив так звану подвійну корону, що символізувала два різних корені царства (Червона корона означала Нижній Єгипет, Біла корона - Верхній Єгипет). Саме з цього моменту ми маємо все більше даних про те, що природні кордони Єгипту були зміцнені фортецями.
Хронологія розвитку фортифікації
Додинастична глиняна модель з гробниці в Абідосі вважається першим доказом існування єгипетської фортеці приблизно у 3500–3200 роках до н. е. На експонаті зображено двох чоловіків, які визирають через зубчасту стіну. Приблизно через 100 років зображення та моделі веж і укріплень з’являються все частіше, свідчать про заходи, вжиті нещодавно об’єднаною єгипетською державою, щоб захистити свій народ і майно. Появу одиночних веж можна пояснити двома основними потребами:
• охорона величезних царських володіннь, які виробляли олію, виноградну лозу та пшеницю для складного похоронного обряду фараона,
• моніторинг проблемних місць уздовж торгових шляхів.
Цілком природно, що продукція царських володінь викликала великий інтерес у тих кочових племен, які існували на узбіччі єгипетського суспільства.
Ситуація на північному сході/Синай
Починаючи з періоду Стародавнього царства, різні джерела свідчать, що східна Дельта та частини Синаю були захищені фортецями. У своїй могилі в Гізі (G 4970, Західне кладовище) чиновник Несутнефер з гордістю називає свої військові титули. Серед них з’являється назва «Наглядач укріплених огороджень, наглядач пустель, наглядач царських фортець». Окрім епіграфічних та графічних свідчень, лише нещодавно були досліджені археологічні залишки фортеці Стародавнього королівства. У Рас-Будран (Південний Синай) була виявлена кругла фортеця, зроблена з грубо обтесаного каменю – перша фортеця Стародавнього царства, про яку відомо в цьому регіоні.
Ситуація на заході
Ми мало знаємо про ситуацію на західних кордонах Єгипту. Проте ми знаємо, що протягом історії єгиптян турбували лівійські племена, які неодноразово вторгалися в країну з північного заходу. На початку 3 тис. до н.е. з оазису Дахла надходять чіткі докази необхідності захисту єгипетських поселень у західних регіонах. Тут, у сучасному Айн-Асілі, було виявлено величезне укріплене місто Старого царства, яке свідчить про те, що губернатори міста були змушені зміцнити своє ізольоване поселення, щоб захистити своє майно. Очевидно, багатство цього місця викликало великий інтерес для груп мародерів, які, швидше за все, прибули з Лівійської пустелі.
Ситуація на півдні
Найдавнішу ж фортецю було знайдено на півдні від першого порогу Нілу, на острові Елефантина, на кордоні між Єгиптом та Нубією. Протягом кількох століть відносини між єгиптянами та нубійцями коливалися від запеклого збройного протистояння, до мирного співіснування та налагодження торгових зв'язків.
Це тривало у проміжку часу між І та ХІІ династією, аж поки під час правління Сенусерта I Єгипет не зрозумів, що для забезпечення тривалого контролю над Нижньою Нубією — і, перш за все, для гарантування безперешкодного доступу до нубійських золотих копалень — необхідно побудувати постійні укріплення. Однією з найбільш знакових є фортеця Бухен, розташована на північному кінці другого порогу. Укріплення Аніби, Куббана та Іккури також дозволяють нам приписати їх будівництво до правління Сенусерта І.
Під час правління Сенусерта III існуючі укріплення інтенсивно модернізувалися та будувалися нові. У регіоні другого порогу розташовані укріплення такі як Семна-Південь, Семна-Захід, Кумма, Уронарті, Шалфак, Аскут і Серра-Схід. Причиною такого посилення військової присутності міг бути зростаючий тиск, спричинений розвитком держави Керма. Це нубійське королівство, що розташовувалося між 3 і 5 порогами Нілу, і складало конкуренцію економічним інтересам Єгипту.
Нубійці також будували укріплення.
2050–1750 рр. до н.е. – часовий проміжок, майже ідентичний періоду єгипетського Середнього царства – свідчить про зведення фортифікаційних укріплень, палаців і величезних гробниць. Очевидно, що нубійці, відомі як непогані воїни та обдаровані лучники, дбали про захист від набігів ворогів. Вони будували рови, частокіл і міцні огороджувальні стіни, укріплені численними бастіонами. Жителі Керми заробляли на життя землеробством, тваринництвом, використанням рослинних ресурсів, а також полюванням і рибальством. Крім того, торгівля цінностями, такими як золото, дорогоцінне каміння, слонова кістка, шкіра тварин, чорне дерево та велика рогата худоба, сприяли багатству держави.
