
«Blonde» — це автобіографічний альбом, в якому без вигадок описується дитинство Френка Оушена.
«Це все мій досвід, на щастя чи ні. Він зробив мене тим, ким я є», — сказав виконавець.
І оскільки тут йдеться про спогади, Френк вирішив обіграти це різними голосами. А ще історія не ведеться, як зазвичай, від пісні до пісні. Бо ми не бачимо спогади лінійно. Радше як певні фрагменти цілісної історії.

Пояснити це мав би журнал «Boys Don't Cry», який роздавали по всій Америці разом з виходом альбому. Однак навіть з ним з'являється більше питань, ніж відповідей. Наприклад, чому альбом називається «Blonde», а на обкладинці написано «blond»? І до чого тут цей колір, якщо волосся Френка — зелене?
Вочевидь, оскільки колір попереднього альбому був оранжевий, «Blonde» отримав зелений. І попри весь парадокс з назвою і кольором, його волосся насправді має світлий відтінок. Просто білий колір так реагує на воду з хлором. А в контексті альбому це ще й символізує втрату невинності. Бо людей зі світлим волоссям стереотипно вважають легковажними. Як малих дітей. А тут вода ніби змиває цю легковажність.
Чому Френк взагалі стоїть в душі? Бо душ — місце для роздумів. Місце приватне, інтимне. І ось в такому закритому просторі Френк наче приховує свої сльози, прикривши лице рукою.
Зверху над Френком видніється напис «blond». Адже «blond» — чоловіча форма слова «blonde».
Схоже, автор натякає на певну дуальність. І оскільки альбом все-таки автобіографічний, мовиться про дорослого Френка, котрий оглядається на свою молодість. Він згадуватиме свою юність, безтурботне життя. Немовби порівнюватиме ці дві версії себе. Розкаже про речі, які впливали на юного Френка, і зрештою сформували його дорослого.
Або ж назва альбому говорить про його бісексуальність. Оскільки в альбомі згадуватимуться стосунки як з хлопцем, так і з дівчиною.

До речі, натхненням для альбому стала фотографія світловолосої дитини на задньому сидінні автомобіля. У журналі «Boys Don't Cry» Френк написав:
«Два роки тому я натрапив на зображення дитини, яка прикриває обличчя руками. Ремінь безпеки тягнувся через її тулуб аж до шиї. Її волосся трохи укладене за вухом. Її очі виглядали ясними й спокійними, але не порожніми. Дорога за її спиною здавалась такою ж. Я уявив себе на її місці й прокрутив все в голові: як тільки ремінь безпеки затягується, тебе охоплює клаустрофобія. Ти не можеш спокійно нахилитись вперед. Тиск на внутрішні органи. Я нахиляюся назад і вперед, намагаюсь звільнитись якось. Потім ще раз. І ось воно — я звільнився».
Він додав: «Скільки мого життя минуло в машині? Цікаво, чи помру я в одній з них. Постукай по дереву, щоб не наврочити. Не варто так казати. Ми живемо в машинах доки пересуваємось містом, бо маємо таку потребу. Чи просто спалюємо пальне заради задоволення. Ми витрачаємо стільки ж часу на їзду, скільки й в ліжку, а то й більше».
Бачимо, як Френк в певному сенсі переосмислює цю культуру, коли виконавці беруть дорогі автівки й виставляють їх на показ. Для нього вони мають іншу цінність. Машина — це частина якоїсь історії. Це набір спогадів.
Як і альбом «Blonde».
«Хлопці теж плачуть, хоча я, мабуть, не пролив жодної сльозинки протягом усього підліткового віку. Це був мій улюблений період у житті. На диво, я тоді мріяв про життя, яким живу зараз. І так, можливо й тоді були важкі періоди, але у дзеркалі заднього виду вони стають настільки маленькими, що я переконаний як добре тоді було. І насправді… все й зараз добре», — написав Френк на завершення.