На опорник «Моноліту» прийшла ще одна група. Вісім екзоскелетників доставили важкий контейнер. Старший групи передав Деймосу вантаж та інструкції. За годину бійці під наглядом техніка встановлювали якусь антену на даху райвідділу...
Харон читав повідомлення від Деймоса. Все-таки не все гладко. Деймос перед виходом отримав таємні інструкції — наглядати за Сестрою. Його сумніви підтвердилися. Командир писав, що поведінка дівчини вимагає уваги: часто замислюється, щось наспівує про себе. Тому Харон вирішив поставити антену на опорнику. Випромінювання подавить її сумніви. Має подавити. Але впевненості не було. Харон відкинувся на спинку крісла і заплющив очі. Його думки понеслися далеко назад...
Березневий день був холодним. Мокрий сніг і сильний вітер змушували людей підтюпцем бігти вулицями у своїх справах. У кабінеті генерала Берестейка було тепло. Генерал — вже в літах, з черевцем — не був бойовим офіцером, але і не зовсім «паркетним». Чоловік досить грамотний. В його кабінеті все було по-простому — нічого зайвого. Сьогодні він проводив нараду. В кабінеті сиділо кілька офіцерів. Генерал говорив:
— Науковий відділ Генштабу відправляє наукову групу в Зону відчуження. За оперативною інформацією, на станції якась надзвичайна ситуація. Очолить групу професор Кайманов. Наше завдання — забезпечити охорону і легенду. Як ви знаєте, Зона під пильним наглядом журналістів, медійників і інших... осіб. Охорону забезпечує полковник Харитонов.
— Я! — полковник встав і чітко відповів.
Генерал продовжив:
— Легенду і документацію для групи забезпечить майор Василенко.
Майор відповів так само чітко, по-військовому.
— Питання?
Харитонов підняв руку:
— Яке озброєння?
Генерал трохи подумав:
— На ваш розсуд. Судячи зі звітів, організованих збройних груп там не повинно бути, а от звірів диких — повно. Самосели, що там живуть, небезпеки не становлять. Але врахуйте, полковнику, що вам необхідно буде перекрити доволі велику територію. Тому вам — повний карт-бланш з приводу забезпечення та особового складу. Ще питання? Нема? Добре, детальніше сплануєте в підрозділах. На підготовку — дві доби. За добу плани мають бути в мене. Всі вільні.
Офіцери вийшли з кабінету. За пів години Харитонов викликав до себе своїх замів.
— Мужики, без соплів і по суті, — полковник пояснив ситуацію. — Ваші думки?
Капітан Денисенко глянув на карту:
— Два батальйони охорони, озброєння як на тривалий бойовий вихід. П'ять БТР і БМП. Відділення комплектуємо в бойовий порядок: кулемет, снайпер, сапер, медик, зв'язок і п'ять автоматників. Боєзапас — мінімум по десять комплектів на ствол, десяток РПГ з пострілами. Одна рота забезпечення — польова кухня, пересувна амбулаторія. Плюс взвод радіохімічної розвідки. Дозиметрів до 200 рентген вистачить. Броня — мінімум третій клас захисту.
Капітан Таченко з подивом глянув на колегу:
— Віть, ти що, воювати зібрався?
— Краще мати й не потребувати. Ми не знаємо, як надовго ми йдемо. Якщо потрібна легенда — у відкриту нам мало хто допоможе.
Харитонов теж думав про це. Якась дивна експедиція. З тих, про які потім кажуть: «То не ми». Але наказ є. Полковник детально записав все, що сказав Денисенко. Генерал затвердив. І полковник вчинив по совісті: зі свого полку він набрав два батальйони добровольців. Наказувати не став. Так вони відправилися в Зону...
В Зоні все пішло шкереберть. Вчені замість запланованих робіт почали проводити жахливі досліди. Їм двічі на місяць ночами привозили засуджених злочинців. Кайманов і його банда почали проводити тести і експерименти над людьми. Харитонов бачив, як його бійці починають сходити з розуму. Все несподівано стало зрозуміло на початку червня... Група вчених запустила якесь випромінювання. Самі лягли в капсули, що заповнилися якоюсь рідиною. Кайманов спостерігав за їхнім станом... І все пішло не так... Величезний викид дивного випромінювання розлетівся від станції на велику відстань. Кайманов стояв і дивився на монітори немигаючим поглядом. За станцією відбувалося казна-що...
