Радянська класика “Іронія долі” проти американської сучасності “Відпочинок за обміном”. Фільми вийшли и різні часи, радянський у 1975 році, а американський — у 2006. Проте Іронія долі донедавна вважалась класикою кіно обов’язковою для перегляду кожного року, тобто посили фільму не втрачають актуальності і сьогодні. У обох фільмах дія відбувається на зимові свята, в центрі сюжету романтичні стосунки та зустріч нового року далеко від домівки. Також обидва фільми позиціонуються як комедії для легкого святкового перегляду. На цьому спільні риси закінчуються, а відрізняються вони цінностями та посилами між рядків. Про них і поговоримо у цій статті.
ВАЖЛИВО! Стаття містить спойлери.
Іронія долі
Сюжет “Іронії долі” розгортається навколо Жені Лукашина, який напивається з друзями до втрати свідомості та через це помилково потрапляє до квартири Наді в іншому місті. Їхня зустріч переростає в любовну історію, хоча обидва мають наречених. Лукашин — інфантильний, нерішучий чоловік, який живе з матір’ю, а Надя — розсудлива, але невпевнена у собі жінка.
Культ алкоголізму
Велика частина фільму присвячена сценам з колективної п’янки яка призводить до серйозних наслідків і відключки головного героя. Алкогольна вечірка подається як “звичайна справа”, хоча це основний рушій усіх проблем героїв. Це не лише романтизує алкоголь, але й нівелює відповідальність за власні дії. Є така типова відмазка — якщо “по п’яні”, значить не рахується. Проте дії в стані алкогольного сп’яніння з юридичної точки зору виступають обтяжливими обставинами, а не навпаки.
Романтизація алкоголізму — це типове явище в радянському кінематографі. І це показує не лише проблему індивідуальної відповідальності, а й колективного схвалення таких норм у суспільстві. Люди, які виросли спостерігаючи подібні цінності в кіно, в дорослому віці мають проблеми з алкоголем. І проблему алкоголізму ми сьогодні досить часто спостерігаємо в українському суспільтсві.
Посил — напиватись це круто та по-товариськи. Алкоголь виправдовує будь-яку деструктивну поведінку.
Інфантилізм
Головний герой живе з мамою, хоча йому вже 36 років. Також у нього є наречена, про яку він забуває і протягом кіно не проявляє жодних докорів сумління чи переживань з цього приводу. Хоча він залишив її саму на новий рік. Ба більше, він питає у мами схвалення своєї нареченлї, не довіряючи таким чином власному вибору. Надя, у свою чергу, вважає себе нещасною жертвою обставин та не визнає справедливість гніву свого нареченого. На словах вона висловлює обурення поведінкою Лукашина, але своїми діями ніяк не намагається змінити ситуацію.
Посил — нічого не вирішуйте самі, пливіть за течією та ігноруйте почуття інших людей.
Співзалежність
Лукашин поводиться як нерозумне дитя, а Нада стає в позицію засуджуючого дорослого і потім вони втягуються в деструктивну динаміку. Їх взаємодія базується на конфліктах, образах і маніпуляціях. Це виглядає більш емоційно та бурхливо зі сторони і може розцінитися як справжні сильні почуття. Але в цих стосунках нема поваги до кордонів одне одного, прагнення почути потреби партнера. Лише власні бажання та деструктивні емоції.
Посил — любов це біль, образи, егоїзм, зневага та порушення кордонів.
Емоційна зрада
Надя забуває про свого нареченого та цілується з Лукашиним через кілька годин після знайомства. При цьому ревнощі нареченого показуються тригером такої поведінки жинки. Але якими б токсичними не були ревнощі самі по собі, це ні в якому разі не може виправдовувати невірність. А лише перекладання відповідальності за свої вчинки на “ревнивця” і черговий прояв інфантилізму персонажів. Лукашин, який вже має наречену в своїму місті, взагалі про неї забуває.
Посил — почуття інших людей не важливі, ігноруйте їх та продовжуйте робити боляче.
