Вступ.
Сьогодні я пропоную вам прочитати розказ о вельми незвичному перевороті. Незвичному, бо він закінчився так і не розпочавшись, не залишивши після себе ні поранених, ні вбитих. Навіть жодного маніфесту не зосталося. Мова буде йти про т.з. “Golpe Borghese” (“Переворот Борґезе”), який відбувся у ніч з 7-го по 8-е грудня 1970 року.
Пару слів про Князя.
Головним протагоністом тих подій був князь Юніо Валеріо Борґезе. Відомий він, в першу чергу, як останній командир одного з найуспішніших італійських військових підрозділів часів Другої Світової - X MAS, 10-ї флотилії торпедних катерів, яка встигла повоювати як на морі (згадайте їх легендарний рейд на Александрію), так і на суші.
Після перемир’я (чи зради, як завгодно) 8-го вересня 1943 року, князь Борґезе відмовився підкоритися новому уряду Бадольйо, зайнявши сторону щойно оголошеної Італійської Соціальної Республіки. Після поразки Соціальної Республіки у війні, князь отримав два життєвих вироки, які згодом стануть лише 12 роками через бойові заслуги. Відсидів він рівно нуль років.
Забавним є те, що багато колабораціоністів (як Борґезе) чи військових злочинців вийшли з тюрми незадовго після арешту, чи взагалі не понесли жодної відповідальності завдяки т.з. амністії Тольятті, названої в честь тодішнього міністра юстиції та генсекретаря італійської Компартії.
У 1951 році князь вступає у Movimento Sociale Italiano, становлячись навіть його президентом на пару років. Однак, в кінці 60-их, він покидає лави руху, бо вважає його “занадто понуреним у парламентаризм”, і засновує свою групу - “Національний Фронт”, який ще зіграє свою особливу роль.
Судовий процес по “перевороту Борґезе” (в результаті якого, спойлер, будуть виправдані абсолютно усі, навіть ті хто визнав власну вину) дозволяє нам отримати декілька деталей щодо цього “Фронту”: організація розділялась на “явні” та підпільні групи, які займалися пошуком людей та зброї; у складі організації були також деякі колишні офіцери італійських Збройних Сил - певний генерал Казеро та полковник Ло Веккьо, які повинні були забезпечити широку підтримку серед армії. Фронт також отримував гроші від будівельних контор з Тоскани та Лігурії.
Нам треба тільки пнути двері, і вся гнила будівля рухне.
Той самий судовий процес зміг відбудувати приблизний план змовників: Борґезе був впевнений у хиткості італійської держави, через що і планував провести свою операцію вельми малими силами, надіючись на підключення армії. План був простим: зайняти ключові місця (будівлі Міноборони та МВС, електростанції та телеграфи), оголосити через державне телебачення зміну режима, чекати мобілізації армії, ???, профіт! Приводжу текст невідісланого оголошення Борґезе до нації:
“Італійці! Бажана та довгоочікувана подія - державний переворот - нарешті здійснилася. Режим, який правив нами двадцять п’ять років та привів Італію до економічної та моральної руїни, припинив своє існування. У найближчі години, разом з директивами, будуть вказані усі важливі та необхідні дії для розв'язання поточних проблем нації. Збройні сили, правоохоронні сили, найздібніші та взірцеві люди країни з нами; ми вас завіряємо в тому, що найнебезпечніші супротивники, ті, хто хотів продати країну іноземцям, були нейтралізовані. Італійці! Держава, яку ми створимо, буде Італією без зайвих епітетів чи політичних фарб. Над нею буде віяти лише один стяг - наш славний триколор!
Солдати, моряки та льотчики, правоохоронці; ми довіряємо вам завдання по захисту Батьківщини та відновленню внутрішнього ладу. Не буде ніяких особливих законів чи особливих трибуналів, ми благаємо вас бути вірними поточним нормам. З цього моменту більш ніхто не зможе над вами сміятися, принижувати та вбивати вас. Вручаючи вам у руки наш славний стяг, ми зазиваємо вас проспівати гімн любові: Італія, Італія, нехай живе Італія!”
