Морок і тиша, котру час від часу переривають м'які звуки ходьби. Звук відкоркування скляної пляшки – крапля масла приглушено впала на кам'яну підлогу. Крізь темряву продираються спалахи світла, вихоплюючи силуети рук. Ще хвилина спроб, і гоббіт запалив смолоскип, не встиг пролунати звук спалаху, як вся печера була освітлена. Пару крапель запаленного масла впало на підлогу і продовжило горіти. Кам'яні стіни печери охопило жовто-помаранчеве світло, що наче застигло – ніщо не турбувало його, навіть найлегший подих.
Гоббіт почав оглядати стіни під м'які звуки вогню, що громом розповзались вглиб печер. Нічого не побачивши він вирішив іти далі, глибше, допоки не почув металевий гуп і після протяжний дзвін за стіною. Перевіривши чи чисто позаду, гоббіт підійшов до стіни за межами якої почув той дзвін. Його звук досі лунав у вухах коротуна.
Щось було не так, і гоббіт розумів це. Стіна була цілковито чиста: ні павутиння, ні пилу, ні навіть світла від смолоскипа. Зробивши глибокий подих, він зробив крок у стіну з заплющеними очима.
Ступивши три кроки, він почув звук гасіння факела об воду. Він інстинктивно потяглася перевірити свій смолоскип рукою - той був ще гарячий, але наскрізь мокрий. Відкривши очі він побачив тільки чорну пітьму перед своїми очима, котру не могли подолати навіть його темнозорі очі, але це не був його перший раз наодинці з темрявою.
Закривши очі, він обережно пішов вперед, постукуючи ногою. За три кроки він ступив на сніг. Він не відчував морозу навколо, але він пробирався крізь його босі ноги.
Він безшумно сів і перевалив рюкзак перед собою, почавши розгрібати речі всередині в пошуку чогось. Намагаючись робити це не надто шумно, він швидко знайшов усередині свічку і запалив.
Трохи світла освітило сніг, і він помітив металевий відблиск і печатку у вигляді великої сніжинки. Вирішивши підповзти, висвітлювалося все більше і більше деталей, але форма предмета була все ще відкрита. Коли він був за півметра, він майже повністю висвітлив прямокутну основу, і ніби ручку, яка виходила вертикально вверх з цієї цеглини. Він не міг зрозуміти що це, було схоже на молот, але він точно міг відрізнити основу з адамантія.
Майже зразу після того як він почав вдивлюватись величезна рука обхопила ручку. Свічка згасла, знову тиша. Звук металу, що відпустив камень з під себе, важкий подих. З переляку гоббіт перестав дихати, але важкі й повільні подихи не припинялися в темряві.
Звук виходив з одного й того самого місця, пару метрів з темряви. Дуже м'яко зробивши крок назад, хоббіт почав тягнутися до своєї зброї. Доторкнувшись до клинка, він відчув жар, який він видавав "те, що було перед ним, повинно бути демоном" подумав він, і беззвучно потягнувся до скляної банки на поясі. Взявши її в руки, він підніс її до рота і зубами, повільно і беззвучно вийняв пробку. Щойно перший запах вийшов із колби зі святою водою, істота, яка стояла майже беззвучно, почала принюхуватися. Гоббіт замахнув руку зі святою водою за спину, і готовий був бігти.
Кидок у бік демона, визг болю від того, як демон горить від святого холода, і гобіт уже по інший бік ілюзорної стіни. Він побіг в бік виходу з печери, якою хоббіт іде на пам'ять, але через момент, з металевим гуркотом, глухим дзвоном об кам'яну стіну, з ілюзорної стіни вилетів молот і вдарився об стіну яка знаходилася поряд, ввійшовши в неї на всю довжину підстави і розтріскуючи все навколо.
Велика, блискучо-чорна основа молоту с майже двухметровим держаком. По ручці молота з тріскучим звуком і жовтим світінням почали ходити маленькі блискавки. *ЦЕ ТОЧНО НЕ СПОКОНВІЧНИЙ ДЕМОН* - дуже злякано додумався гоббіт і продовжив бігти щодуху, але цей оберт голови дорого йому коштував, і він вдарився об стіну. Вставши, хоббіт уже повністю загубився в просторі, він уже не бачив молот, бо був трохи за поворотом, але звук падіння каміння та скрежет металу, з яким демон дістав його зі стіни, він точно його чув.
У паніці, швидко йдучи та лівою рукою торкаючись стіни, хоббіт намагався тікати, але знову побачив жовте світло, що відбивається в печері. Цього світла було достатньо, щоб хоббіт побачив і зрозумів, куди бігти. Він спробував зробити ще один ривок але молот перелетів прямо перед хоббітом, з гуркотом зруйнувавши підлогу і відкинувши його назад.
Ледь не знепритомнівши після удару об стіну, коротконіг не міг піднятися, і просто лежав біля стіни. Він відчував, демонічну присутність що приближаєтся до нього, чув кроки, що наближалися, важке дихання.
Промацавши кишені, він зрозумів, що вся його свята вода розлилася. По молоту у стіні почали розходитись жовті блискавки, повністю висвітлюючи демона. Гоббіт побачив ельфійське обличчя з кристалічним волоссям, між яким росли рога. На місцях згину кінцівок стирчали кістки, груди були розірвані й було видно ребра що виходили з тіла, це трьохметрове створіння вселяло в нього смертний страх.
Щойно демон прочинив рота, звідти почала текти напівпрозора рідина, краплі якої, падаючи на підлогу починали з шипінням роз'їдати камінь. Демон із хрускотом відвів свою двометрову руку назад, обхопивши держак молота. Він підвів його з величезною кількістю похрускувань кісток, і поклав на ноги невинного авантюриста молот, руною снігового символу до обличчя гоббіта.
Створіння відійшло в темряву, як вмить після молот піднісся в повітря і полетів за ним, тільки для того, щоб за секунду полетіти назад у гоббіта.
