Під час вивчення історії, кожен може натрапити на приступи “альтернативщини”, роздумуючи над історією, яка могла б статися, ЯКБИ…
Я ж зробив цих роздумів і карту, і цілу довідку. Причому по багатьом історичним періодам і державам, тому починаю їх публікувати.
За основу взято кілька історичних подій, які в нашій історії відбулися по іншому, внаслідок чого Королівство Руське зберегло свою незалежність і змогло об'єднати удільні князівства та разом з Великим Князівством Литовським успішно воювати проти сусідів у вигляді Золотої Орди, Польщі і Угорщини.
Історична довідка №1:
Про Лева Даниловича:
Убив литовського князя Войшелка за передачу Литви його братові Шварну (1267). Тим самим зіпсував відносини з литовцями, які замість русина поставили наступним князем литовця Тройдена; поховав ідею єдиної Русько-Литовської держави під егідою Романовичів. Безуспішно претендував на литовську (1269) та польську (1289) спадщину, залучаючи до походів татар. Замість краківської корони здобув лише Люблінську землю. Спільно з ординцями воював в Угорщині, на короткий час приєднав Закарпаття (1283).
В нашій альтернативний історії Руська Держава під проводом Лева Даниловича не псує відносини з Литовським Князівством, і ті, фактично, формують зовнішній союз.
Можливо вони б змогли сформувати унію, як у нашій історії Польсько-Литовська, або і зовсім відродити Русь у повному розмірі, однак ми залишимось на дуже міцному оборонному та культурному союзі двох держав, зосереджений проти католицьких рицарських орденів, що нападали на Литву, та проти Польщі, Угорщини і Золотої Орди.
Як у нашій історії Лев Данилович влаштовує обмежено-вдалі походи проти Польщі, однак потім концентрується на іншому напрямку. Він допомогає Литві у боротьбі з Тевтонським і Лівонським Орденами, сильно ослабивши їх (у реальній історії за наступного правителя Русь підтримала ці ордени, що показує тодішню ворожнечу з Литвою), а далі концентрується на возз'єднанні удільних князівств, такі як Київське, Турово-Пінське, Переяславське і Чернігівське, а Литва встановлює контроль над Полоцьком, Мінськом і Смоленськом.
Щодо Золотої Орди, то вона на той час була ще доволі сильною (через 50 років вона буде майже зруйнована внутрішніми війнами та іноземними інтервенціями), однак, можливо, Русько-Литовське військо змогло б перемогти ординське, відкривши собі шлях на возз'єднання удільних князівств за правління Лева Даниловича і його сина Юрія Львовича.
Історична довідка №2:
За правління Юрія Львовича:
Наступний ключовий сусід Галицько-Волинської держави — Угорське королівство, якраз у перший рік правління Юрія увійшло у, майже, двадцятирічний період боротьби за спадщину династії Арпадів, останній представник якої Андрій III помер у 1301 році. З початком правління Юрія також збіглась активна фаза внутрішньої боротьби у Польщі, пов'язаної із коронацією на польський престол чеського короля Вацлава II та втечі за кордон Владислава Локєтка — обидві події відбулись у 1300 році. Після цього в Польщі почався період тривалої боротьби за владу між різними претендентами, котра завершилася лише в 1314 році утвердженням влади Локєтка, що теж збіглось у часі зі смертю Юрія.
Розрив союзу із Чехією, відбився й у політиці Юрія щодо боротьби за владу в Угорщині, після смерті останнього Арпадовича. Серед трьох претендентів — Вацлава III, Карла Роберта Сицилійського та Отто III Баварського, Юрій підтримав останнього. Відповідно до тогочасних джерел, Отто перебуває на Русі у 1308 році, після свого повернення з полону в Угорщині де отримує прихильний прийом Юрія який і сприяв його визволенню.
У нашій історії Юрій Львович керував державою мирно (у повноцінні війни майже не вступав однак підтримував якісь сторони у міжусобних війнах). Також він змінив сторони у війнах в Польщі і Угорщини, побоюючись перемоги короля Богемії, який міг би прямо чи опосередковано підкорити і Польщу, і Угорщину. Однак тоді був дуже гарний шанс для розширення і зміцнення Руського Королівства, особливо враховуючи нашу змінену історію в довідці №1.
Тому в нашій історії, Руська Держава активно втягується у міжусобну війну в Угорщині. І тут вже складно зробити точну версію.
Вацлав 3 (син короля Богемії) в реальній історії був вимушений відмовитися від Угорщини і підтримав Оттона 3, який програв боротьбу Карлу Роберта.
В нашій історії, Русь могла або спочатку підтримати Карла, активно втрутившись у війну, і в якості подякі король Угорщини віддав би Закарпаття, або як у реальній історії підтримати Оттона 3 і влаштувати вторгнення у Угорщину, наприклад за підтримкою татар, Литви та якоїсь сторони у міжусобиці в Польщі, в результаті привівши до влади в Угорщині Оттона 3, повністю змінивши подальшу історію цієї країни; або, не добившись успіху, заключити мир з Карлом забравши Закарпаття, але відмовившись від підтримки претендента.
Щодо Польщі, в реальній історії переміг Владислав Локетек, і став другом Руської Держави на довгий час.
Історична довідка №3:
З жалем доносимо, ваша Святосте, що два останні руські князі з народу схизматиків, котрі були непоборним щитом супроти жорстокого народу татарського, зійшли зі світу і з їх смертю і землі наші в небезпечній близькості від Татар.