Судове розслідування також дає нам і приблизну політичну програму нового невтіленого режиму:
1) Вірність військовим та фінансовим обов’язкам у рамках НАТО, та посилення італійської участі в Атлантичному Альянсі;
2) Встановлення контактів з урядами Греції, Іспанії та Португалії з метою підписання угод щодо військово-економічної співпраці та захисту спільних інтересів у Середземномор’ї;
3) Негайне встановлення дипломатичних відношень з Родезією та Південною Африкою, докладати сили для підписання політично-економічних угод;
4) Вірність обов’язкам щодо Європейської Спільности з оглядом на майбутнє створення Європейського Спільного Ринку. Перегляд деяких економічних моментів, пов’язаних зі Спільним Ринком;
5) Негайне відсторонення політичних осіб - представників Італії у Європейській Спільноті, Раді Європи, НАТО та ООН;
6) Вступ до ООН з програмою перегляду участі в управлінні організацією на користь ради європейських країн;
7) Призначення спеціального представника (по можливості досвідченого дипломата), уповноваженого на прямий та постійний контакт з Президентом США з метою як можна скоріше конкретизувати італійську військову присутність у Південно-Східній Азії;
8) Через спеціального представника розпочати перемовини щодо оформлення боргу у США, в доларах, з метою протидії економічній кризі з опором на рекомендації фінансових експертів.
Після захоплення ключових будівель та оголошення зміни режиму, змовники повинні були заарештувати цілий ряд осіб, як то Президент Республіки (та соціал-демократ) Джузеппе Сараґат. Голову поліції, Анджело Вікарі, повинно було ліквідувати одразу. Інші фігури слідувало вислати на один з морських островів.
На які ж сили міг розраховувати Борґезе під час настільки критичної фази? Абсолютно точні цифри нам невідомі, однак історичні та судові розслідування можуть нам дати приблизний розклад сил “путчистів”: від 190 до 280 бійців Лісної Поліції (курсантів) під командуванням молодшого лейтенанта Берті Лучані, певна кількість членів асоціації парашутистів та бійців правої організації “Avanguardia Nazionale” під керівництвом Стефано Делле Кья’є. Цікавим є і те, що під ранок повинні були долучитися і певні університетські праві групи з ціллю ще сильніше розпалити ситуацію, виправдавши таким чином оголошення надзвичайного стану по всій країні.
І ось наступає ніч з 7 по 8 грудня 1970 року.
Художній фільм “Спізділі”.
Вечір, 20:30 по Риму. Скоро свято, Непорочне Зачаття Діви Марії. По телевізору показують чемпіонат світу по футболу, прям пролетарська ідилія. Однак, у цей час, група бойовиків з “Avanguardia Nazionale” отримують доступ до будівлі МВС (завдяки певному капітану Капанна), звідки буде викрадена зброя. Яку згодом, спойлер, повернуть. В цей час “парашутисти”, зібравшись у власному спортзалі для “перегляду фільмів”, чекають на цю саму зброю. Колона Лісної Поліції дійшла до будівлі Держтелебачення та Міноборони.
З мусорською зброєю є цікавий момент: не є відомою конкретна кількість викрадених стволів; П’єтро Калоджеро, суддя який у свій час займався терактом на П’яцца Фонтана, пише про 200 пістолет-кулеметів, які були повернуті на місце. Судовий же документ каже про 6-7 викрадених стволів, які, однак, теж будуть повернуті на місце. За вийнятком одного, який опинився підробкою…
Близько двох годин ночі Борґезе наказує згорнути операцію. Багато хто вважає, що цей наказ був наданий “зверху”, але зрозумілої відповіді на те, ким був той “зверху” нема. Хтось каже, що це був Джуліо Андреотті, видний діяч християнських демократів та міністр оборони на той момент. Інші ж кажуть, що це був Лічо Джеллі, магістр масонської ложі П2. Треті взагалі вважають, що це були американці. Але факт залишається фактом - переворот завершився так і не розпочавшись. Серджо Дзаволі, відомий італійський журналіст-документаліст, приводить потішний відривок з інтерв’ю адмірала Джіно Бірінделлі:
— Чому був наданий цей наказ?
— Бачите, перевороти це дуже серйозна штука! Її не можна згортувати тільки через якийсь там дощ! Мені казали, мов, армія відступила через дощ. Хтось взагалі у це вірить? Знаєте, я дуже знайомий з Борґезе, мав честь вчитися з ним в академії, плисти з ним на Гібралтар; у мене є, звичайно, власна думка щодо деяких його поглядів, але щоб настільки серйозна людина як він, зупинив операцію через дощ… Для мене “переворот Борґезе” це наївність перших, возвеличування інших та прикраса третіх.