Знецінення почуттів іншої людини
Іполит, наречений Наді — єдиний персонаж, який в цьому кіно поводиться достойно та адекватно ситуації. Його ревнощі виправдані, адже він щиро намагається зрозуміти Надю, навіть коли стикається з її очевидною байдужістю. Однак Надя та Лукашин ігнорують його почуття та біль. Вони відкрито демонструють свої романтичні прояви в його присутності, зневажаючи його почуття та емоції. А на будь-яку цілком логічну негативну реакцію Іполита реагують дратівливо, ніби він сам винен у своїх переживаннях. Іполит, який з самого початку фільму позиціонується як “сухий” та неемоційний, демонструє емоційну зрілість, якої нема у інших персонажів.
Посил — якщо тебе впіймали на гарячому — заперечуй свою причасність та перекладай відповідальність на інших.
Залежність від соціальних очікувань
Усі герої діють за інерцією суспільних норм (шлюб, свята, обов’язкове пияцтво з друзями), а не через особисті бажання. Надя, наприклад, обирає нареченого через тиск суспільства, а не через кохання. Лукашин не може ухвалювати рішень самостійно, залежить від думки мами і друзів. Надя спершу обирає успішного партнера, бо вважає себе недостойною більшого, а згодом кидає його, щойно з’являється “шанс на справжнє кохання”.
Для дівчини в ті часи головним було вдало вийти заміж. А жінку, яка залишилась самотньою називали “старою дівою” та вважали неповноцінною. Нажаль, ця тенденція актуальна не лише для українського суспільства. Але гарна новина у тому, що сьогодні ситуація змінюється в кращий бік.
Посил — роби як всі та ні в якому разі не виділяйся.
Цей фільм міг бути милим святковим кіно, але замість цього романтизує деструктивну поведінку, яка не витримує критики в сучасному світі. Він на рівні підсвідомості підкріплює ті стереотипи, які ми, як суспільство, намагаємося залишити в минулому.
Відпочинок за обміном
Фільм “Відпочинок за обміном” про двох жінок, Айріс і Аманду, які вирішують помінятися помешканнями на різдвяні свята. Айріс — журналістка, що страждає від нерозділеного кохання до колеги — переїжджає до Лос-Анджелеса, щоб відволіктись від переживать. Аманда — емоційно закрита кар’єристка — потрапляє в англійське село, щоб змінити обстановку та відпочити від роботи. Завдяки новим знайомствам і обставинам вони переосмислюють свої життя та цінності й починають будувати здорові стосунки.
Вихід із токсичних стосунків
Два персонажі — Айріс та Майлз — мали токсичні стосунки. Майлзу зраджувала його дівчина, у Айріс був зв’язок з колегою, який відверто її використовував. Айріс та Майлз рішуче відмовились кожен від своїх токсичних стосунків ближче до фіналу фільму, бо усвідомили що варті більшого і не хочуть залишатись у стосунках де їх зневажають та використовують. Майлз та Айріс надають моральну підтримку одне одному у важкі моменти на шляху виходу з токсичних стосунків.
Прийняття своїх емоцій та емоційна відкритість
Інша пара – Аманда та Ґрем мали проблеми в емоційній сфері. Вона — закрита для будь-яких почуттів, і вже багато років не проронила жодньої сльозинки. Він — відкритий та емоційний і плаче від будь-якого приводу та без нього і вважає це своєю вадою. Згодом Аманда “дозволяє” собі почуття і приймає радість та біль людської близькості. А емоційність та вразливість Ґрема треба прийняти нам, глядачам. Бо це цілком здорові прояви, а токсична маскулінність, де витіснені емоції виходять у формі агресії — вже не в тренді.
Здорова маскулінність
На початку фільму ми бачимо колишнього хлопця Аманди — самовпевнений тип, який зраджує їй і перекладає провину на неї, виправдовуючи свої дії тим, що вона недостатньо емоційна. У контрасті з ним Ґрем демонструє здорову маскулінність — відкритість, емоційну вразливість і готовність до справжньої близькості. Цей приклад нагадує, що сила чоловіка полягає не у придушенні почуттів, а у здатності чесно їх виражати.
