Вступ
Тема македоно-українських відносин є яскравою та водночас невідомою для нашого загалу сторінкою української історії. Македонія, колись незнана маленька країна з населенням майже 2 млн осіб, з 2022 р. активно підтримує Україну в її боротьбі проти російських агресорів. Республіка Македонія є країною НАТО та, як й Україна, крокує шляхом євроінтеграції. Поміч від Македонії в 2022 р. значною мірою є вдячністю за допомогу їм з нашої сторони, коли Україна підтримала територіальну цілісність Македонії у війні з АНВ (Армія Національного Визволення – військова організація албанських терористів, які воювали проти Республіки Македонії в 2001 році) [23].
Значне зближення України та Македонії у військово-технічній сфері почалось за другої каденції Л. Кучми (1999-2005), коли була підписана ціла низка відповідних угод: Угода про військове співробітництво (13 березня 2000 р.) та Угода про військово-технічне співробітництво (18 жовтня 2000 р.) [11]. Практична воєнно-технічна співпраця між Скоп'є та Києвом почалась з перших спроб албанських терористів перейти кордони Македонії в 2000-2001 роках.
Січень-березень: початок війни в Македонії
Передусім слід окреслити, що таке тероризм та яке відношення до нього мають вищезгадані албанські сепаратисти. Тероризм – це деструктивна діяльність (руйнування, вбивство чи залякування), що спрямована на виконання поставлених вимог агресорів. Албанські сепаратисти цілком підпадають під цю дефініцію: наприклад, під час наступу АНВ на Тетово в лютому-березні 2001 р. їхні снайпери вели вогонь по мирному населенню, залякуючи як збройні сили, так й цивільних [2]. До того албанські бойовики з числа залишків АВК (Армія Визволення Косово) протягом 2000-2001 рр. здійснювали терористичні атаки на прикордонні дільниці македонської поліції [5, р. 27]. Так, 22 січня 2001 р. АНВ вперше напала на поліцейський відділок біля села Теарце, вбивши одного офіцера [7, с. 64]. Після цього новостворена АНВ публічно взяла на себе відповідальність за теракт. Самі ж албанські радикали вимагали федералізації Македонії з виведенням з її складу північно-західних земель, де превалювало албанське населення. В АНВ стверджували, що влада Македонії пригнічує албанців та албанську мову, що, звісно, не відповідало дійсності, однак етномовний фактор послугував потужним каталізатором для розгортання терористичної діяльності албанців. Тому АНВ є представником етнічного тероризму, а не релігійного (ісламського радикалізму), але в Македонії також фіксували випадки, коли бойовики знищували старовинні християнські церкви.
Окрім того, серед сепаратистів тоді була поширена паналбанська ідея створення т. зв. «Великої Албанії», згідно з якою половина територій Республіки Македонії мала відійти до албанської держави. Яких би поглядів не дотримувались ватажки АНВ, вони в будь-якому випадку були налаштовані на знищення Македонії.
На початку березня 2001 р. македонський уряд проголосив антитерористичну операцію, закликаючи міжнародну спільноту не втручатися у внутрішні справи Македонії. Тоді ситуація з албанськими терористами значно загострилась, що було викликано ігноруванням польовими командирами сепаратистів ультиматуму, поставленого урядом Республіки Македонії. Тодішній президент держави Борис Трайковський продемонстрував свою рішучість воювати з бойовиками до кінця [1].
Розуміючи острах західних держав перед новою війною на Балканах, а отже й необхідність завершити конфлікт якомога скоріше, уряд Македонії на чолі з прем'єр-міністром Л. Георгієвскі подав прохання до України щодо передачі чотирьох вертольотів Мі-8, які тоді перебували на базах КФОР (Міжнародні сили з підтримки миру в Косові) [2]. Тоді ж були продані два ударних вертольоти Мі-24, що також входили до української частини міжнародних сил КФОР.