Саме через протистояння з цим суперником, Єгиптяни звели систему укріплень на своїх південних кордонах, створюючи своєрідну буферну зону від першого до другого порогу Нілу.
Дизайн та розробка
З точки зору інженерії нубійські укріплення Середнього царства досягли стандарту, якого неможливо знайти ніде в Західній Європі аж до раннього модерного періоду. Нажаль, унікальна кількість археологічних залишків, що належать до ланцюга фортець, розташованих між першим та другим порогами, частково затоплена, через побудову в 60-ті роки ХХ століття Асуанської греблі. Однак деякі укріплення, такі як фортеці Уронарті та Шалфак, побудовані на західному березі Нілу – все ще знаходяться над поверхнею води і тому доступні для нових досліджень. Крім того, незадовго до затоплення, було проведено кілька експедицій з ретельного вивчення, та, при можливості, порятунку залишків старовинних укріплень. Зверніть увагу, що тут і надалі єгипетські фортеці називатимуться нубійськими, але не через їхню приналежність до, скажімо, нубійської держави Керма, а через їхнє географічне розташування у регіоні Верхньої Нубії, контрольованої Єгиптом.
Матеріали: Глиняна цегла
Нубійські укріплення майже завжди будували з глинобитної цегли (наприклад, Бухен, 37 × 18 × 12 см) дотримуючись єдиних будівельних принципів. Стіни укріплень колись були повністю покриті білою штукатуркою, яку можна знайти в Бухені та в інших місцях. Це був єдиний спосіб захистити стіни від пошкоджень вітром і дощем. У глину додавали солому, яка грала роль арматури, укріплюючи цеглу. Висушена на сонці, така цегла протистоїть як стисненню, так і розривам і є чудовим будівельним матеріалом, дозволяючи будували стіни та будівлі значної висоти.
Величезна ширина (до 8 м ) і висота (до 14 м ) нубійських укріплень вимагали заходів для розподілення та нівелювання величезної сили стиснення. Контрзаходом єгипетських архітекторів було прокладання шарів рогозу з регулярними інтервалами у шість-сім рядів цегли, і включення дерев’яних балок, розташованих поперек лінії цегляної кладки. Ці так звані стінові анкери добре відомі в сучасному будівництві сухих стін. Нижні шари були додатково зміцнені, здебільшого шматками граніту.
Камінь
У той час як більшість фортифікацій у зазначений періоді часу були побудовані з глиняної цегли, є кілька прикладів кам'яних укріплень. Серед них була вже згадана кругла фортеця в Рас-Будран на Синаї, стіни якої, шириною до 7 м , були побудовані з вапнякових блоків, вирізаних з сусідніх вапнякових пагорбів у 4–6 км на північ. Інші докази походять від менш укріпленого об’єкта у Східній пустелі, майже за 30 км на схід від сучасного Асуана. Тут, на місці Ваді-ель-Гуді, був побудований табір із грубо обтесаного вапняку для розміщення чоловіків, які брали участь у проектах з видобутку аметисту.
Проблеми реконструкції нубійських укріплень
Під час розкопок більшості нубійських укріплень зберіглося лише приблизно до половини їх початкової висоти стіни. Це залишає багато інтерпретацій при спробах реконструкції. Наприклад одні дослідники інтерпретують виступи виявлені у стінах фортець як основи бастіонів або башт, на 2-3 лучників, в той час як інші вважають, що ці виступи грали роль опорних конструкцій, що укріплювали стіну, доходячи до приблизно 2\3 її висоти. Свідоцтвом цього можуть слугувати тогочасні зображення, а також деякі глиняні споруди середньовіччя та сучасності, які збереглися до сьогодні, наприклад мечеть у Мопті (Малі) Башти такої ширини були б завузькими, тож лучники скоріше за все розташовувалися на парапеті з бартизанами — невеликими балконами, що виступали трохи вперед, дозволяючи вести вогонь вздовж стіни.
Оборонні споруди
Нубійські фортеці підпорядковувалися єдиним принципам будівництва. Ті, що розташовані на березі Нілу, мали прямокутне планування. Їхні вали оточували рови різної ширини та глибини, які були захищені додатковою стіною, що йшла паралельно баштам та куртинам. Ця стіна була додатково зміцнена бастіонами у формі підкови, які виступали в рів на зразок сучасного капоніра. Ці оборонні рови не були видимі для нападника, якщо він не досяг вершини гласіса. Подвійні ряди бійниць стали б неприємним сюрпризом для будь-якого нападника, який би дістався так далеко.