Баланс між роботою та життям
Еволюція Аманди, людини яка живе лише роботою, почалась зішення взяти відпустку. І як типовий трудоголик не могла легко відпустити роботу. І майже покинула цю затію вже через добу, але її відволік роман з Ґремом. Це демонструє як важливо відпочивати від роботи та розширювати горизонти. Бо гіперфокус на роботі та постійна напруга блокує інші сфери життя та емоції. Людина перетворюється на робота, нездатного відчувати. Як тільки Аманда відключилась від робочих процесів, її життя заграло різними фарбами.
Фільмотерапія
Коли нам важко знайти сили в собі, то пошук рольових моделей у кіно та в інших метафорах — найкоротший шлях до особистісного зростання. Артур, друг Айріс, дає їй список фільмів про впевнених у собі жінок і вона їх переглядає та вчиться бути впевненою та відстоювати власні кордони. Згодом в ній дійсно відбувається трансформація.
Далі діалог, який вважаю ключовим для розвитку персонажа Айріс:
– Артур Ебботт: Він тебе відпустив. Тут неважко розібратися. Айріс, у фільмах у нас є головні героїні і є найкращі подруги. Ти, я бачу, головна героїня, але з якоїсь причини поводишся як найкраща подруга.
– Айріс: Ти абсолютно правий. Ти маєш бути головною героїнею свого власного життя, заради бога! Артуре, я ходжу до терапевта вже три роки, і вона ніколи не пояснювала мені це так добре. Це було геніально. Жорстоко, але геніально.
Її терапевт явно не підозрював про кінотерапію та її цілющу дію на психіку людей. Головне підібрати правильне кіно з конструктивними посилами.
Самоцінність
Айріс проходить великий шлях від невпевненої в собі нещасної жертви обставин — у глибокій депресії, ладної накласти на себе руки. До впевненої в собі жінки, що дає рішучу відсіч токсичному партнеру. Вона нарешті, усвідомлює, що її колега Джаспер використовує її емоційно, і рішуче пориває з ним, цим демонструє самоповагу та здатність сказати “ні” тому, що завдає болю.
Людяність і підтримка у стосунках
Герої фільму демонструють здатність до турботи та розуміння як у романтичних, так і в дружніх стосунках. Кожна взаємодія та сцена пронизані турботою одне про одного. Головні героїні протягом всього фільму підбадьорюють одна одну по телефону, як добрі подруги. Айріс піклується про Артура. Ґрем щиро цікавиться життям та думками Аманди. Артур з теплом згадує покійну дружину. Друзі Артура радушно приймають Айріс у свою компанію. Від взаємодії персонажів фільму стає тепло та приємно на душі.
Сюжет “Відпочинку” показує, що святковий фільм може бути одночасно легким, романтичним і надихаючим на особистісний розвиток — без алкоголю, співзалежності та токсичних компромісів.
Висновки
Якщо підсумувати основні думки, то герої “Відпочинку за обміном” приймають власні свідомі рішення та докладають зусиль щоб вийти з дискомфортної ситуації та травмуючих стосунків. Вони демонструють особистісне зростання та цінності доброти та турботи одне про одного. Натомність персонажі “Іронії долі” скиглять та звинувачують одне в одного у власних нещастях, ігноруючи почуття одне одного. Їх діями керують очікування соціуму та умовні стандарти успіху, які не мають нічого спільного зі зростанням людини як особистості чи поваги до чужих кордонів.
Якщо “Іронія долі” лише підкріплює старі токсичні моделі поведінки, то “Відпочинок за обміном” демонструє шлях до змін, досягнення гармонії із собою та іншими. Подумайте над двома питаннями:
– Чи справді культова “Іронія долі” відповідає цінностям, які ми хочемо бачити у святкових фільмах сьогодні?
– Чому б не переглянути кіно, яке надихає на зміни, замість того, щоб підживлювати старі, деструктивні моделі поведінки?
Останнє слово, звісно, за глядачем. Але хай вибір буде свідомий, з повним розумінням, чим саме живуть герої обраного фільму і які цінності вони несуть у світ. Кіно може надихати на зміни й підтримувати особистісний розвиток, якщо обирати правильні приклади.