У самій середині 1320-х років, князь і господар Руси Андрій Юрієвич, що від початку правління, наслідуючи політиці батька, розгорнув наступальні війні на царство Чингізидів (яке тоді погрузло у феодальних протистояннях між новообраним ханом Узбеком та його підлеглими), або загинув десь воюючи з татарами, або гіпотетично помер від невідомої хвороби. Хай там як, а раніше, чи водночас, помер і його молодший брат Лев, що трагічно скінчило пряму старшу гілку Романовичів, яка володіла найбільшою територією незалежних від Улуса Джучі руських князівств.
Розгорнулася тимчасова політична криза, де на престол ворожої хану Узбеку монархії мали династичні підстави чимало кандидатів (згідно із стандартною середньовічною системою прав). Це були малий литовський княжич Любарт Гедимінович, давній союзник Романовичів Владислав польський, король Угорщини Карл Роберт, сілезькі князі П'ясти Генрік та Ян, і мазовецький княжич Болеслав, онук короля Юрія Львовича. Як обґрунтовано доводить Л. Войтович — важкі перемовини усіх сторін привели до влади Тройденовича, онука Юрія Львовича, оскільки іншим сторонам забракло снаги. Близько 1325 року молодий Болеслав Тройденович був обраний князем на престол, прийнятний зокрема ханові Узбеку, якому ніяк не була вигідна монарша унія Руси з Литвою чи Угорщиною. Будучи від народження охрещеним католиком, Болеслав все ж перейшов у православну віру та взяв ім'я Юрій на честь свого діда-короля.
Що ж, мабуть тут буде головна історична альтернативність - в нашій історії косплеєрщики Святослава Хороброго, Лев II і Андрій Юрійовичії не помирають десь в поході проти татар, а продовжують своє правління, не допустивши подальшої кризи (бо вони тоді дітей ще не встигли народити, що привело до влади споріднену династію п'ястів і Юрія 2 Болеслава, після смерті якого землі Галицько-Волинської держави увійшли до склад Польщі, окрім частини що раніше відійшла до Литви), продовживши династію.
Вони, як і у реальній історії посвятили себе у боротьбі з татарами, і у нашій історії знищили Ногайську Орду (що панувала в Бессарабії і Волощині) та вигнавши татар з земель нинішньої Румунії; між Дністром і Дніпром; між Переяславським Князівством і Сіверським Дінцем, створивши там протекторні землі, що підлягали колонізації, де були створені нові поселення та фортеці (наприклад, Коцюбіїв, що у нашій історії був заснований литовським паном; Очаків, заснований Османською Імперією, та укріпленими поселеннями вздовж Дніпра й на Полтавщині).
Золота Орда на той час була поглинута в громадянських війнах і інтервенціях зовнішніх ворогів (Тамерлан, генуезці, та навіть маленька В'ятська піратська республіка), тому основі зусилля були саме на подоланні місцевих володарів і Ногайської Орди.
На цьому наша основна історія закінчується - руські удільні князівства знов об'єднані і стоять непохитно, головний ворог у вигляді Орди подоланий, а один з суперників - Литва, стала найближчим другом. На мою думку, це найкраща гіпотетично-можлива і продумана версія альтернативної історії того часу.
Як ми бачимо, історія цілих країн може змінюватися кардинально внаслідок одної чи декількох незначних історичних подій. Скільки правителів в історії вмирали від випадкових хвороб чи навіть випадкових зрад (як було з імператором Авреліаном у 275 році), скільки подій ніколи не сталися внаслідок цього...
Загалом, що може піти далі після такого сценарію?
Припустимо, сценарій закінчується десь в середині 14 століття після вдалих походів Лева 2 і Андрія Юрійовичіїв.
Оскільки Орда майже знищена, може продовжуватись колонізація півдня і сходу і початися вражда вже з італійськими торговими постами і фортецями, або навпаки, міцна торгівля і дружба з ними. Паралельно, ще південніше, наростає Османська Імперія, що може знищити Візантію.
Руська Держава могла б стати новим центром православ'я після падіння Візантії, або взятися за зброю і як у давні часі піти з армією на Костянтинополь, але вже для допомоги ромейській державі.
Продовжиться активна боротьба між Тевтонським Орденом з однієї сторони, та Литвою, Польщею і Руссю з іншої. Це могло б стати причиною зміцнення відносин між державами, та, може, формування нової версії Речі Посполитої, або навпаки поглибило б ворожнечу з західним сусідом і привело б до нових війн.
З Угорщиною все легше, оскільки кордон захищають Карпати, але завжди одна чи інша сторона буде не проти втрутитися у внутрішні кризи.
Не варто забувати й про північних сусідів у вигляді Новгороду і удільних князівств на північному сході, і там би могла початися ворожнеча за вплив і об'єднання Русі.
Також, за такого сценарію, можливо варто очікувати відновлення торговельних шляхів "з варягів у греків" або скіфського торговельного шляху з Персією (Іраном), що сприятиме збагаченню держави.
Загалом, моя альтернатива версія грунтується на кількох основних змінах:
• Союз з Литвою, замість ворожнечі, за правління Лева Даниловича, та концентрація на об'єднанні удільних князівств.
• Більш активна зовнішня політика за правління Юрія Львовича
• Лев 2 і Андрій Юрійовичії не помирають (внаслідок цього не відбувається масштабної кризи в державі) і продовжують експансію на півдні і сході.
