Пролог — “Уяви, що йому сьогодні 85”
Уяви собі Джона Леннона. Не юного бунтаря з гітарою на дахах Ліверпуля, а вісімдесят п’ятирічного чоловіка з тонкими сивими пасмами, що розвиваються у легкому вітрі. Він сидить у мінімалістичній студії, оточений екранами та гаджетами, що світяться холодним блакитним світлом. На столі — чашка чорної кави, старі записи The Beatles і VR-окуляри, що відображають не реальний світ, а його цифрову версію.
Світ змінився, а його пісня “Imagine” — ніби на інший ритм. У 1971 році він закликав уявити світ без кордонів, без власності, без релігії. Тоді це здавалося наївним і прекрасним. Тепер ми живемо у світі, де країни залишаються, але межі невидимі й цифрові; релігії замінили алгоритми, а власність вимірюється лайками та NFT.
Леннон, спостерігаючи це, піднімає брови. Він не зневірився, але усвідомлює: його утопія потребує апгрейду. Це «Imagine 2.0». Тепер уяву треба не тільки співати, а й програмувати, не тільки мріяти, а й фільтрувати шум. Його старий заклик до миру звучить по-новому — більш технологічно, більш саркастично, але все ще глибоко людяно.
“Уявіть, що світ не просто крутиться навколо вас, а що ви самі можете його переписати”, — шепоче він, наче роблячи репліку самому собі.
Цей текст не про ностальгію. Він про те, як мрія, народжена у часи аналогових записів і протестних пісень, могла би виглядати у цифровому світі 2025 року. І це не просто фантазія — це карта нового способу уявити свободу, солідарність і мир, які ще не вмерли, навіть якщо ми давно забули, як їх співати.
«Imagine there’s no…» — що б він прибрав сьогодні
У 1971 році Джон Леннон просив уявити світ без кордонів, без релігії та без власності. Це звучало як утопія — проста, але глибока. У 2025 році цей заклик набуває нового сенсу. Сучасний світ наповнений цифровими кордонами, віртуальними релігіями та власністю, що існує тільки у вигляді бітів і лайків.
No countries → новий націоналізм
Фізичні держави залишилися, але межі стали невидимими. VPN, блокчейн, цифрові паспорти — це сучасні кордони, які не можна побачити, але вони обмежують свободу. Леннон би, напевно, посміхнувся і сказав: «Це не кордони, це затори у мережі людства». Його ідея світу без держав сьогодні означає не знищення політики, а здатність людей мислити глобально, не потрапляючи у пастку цифрового націоналізму.
No religion → культ алгоритмів
Якщо раніше він говорив про релігію як джерело конфліктів, то зараз замість храмів ми маємо алгоритми, які визначають, що нам бачити, думати і купувати. Джон би вважав це новою формою догми: люди моляться стрічкам новин і соціальним рейтингам, а не ідеалам добра чи любові. Утопія 2.0 — це світ, де алгоритм не стає богом, а служить людям, а не навпаки.
No possessions → лайки, NFT і цифрові ікони
Власність у 2025 році вже не тільки фізична. Вона в Instagram-фоловерах, в NFT-картинках і в «капіталі уваги». Леннон би, ймовірно, зауважив: «Люди навчилися рахувати щастя в цифрах, а не в досвіді». Його нова утопія — це світ, де цінність вимірюється не тим, що ти маєш, а тим, що ти створюєш і ділитеся з іншими.
Утопія як UX-дизайн: люди проектують щастя
Уяви, що світ — це не просто планета з державами і законами, а інтерфейс. Кожен користувач має свій досвід, свій «дизайн щастя». Леннон бачив утопію як просту, людяну концепцію: відкрите серце, спільнота без страху, пісня, що об’єднує. У 2025 році свобода перетворилася на UX-проблему: люди проектують власне щастя через додатки, лайки, фільтри й алгоритми.
Технології обіцяли об’єднати світ. Вони дали швидкість, доступ і інфраструктуру, але замість солідарності створили ізоляцію. Соціальні мережі — це мікро-утопії, де кожен бачить тільки те, що хоче. У такому світі Джон би навчав не просто співати «Imagine», а користуватися фантазією як інструментом перетворення реальності.
Для нього утопія не була шаблоном. Вона була дією: уяви → відчуй → зроби. Сьогодні мрії часто перетворюються на симуляції: 3D-моделі життя, VR-персонажі, віртуальні подорожі. У «Imagine 2.0» важливо не просто створювати цифрову ілюзію, а навчитися бачити людину за кожним екраном.
Уяви, що щастя можна протестувати як продукт. Користувачі тестують емоції, обмежують біль і фільтрують розчарування. Леннон би сміявся з цього UX-дизайну, бо його метод простіший: відкрити серце і дозволити світу в нього ввійти, навіть якщо він хаотичний. Цифрова утопія стає людяною, лише коли алгоритм підкоряється потребам, а не формує їх.