За кілька кілометрів від станції, в будівлі НДІ «Агропром», командир роти охорони капітан Таченко віддав наказ на збереження життя. На його бійців йшли співробітники НДІ з порожніми поглядами. З ротів текла слина. Вони не розмовляли, тільки видавали якісь жахливі звуки. Його бійці, дехто ще з досвідом афганської війни, виконали наказ. НДІ було зачищено, встановлений периметр. Правда, деякі зовсім молоді хлопці були в шоці. Таченко зібрав командирів взводів. Лейтенанти Крилов, Воронін і Петренко уважно слухали капітана.
— Мужики, зв'язку нема. Що це тільки що було — я навіть знати не хочу. У нас завдання одне — вижити. НДІ огороджено бетонним парканом. Тому залишаємося тут. Як надовго — час покаже. Виставте пости, організуйте наряди. Заткніть всі дірки, через які до нас може полізти нечисть.
Офіцери розійшлись. Так в Зоні з'явилося угруповання «Долг»...
Харитонов тряс Кайманова.
— Що ви зробили, чорт би вас побрав?! Відповідай, щур лабораторний, або пристрелю!
— Вона... Вона жива... Це неможливо... — голос професора тремтів.
— Хто жива? Та прийди ж ти до тями!
Сильний ляпас дзвінко приклеївся до щоки професора.
— Ай!!! А, це ви, полковнику. Ми... Ми зробили жахливу помилку. Зона... Вона жива... Свідомість їхня, — він показав пальцями на колби, — злилася з Зоною. Ви розумієте? С-свідомість. Ми... Ми не готові до такого. Сюди нікого не можна пускати... Взагалі...
Харитонов гарячково роздумував. Потім гаркнув на професора:
— Що мені робити? Я відповідаю за сотні людей! Відповідай, голова твоя бараняча!
Вчений подивився на полковника і повільно відповів:
— Проведіть своїх солдатів через кімнату з моніторами. Це їм, як би мовити, відформатує свідомість. Потім запише нову. Яку вам треба. Нам треба. Щоб вони твердо захищали центр від інших. Твердо, як моноліт. А я увімкну антени над Х-10. Вони не допустять сюди більшість. А ті, хто пройде, будуть знищені солдатами.
— Чому сюди не можна нікому? Що ви наробили?
— Розумієте... Ця установка — це щось таке, чого не пояснити. Свідомість моїх колег розширила кордони Зони. З'явились незрозумілі явища, які не пояснити. Якщо цю установку знищити — нічого не зміниться. Але якщо хтось ще під'єднається — Зона розшириться далі. І так до нескінченності...
Полковник схопився за голову. До такого він не був готовий. Та а хто може бути до такого готовий? Почувся голос професора, що обережно промовив:
— Ще одне. Ви повинні виключити військові звернення після стирання солдатам свідомості. Бо ментальний вплив не вивчений до кінця, і такі тригери можуть повернути пам'ять.
Полковник кивнув. Тоді і був створений «Моноліт» як голос в голові кожного бійця. Винятком стала тільки рота капітана Таченка. А полковник Харитонов став Хароном — провідником між світом живих та мертвих. Він зберіг свідомість, пам'ять, але намагався забути те життя, коли він був командиром полку охорони особливо важливих об'єктів... Тепер він оберігав центр Зони від цікавих голів, які намагалися туди пройти. Були штурми станції військовими. Був підполковник Ярославський, або Квартет. Була операція «Скат»...
Вчених зберегти не вдалося. Сталкер з позивним Стрілець знайшов їх і вбив. Але, як казав Кайманов, це нічого не змінило... Старі зв'язки з потрібними людьми дозволили налагодити забезпечення для його людей. Але Харон продовжував виконувати свою задачу: охороняти центр Зони від надто цікавих осіб...