Ворота
Ворота завжди були найбільш вразливим елементом укріплення. Щоб подолати цю проблему, військові архітектори різних століть та культур розробляли продумані рішення для забезпечення захисту воріт.
Єгипетські архітектори Середнього царства розробили комплексні рішення для входу, які відповідають двом вимогам:
1) Забезпечити легкий доступ до фортець своїм людям, торговцям і в'ючним мулам і, в той же час.
2) Зробити ворота неприступними для потенційного ворога.
Ці суперечливі вимоги вимагали компромісів.
Одним з них був доступ до фортеці з боку пустелі: до всіх головних входів у фортеці Середнього царства за правління Сенусерта III можна було потрапити лише через дуже крутий схил, і навіть відкидні ворота були під нахилом, аж до самого входу у фортецю. Тож доступ до фортеці було ускладнено не тільки для будь-якого нападника, а й для самого гарнізону. Загальною рисою, яка особливо спостерігається в нубійському контексті, є забезпечення флангового захисту воріт. Це найпоширеніша особливість головних входів у Середньому Королівстві, як показано на таких прикладах, як Бухен, Міргісса та багатьох інших. У Середньому царстві знайдено два основних типи воріт: величезні та добре укріплені ворота, що виходять на пустелю, які слугували головним входом, а також менші та менш укріплені ворота на березі річки, які забезпечували доступ до запасів води.
Головні ворота
Головний вхід нубійської фортеці завжди був потенційно слабким місцем у периметрі оборони, але іноді він перетворювався на найсильнішу частину укріплення. Оборонні конструкції воріт нубійських фортець можна порівняти за міцністю з донжонами середньовічних замків. Вони часто були достатньо сильними, щоб вистояти самостійно, коли все інше зазнало краху. Зазвичай ці головні ворота підтримувалися парою великих флангових підковоподібних бастіонів або прямокутних веж, що виступали з лінії куртини. У верхній частині сторожки вірогідно також були розташовані оборонні споруди, але в якому вигляді, точно сказати не можна, через значне руйнування залишків фортець.
Окрім основних воріт, у кожній нубійській фортеці були також т.зв. водяні ворота, які відкривали прямий доступ до сходів — принаймні частково закритих — що вели безпосередньо до Нілу. А також бокові ворота, які були відсутні у менших фортецях, таких як Уронарті, Шалфак і Аскут, які були побудовані на вершинах пагорбів і не мали ровів, тоді як у більших, таких як Бухен, ці ворота присутні. Основною причиною додаткових менших воріт у внутрішньому огородженні могла бути зокрема необхідність забезпечити прямий доступ оборонців до зовнішньої лінії захисту.
Лінійна оборона
Існують також археологічні натяки на те, що фортеці були з’єднані мережею стін, які захищали їхні внутрішні території від можливих нападів. Оскільки перший поріг був несудохідним, каравни мали перевозити товари сушею де їх могли чекати банди мародерів. Аби запобігти цьому, було вирішено побудувати масивну стіну з глиняної цегли, залишки якої збереглися до сьогодні. На жаль, поки що не вдалося прив'язати дату побудови цієї стіни для Середнього царства – тому точно не відомо, чи була вона частиною оборонної системи в цей період.
Сьогодні залишки стіни все ще частково збереглися із середньою шириною 5 м і висотою до 6 м . У деяких місцях початкова висота могла бути приблизно 10 м . Стіна проходила від сьогоднішнього району саду Фрайал в Асуані до рівнини Шеллал. Навіть якщо абсолютне датування цієї споруди все ще викликає деякі сумніви, її слід розглядати як невід’ємну частину оборонної системи прикордонної області першого порогу. Крім оборонної функції стіна, швидше за все, служила сполучною ланкою між фортецями.
Далі буде…
Базове джерело цієї статті:
“The Fortifications of Ancient Egypt 3000-1780 B.C.”, Carola Vogel
Підпишись на Patreon: https://www.patreon.com/HistoriaSimplex
Альтернатива Патреону - Buy Me A Coffee: https://www.buymeacoffee.com/HistoriaSimplex
Підтримати автора також можна за реквізитами:
Monobank - 4441 1144 2125 6510
Privat - 4149 4993 7233 4225
Ваша підтримка важлива, як ніколи! Але не забудьте підтримати ЗСУ ;)))