«You may say I’m a dreamer…» — культ мрійників і цинізм епохи
Леннон завжди вважав себе мрійником. Його пісні народжувалися з простих, майже наївних ідей: уяви світ без війни, без страху, де люди об’єднані музикою та добротою. Але сьогодні «мрійник» часто звучить як прокляття: наївний, нерозумний, нездатний адаптуватися до сучасного світу.
Цинізм став нормою. Люди сміються над утопіями, підривають ідеали мемами та сарказмом. Соціальні мережі навчили нас обривати будь-яку серйозність — навіть там, де вона потрібна. Леннон би відчув цей контраст: його заклики до миру сприймали б як хештеги, а не як реальну можливість змінити світ.
Але мрійники ще існують. Вони серед нас: активісти, екологи, художники, музиканти, ті, хто будують локальні утопії — невеликі спільноти, проєкти, ініціативи, які показують, що зміни можливі. Джон би знайшов у цьому надію. Для нього утопія завжди починалася з однієї людини, яка готова діяти. Справжній виклик — залишатися мрійником, коли світ пропонує зручний цинізм і постійне розчарування.
Він би сказав: «Не зневірюйся. Мрій, навіть якщо ніхто не вірить». І у цьому, можливо, найбільше сучасної актуальності «Imagine 2.0» — не в ідеальному світі, а в здатності зберегти віру у людяність, попри шум і хаос.
«But I’m not the only one» — глобальна солідарність після мереж
У світі 2025 року всі з усіма підключені. Соціальні мережі обіцяли глобальну солідарність, але дали не зовсім те, на що сподівався Леннон. Ми бачимо світ один одного, лайкаємо, репостимо, підписуємося, але часто не відчуваємо справжньої близькості. Мікро-спільноти стають утопіями у коробці: усередині добре, зовні — хаос.
Леннон бачив об’єднання інакше. Його «я не один» означало, що мільйони людей готові мріяти і діяти разом, а не просто спостерігати через екран. У 2025-му приклади такої солідарності ще існують: музичні акції проти насильства і війни, екологічні ініціативи, локальні спільноти, які допомагають один одному. Вони маленькі, але живі — не меми, а реальні люди з реальними діями.
Глобальна солідарність тепер виглядає як мережа дрібних утопій. Кожна — як маленький світ, де мрії ще працюють. І саме це Леннон би назвав «своєю революцією»: не змінити всю планету одночасно, а створити достатньо точок світла, щоб вони перетворилися на ланцюгову реакцію.
Уяви, що кожен може стати таким мрійником: не чекаючи на ідеальну країну, ідеальну систему або ідеальну медіа-платформу. Солідарність народжується у вчинках, а не в алгоритмах, і саме вона є серцем «Imagine 2.0».
Новий світ без наївності
Сьогодні утопія неможлива без розуміння хаосу, невизначеності та меж людської природи. Світ більше не дозволяє легковажної віри в те, що добро переможе саме по собі. Леннон би визнав: мріяти недостатньо. «Imagine 2.0» — це навчитися діяти, навіть коли правила мінливі, а цифрові кордони і алгоритми постійно змінюють умови.
Його метод залишився простим, але радикальним: уяви → відчуй → зроби. Не чекати, що інші створять світ за тебе, не покладатися на меми і лайки, а діяти у своєму оточенні, поширюючи енергію людяності. Ця утопія не рай на землі, а здатність зберегти віру у людей і створювати маленькі простори взаємності та підтримки.
Сучасна утопія — це не ідеальні пісні чи виступи на стадіонах, а локальні акти: допомога сусіду, музика для спільноти, маленький проєкт, що змінює життя людей. Леннон би сказав, що справжня мрія — це розуміти реальність і все одно діяти, зберігаючи відкритість серця.
Уяви світ, де ти не просто мрієш, а робиш — де утопія не в гаслах, а у повсякденних виборах. Саме так виглядає «Imagine 2.0».
Епілог — “Re: Imagine”
Він знімає VR-окуляри. Сиве волосся трохи скуйовджене, очі втомлені, але живі. Старий Джон Леннон дивиться на світ, який одночасно ближчий і далі, ніж будь-коли. Він бачить людей, які все ще мріють, помиляються, діють і створюють маленькі утопії.
imagine there’s no scroll,
no endless war of feeds,
no algorithm to save us,
only people — bleeding, dreaming, singing.
Мрія, яка почалася на вініловій платівці, тепер живе у сотнях невидимих місць: у серцях активістів, у музичних колабораціях, у тих, хто допомагає іншим без камер і лайків. Світ не став ідеальним, але уяву ще ніхто не відміняв.
Він посміхається і шепоче сам собі:
“You finally imagined too much… and that’s good.”
У «Imagine 2.0» немає наївності, немає простих рішень, але є простий принцип: уяви — відчуй — зроби. Навіть у цифрову епоху, навіть у світі хаосу, навіть коли алгоритми намагаються замінити людей — утопія живе там, де є мрія і дія. І можливо, саме це Леннон хотів залишити нам у спадок: не ідеальний світ, а здатність не втрачати людяності.
