7 травня в Парижі відбулася знакова зустріч. Президент Франції зустрівся з новообраним канцлером Німеччини.
На порядку денному було обговорення порятунку франко-німецького двигуна і всієї Європи. Після цієї зустрічі відбулися швидкі рішення які зняли напруження у відносинах двох країн які панували до цього.
Не оминули лідери і питання оборони. На фоні останніх геополітичних зрушень Макрон та Мерц вирішили повернутися до однієї ініціативи яка довгий час знаходилася в тіні НАТО через різні інтереси Франції та Німеччини. Ініціативи яка свого часу сталу другою спробою розпочати процес створення Європейської армії. І хоча це все лише гіпотетичний сценарій німці та французи мають підготовлений плацдарм.
До його оновлення вони й вирішили повернутися.
Франко-німецький союз.
Реальний та перспективний.
Однак, в чому проблема?
Одним з перших кроків нового канцлера Німеччини Фрідріха Мерца став перезапуск франко-німецького двигуна. Двигуна який майже зупинився за минулого канцлера.
Під час своєї першої зустрічі в Парижі, наступного дня після обрання Мерца на посаду, лунали гучні, але стандартні заяви про «нову сторінку у франко-німецької дружби», «глибокі особисті зв'язки» між лідерами обох країн. Пізніше ці заяви отримали конкретне продовження. Німеччина через офіційні канали заявила, що більше не буде заперечувати проти рівноправного ставлення до атомної енергетики та відновлюваних джерел енергії в законодавстві ЄС. Питання через яке Шольц розійшовся з Макроном роками до цього. Також почався пошук консенсусу і щодо угоди про вільну торгівлю з МЕРКОСУР, проти якої виступає Франція через можливий удар по її фермерам. Хоч Франція і не зібрала необхідної підтримки в Єврораді щоб заблокувати підписання угоди Німеччина не поспішає тому, що це ставить під загрозу подальшу співпрацю між країнами і суперечить духові ЄС.
Не менш важливим стало і питання оборони. Обидва лідери заявили про оновлення Франко-німецької ради з питань оборони та безпеки, давно існуючої інституції, але без конкретного політичного завдання.
Рада була офіційно створена в 1988 році як частина додаткового протоколу до Єлисейської угоди 1963 року, угоди яка є фундаментом усього франко-німецького партнерства після Другої світової війни (була оновлена в 2019 році Аахенською угодою що було відмічено висновками засідання цієї Ради в тому ж році).
Засадничо ця Рада була задумана як найвищий орган координації з питань оборони та безпеки лідерів та ключових міністрів обох країн починаючи від стратегічного планування до спільних проектів озброєнь та розгортання військ.
Протягом 1990х та 2000х років Рада збиралася досить регулярно (часто двічі на рік) і була «двигуном» багатьох європейських оборонних ініціатив, наприклад, створення Єврокорпусу (1992 рік) або координації дій на Балканах. Власне такі наболілі проекти як «Літак майбутнього» (FCAS) та «Танк майбутнього» (MGCS) розпочиналися під егідою Ради, але, забуксували через суперечки промисловості обох країн.
В 1989 році в рамках Франко-німецької ради була створена франко-німецька бригада. Бригада в якій німецькі та французькі солдати служать разом, хоча і з певними національними особливостями командування та оснащення. Вона стала своєрідною військовою лабораторією і спробою знайти відповідь на питання чи можлива Євроармія, яка була за крок від створення в далекому 1952 році. Але бригада стала символом перемоги національного інтересу над європейським.
Так, в статті дослідників Німецького товариства зовнішньої політики ми читаємо, що в кінці 1980х років багато політиків у Парижі розраховували на кінець НАТО. Клод Мартін, колишній посол у Німеччині, пише у своїх мемуарах, що альянс, створений у відповідь на радянську загрозу, мав «зникнути» разом з нею. Париж вважав, що настав час позбутися гегемонії США і створити суверенну систему оборони ЄС. Берлін погоджувався, але переслідував зовсім інші цілі: своєю згодою хотів наблизити французькі збройні сили, які до цього не були залучені до передової оборони НАТО, до потенційного фронту.
Те, що слова ніколи не супроводжувалися діями, було наслідком непорозуміння, яке так і не було усунуто
Саме тому бригада не стала повноцінною відправною точкою для подальшої військової інтеграції країн ЄС. Хоча стала основою для інших форматів співпраці від вже згаданого Єврокорпусу до німецько-нідерландського корпусу, співпраці бельгійської та французької армій.
Єврокорпус який створювався за прикладом цієї бригади, але з залученням більшої кількості країн учасників також став жертвою франко-німецького протиріччя, і залишився в форматі штабу корпусу швидкого реагування НАТО. З 1993 року бригада увійшла в склад корпусу.
Франко-німецька бригада має за своїми плечима довгу історію виконання різних операцій - від Боснії та Афганістану до Малі. Саме в Малі найсильніше проявилися стратегічні відмінності двох країн. На папері бригада була повноцінно задіяна в Малі. Однак на прохання політиків солдати були розділені з дуже різними завданнями - французи в рамках місії «Бархан» боролися з терористами, німці керували контингентами навчальної місії ЄС EUTM та стабілізаційної місії ООН MINUSMA.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну роль бригади було тимчасово переглянута. Так командування бригади разом з німецькими підрозділами знаходилися в Литві тоді як французькі підрозділи — в Румунії. У січні 2025 року її на певний час було підпорядковано командуванню НАТО з залишенням бригади на східному фланзі.
Хоч і тимчасово, але німці досягли своєї мети 1989 року — залучити французів до оборони східного фронту в рамках НАТО. Французи все ще сподіваються, що їх поступка стане ще одним кроком на шляху до європейського оборонного суверенітету.
Наступне засідання Франко-німецької ради з питань оборони та безпеки заплановане наступного місяця. Будемо спостерігати за подальшими діями Франції та Німеччини.
Чи прийшов час вирішити суперечності часів кінця Холодної війни?
