Автор тексту: Євген Костогризов
Авторка обкладинки: Анастасія Сотник
...недоладності у справі та припущення без доказів, гарненько вкладені в красивих словах та поважному стилі, здатні передати надійний аргумент і важливий зміст, аж поки до них не прикладеться уважний погляд.
Джон Лок
У не такому далекому 2006 році на екрани кінотеатрів вийшов американський фільм «Ідіократія». За сюжетом фільму, з незрозумілих причин рівень айкью людства все зменшувався та зменшувався, і за 500 років населення Землі невпізнавано подурнішало. Чому рівень інтелекту знизився – питання відкрите. Хтось припускає, що винна культура надмірного споживання, хтось говорить про біологічні причини: наприклад, мутацію генів, що відповідають за розвиток розумових здібностей. Але найбільш вірогідним каталізатором деградації суспільства, як в кіно, так і в реальності, є популізм.
Популізм – це нереалістичні, але солодкі обіцянки, що їх дають аби лиш отримати голоси виборців чи просто популярність. Або ще гірше – дії, що спровоковані запитом суспільства, але реалізація яких неможлива або призведе до катастрофи (класичне “Постріляти всіх олігархів”).
Ще в XVII столітті англійський філософ Джон Лок описував це явище як одного з чотирьох вершників соціально-політичного апокаліпсису (поруч з корупцією, некомпетентністю та підлабузництвом). Слова класика звучали так: "...недоладності у справі та припущення без доказів, гарненько вкладені в красивих словах та поважному стилі, здатні передати надійний аргумент і важливий зміст, аж поки до них не прикладеться уважний погляд."
І дійсно, в умовах демократії (за яку, до речі, Лок теж виступав) професійним популістам надзвичайно легко ошукати виборців і наобіцяти їм золоті гори, аби лиш здобути електоральну підтримку. Здавалося б, що в цьому поганого? Загалом, нічого, якщо ви не проти жити в суспільстві брехні та зневіри, стан якого ще й постійно погіршується.
Щоб впевнитися в шкідливості популізму достатньо побудувати невеликий логічний ланцюжок:
Популізм призводить до неминучого порушення обіцянок – не можна виконати нереальну річ. Порушені обіцянки поступово зменшують довіру суспільства до влади, а криза довіри, в свою чергу, спричиняє більшість суспільних негараздів. Адже недовіра змушує людей розривати звичні соціальні та економічні зв’язки, щоб не бути ошуканими. Ось і все – таким чином популісти буквально «ламають» суспільство.
До речі, це зовсім не єдина доріжка, якою популізм руйнує звичний лад. Крім кризи довіри можна виділити ще й майже завжди відсутню фактичну компетентність популістів у державних справах. Людина, що розуміється на управлінні, прекрасно знає про згубний вплив непідтверджених слів та маніпуляцій на об’єкт, яким вона керує. Тому вона не використовує популістичні методи, бо щойно це зробить – втратить можливість дотримати слова і далі ефективно реалізовувати свою політику. Людина ж, чиєю метою є просто прихід до влади, а після цього «хоч потоп», з немалою ймовірністю стане популістом в тій чи іншій мірі. Компетентність того, хто не розуміє небезпеки популізму, значно нижча. Тобто у владні кабінети потрапляють не просто брехуни, але й брехливі дурні.
Уважний читач може заперечити: «Але хіба дурна людина спроможна прийти до влади в умовах демократії? Хіба виборча кампанія не потребує значних зусиль, вмінь та розумових здібностей?»
Відповідь: так, може. Рівень компетентності та інтелекту для «вкладання гарненьких слів в поважному стилі» прямо пропорційний до рівня компетентності авдиторії. Тобто чим дурніший у вас електорат, тим менше треба розумових зусиль для привернення його на свій бік. Зазвичай, на жаль, більшість виборців не цікавиться політичною теорією, механізмами управління та іншими розумними речима, про які говорять популісти. Відповідно, висновки виборці роблять скоріше з естетичного оформлення та гучності заяв кандидатів, ніж з їхнього фактичного змісту. Мало кому, наприклад, хочеться оцінювати реальність обіцянки знизити тарифи в 4 рази. Особливо якщо виборці не розуміються на тарифоутворенні та довіряють кандидатові, бо він «сподобався їм, як людина».
До того ж, ми маємо безліч прикладів реального приходу до влади популістів
Президент Бразилії Жаїр Болсонару (обіцяв знищити бідність, в результаті його правління кількість бідних в Бразилії зросла в 2,5 рази), президент росії володимир путін (в перші та другі свої президентські вибори активно піарився на боротьбі з тероризмом, зараз - без коментарів), президент США Дональд Трамп (обіцяв зробити Америку great again, насправді ж ледь її не зруйнував).
На постаті Трампа взагалі зупинимось окремо. Він – абсолютно еталонний, чистісінький, дистильований популіст. І на його прикладі можна прослідкувати, яким чином популізм та популісти працюють.
По-перше, Трамп точно не повний дурень (хоч в держуправлінні явно профан). Він може справляти враження неграмотної людини (наприклад, постійно плутає назви країн), проте це лише йде на користь його іміджу серед власних виборців. Неграмотні люди люблять інших неграмотних людей. І він чудово це розуміє. Ба більше, у питаннях піару йому немає рівних в Америці. Жоден крок Трампа під час передвиборчого процесу та потім на посаді не лишив аудиторію байдужою. Хтось обов’язково починав ним захоплюватись, хтось – ненавидіти.
По-друге, Трамп реально ледь не перетворив США на справжню ідіократію. Обрання його президентом на кілька років поставило на американцях клеймо «ідіот» в очах громадян багатьох інших країн. Бо доволі складно зрозуміти, як на таку шановану посаду зміг пробитися чоловік, що не сплачував податки, зраджував дружині, «кидав» партнерів по бізнесу та ледь не відкрито і з непідробною радістю визнавав, що всіх обманює. Тобто обрання Трампа стало лакмусовим папірцем – майже половина американського суспільства готова слухати брехливі обіцянки та пробачати некомпетентність. І не через власну поступливість, а через майстерний популізм Трампа та нестачу людей, здатних протистояти маніпуляціям.
По-третє, іронічності ситуації додає ще й те, що ідеї Джона Лока, який так влучно і по-пророчому висловився про популізм, лягли в основу Конституції США. Трамп же неоднаразово знущався над Основним законом та ледь не влаштував антиконституційний переворот 6 січня 2021. Але йому не вдалося, і з приходом нового президента все повернулося в норму. Принаймні на деякий час.
То що, невже демократичні країни приречені на вічне страждання від популізму? Ще Вінстон Черчіль казав: «Найкращий аргумент проти демократії – 5-хвилинна розмова з середньостатистичним виборцем». Тобто через некомпетентність електорату страждатиме вся політична система.
Але вихід є!
Освіта. Лише вона в силі натренувати у пересічної людини отой «уважний погляд», що зможе вирізнити популізм. Саме вона не раз ставала і, сподіваємось, ще не раз стане рятівницею демократії, саме вона вже багато віків стримує суспільство від перетворення на ідіократію.
Саме тому не полінуйтеся нагуглити незнайоме слово, подивитись науково-популярне відео на ютубі і прочитати новий пост “Просвіти”! Хтозна, може ви так врятуєте країну від нового Януковича :)
