Ідея

Частина ІІІ

Драматизм, не театрально-меланхолійний, а такий, що спонукає до реакції, такий, що керується фундаментальними християнськими принципами нігілізму, дії у просторі бездіяльності, безсумнівного добра у просторі безсумнівного зла, відчайдушного оптимізму, бо ми «страждаємо у світі», але «не журимося, бо Він переміг світ». Дія у просторі трагедії означає правдивість дії. Бо весь світ - це історія народження істини у вологих випарах вогню і води, історія тисяч суперечливих висловлювань, які чудесним чином створюють більшу і складнішу сутність, ніж пряма лінія думки. Це формула, яка створює ідею. Драма, зрештою, втілює долю, справжню одіссейську радість у випробуваннях, а це єдина запорука блаженства, бо ми знаємо дві речі від іонійців та Епікура: все дається в пізнанні, а пізнання блаженства неможливе без контраста випробувань.

В самому серці України розгортається історія нової аибухоподібної цивілізації, просякнутою суттю козацької драми. Фронтова драма - це духовний епос, який виходить за межі часу, відлунюючи крізь віки пристрасним закликом до відродження та плекання нашої культурної сутності. Це крик з глибини нашої душі: «Відродимо культуру через дію! Наша культура - понад усе!», бо в ній перетравлюється нігіліхм у дієву відчайдушність.

Як казав хрещений батько українських вольностей, Тарас Шевченко, своїми пристрасними віршами стоїть, як колос, своїми словами - як грім, що будить душу нації. «Борітеся - поборете! Бог вам допоможе!» - проголошує він, і його клич резонує крізь віки, розбурхуючи серця тих, хто наважувався мріяти про свободу.

Українці пережили багато втрат, які залишили незагоєні рани в їхній національній душі. Систематичне знищення світочів нації вбило приклад, духову інерцію, яка визначає український дух. Голоси, які колись сприяли створенню яскравого культурного гобелену, були заглушені, слугуючи суворим нагадуванням про високу ціну культури як ідейного початку, відсутності якого завдячуємо їхній смерті.

Втрата інтелектуалів, поетів, драматургів і художників залишила глибоку порожнечу в українській культурі, придушивши творчу і прогресивну енергію, яка процвітала. Їхні твори, часто піддані цензурі або знищені, представляли період культурного багатства, який був раптово обірваний політичними репресіями. Однак спадщина цих втрачених голосів продовжує жити, символізуючи стійкість і наполегливість українського духу. Калейдоскопи людських життів палих велетів духу спричинилии канйьон пустоти серед Дикого Поля, а тому першим кроком до відновлення ідеї є відновлення, спершу колективного фокусу та духу, а по-друге культурних сентенцій як таких.

У цій непроглядній темряві траґедія стає маяком стійкості та надії. Це свідчення незламної сили людського духу та вічної боротьби за культуру. Цей наратив боротьби і відродження - не просто історія, а жива, дихаюча сила, яка спонукає до дії, творення і збереження. Почуття закликають до постійного відродження через фаталістичний героїзм і пряму дію. Кожна людина, яка відчуває пульс давньої спадщини, стає важливою частиною колективної долі вже майбутнього. Вшанування попередників - це не лише повага до минулого, але й зобов'язання перед майбутнім, й у шануванні підсвідомих психологічних традицій й виникає прихильність до епохальної траґедії.

Таким чином, процес розбудови, відновлення, творення та вшанування пам'яті розкриває справжню сутність, колективну ідентичність та неминущу спадщину нації, памяти як динаміки, а сучасности як ідеї. Культура - це не статична, а динамічна сила, яка постійно розвивається завдяки спільним зусиллям, вона врешті і є серцем всякої ідеї, полюсу думок, його стінами, які і герметизують ідейну атмосферу. Ця епічна боротьба є її призначенням, свідченням незламної сили Фауста. Коли ритми цієї історії досягають крещендо, стає очевидним глибокий зв'язок зі спадщиною, вага мрій предків і безмежні можливості, що лежать попереду. Подорож триває, вічна мелодія спонукає до глибоких роздумів про наше місце в ній та нових звершень.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи.
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: A_Rtuur