— Так що ж тоді зупинило переворот?
— Дощ!
Князь к успєху шол…
Розслідування 1975 року звинуватило 147 людей, серед яких був сам Борґезе, голова італійської військової розвідки Віто Мічелі та Стефано Делле Кья’є. Борґезе та Стефано були звинувачені у політичному заколоті та збройному повстанні проти держави. Мічелі ж був звинувачений у перевищенні службових повноважень через відмову співробітництва з судом. Було встановлено, що військова розвідка знала о заколоті ще 7-го грудня, а за “Національним Фронтом” спостереження велося ще з 1968-го. У період з грудня 1970 по серпень 1971 Мічелі відмовився надавати розслідувачам необхідну інформацію.
У 1977 році після додаткових розслідувань розпочався судовий процес проти 48 учасників заколоту. У 1978-му суд апеляційної інстанції виправдав Мічелі; у 1986-му суд касаційної інстанції виправдав усіх. Щоправда, до 86-го князь Борґезе так і не доживе, померши у Кадісі ще у 74-му.
На фоні розмов щодо можливого втручання США (які згадувались як і у т.з. “заповіті Борґезе”, так і у свідоцтві одного з учасників заколоту - Адріано Монті) на очі потрапляє телеграма тодішнього посла США в Італії Грема Мартіна до радника з нацбезпеки Кіссінджера. З цієї телеграми, однак, можна зрозуміти що американське керівництво відносилося вельми скептично як і до самого заколоту, так і до спроможності організувати країну у разі успіху. Наведу вам пару відривків звідти:
У інших повідомленнях, Посольство публічно відреагувало на “інцидент Борґезе”, через чотири місяці після тих подій. Суспільство здивовано тим, що настільки інфантильно спланована операція могла становити реальну загрозу державі. З усією впевненістю можна сказати, що це було розчаруванням для комуністів, не тільки тому що їх тривоги не виправдались, але і тому що уряд почав розслідувати активність лівих парамілітарних груп
4) Цей документ є вельми цікавим; цікавим скоріш через те, що він недомовляє радше ніж тим, що він каже. Хоча його зміст заповнює пару дірок у нашому пазлі. З інших свідчень у нас є досить багато доказів того, що цей план дійсно існує.
5) Я не вірю в успіх плану. Оцінки у 70% успіх є вельми завищеними. Подібний план не може мати успіху, якщо немає безумовної підтрики з боку армії та карабінерів. Особливо без підтримки генерала Маркезі, голови генштабу ЗС. Схоже що Маркезі працює над об’єднанням рядів християнських демократів для підтримання певного демократичного ладу. Він розуміє, що подібний план зазнає краху без широкої суспільної підтрикм та хоча б декількох видних політичних фігур, які б гарантували певну легітимність. Маркезі знає, що без цих умов та поточного контексту може пролитися багато крові.
Італійська конспірологія, як завжди, відпрацювала вельми славно: тут вам і ім’я Джуліо Андреотті, і сицилійська мафія, якій Борґезе начебто мав списати пару злочинів по дружбі. Щоправда, Борґезе начебто вимагав повні списки “людей честі” які б взяли участь у перевороті, до того ж вони повинні були носити якісь окремі знаки під час операції. А це якось нє по понятіям.
Подібні деталі повільно стирають внутрішнє сприняття адекватного та шизового. Однак за це я і люблю італійські “свинцові 70-ті”, бо ті події самі по собі не є вельми цікавими (вибухів та переворотів нам і досі вистачає), на відміну від народних інтерпретацій та пошуків прихованої правди…
Джерела:
Oliva Gianni, Anni di piombo e di tritolo. 1969-1980, il terrorismo nero e il terrorismo rosso da piazza Fontana alla strage di Bologna. Milano: Mondadori, 2022
Zavoli Sergio, La notte della Repubblica. Milano: Mondadori, 2017
AA.VV., L’Italia delle stragi: le trame eversive nella ricostruzione dei magistrati protagonisti delle inchieste (1969-1980). Roma, Donzelli Editore, 2019.
Tribunale Penale di Roma (Ufficio Istruzione), sentenza-ordinanza del 15.11.1975.