28 березня 2001 р. македонська влада заявила про успішне завершення контртерористичної операції в околицях м. Тетово на північному заході від Скоп'є – в результаті терористи були витіснені назад до Косова. Також була звільнена старовинна фортеця Гайре, де сепаратисти через швидкий відступ позалишали чимало складів з автоматами та гранатометами [3]. Дуже важливим фактором перемоги македонців поблизу Тетово стала авіація – два ударних вертольоти Мі-24, переданих Україною з косовської бази миротворців. Загалом станом на березень 2001 р. Україна передала Македонії чотири Мі-8 та два Мі-24. Передача авіації, в якій Македонія тоді мала гостру потребу, відбулась через українську державну компанію «Укрспецекспорт», яка відає торгівлею зброєю на міжнародній арені. Де-юре передача вертольотів відбулась лише на початку квітня, коли 14-й вертолітний підрозділ України в складі КФОР був остаточно розформований [22, с. 158].
Цей факт став сенсацією в західній пресі, що викликало чутки про участь українських пілотів на боці Македонії. Про ці чутки знали й в самій Македонії, що можна побачити в матеріалах стенограми парламенту Македонії. На засіданні македонського парламенту від 6 листопада 2001 р. депутат-албанець Демуш Байрамі сказав:
Я та усі ми, хто стежить за всіма подіями та має аналітичне сприйняття тих речей, що сталися з нами в Республіці Македонії, знаємо, що немає перевіреної інформації, зокрема, від деяких іноземних та югославських спецслужб, або Росії, які кажуть, що в лавах АВН були моджахеди. У мене немає такої інформації, я не читав її в New York Times або в будь-якій іншій західній газеті, принаймні, того, що стосується Македонії, але не суть. Я вважаю, що ми вже вирішили цю дилему. Я буду готовий, якщо цьому знайдуться докази. Усім нам зрозуміло інше, що з літаками та танками з України, з російськими літаками «Сухой», українці та росіяни приїхали сюди як професіональні військові, і в македонських ЗМІ навіть циркулювала інформація, що вони лікувались в нашому воєнному госпіталі. У вас також є подібна інформація від самих російських та українських ЗМІ [8, с. 29].
Звісно, багато в чому Д. Байрамі перебільшував, бо роль Росії у війні в Македонії була мінімальною, можна сказати, практично відсутнім, якщо не рахувати сюди антизахідну російську пропаганду. Україна, напроти, по плечі увійшла в македонські справи, чому посприяли раніше підписані домовленості, однак досі існують деякі неточності при висвітленні подій македоно-албанського конфлікту, як-от питання участі українських пілотів у війні на боці Македонії.
Наприкінці березня один з кореспондентів української газети «Факты» мав коротке інтерв'ю з начальником штабу командування Наземних військ України генерал-майором А. Самойловим. З цієї розмови стало відомо, що особовий склад українського 14-го вертолітного підрозділу, що дислокувався в Косово, не приймав участі в боях за Тетово, натомість Україна допомогла Македонії лише технічно [4]. За словами генерал-майора українських пілотів під Тетово не було, а вертольотами керували македонці, що вже мали досвід з керування Мі-24 та Мі-8 ще в часи Югославії.
Цікавий факт, що македонські албанці, зі слів того ж генерал-майора, не підтримали дій АНВ, та навіть раділи зустрічі з українцями, дякуючи їм за допомогу в ліквідації терористів. Це говорить про широку відомість серед немакедонського населення про діяльність України в Македонії.
Таким чином Україна стала найбільшим воєнним союзником Македонії в найбільш критичний момент конфлікту з АНВ.
Червень-вересень: протистояння України та НАТО
Влітку 2001 р. проходила важлива зустріч між міністрами оборони Македонії та України – В. Бучковським та О. Кузьмуком. Тоді міністри обговорили декілька шляхів подальшої україно-македонської співпраці. В результаті цих переговорів країни домовились про розширення кількості македонських пілотів, які навчаються в українських військових академіях. Окрім того, Україна була готова запропонувати тренування поліцейських та спеціальних сил, в яких Македонія мала чималу потребу. Тобто пріоритет був поставлений на тренування тих підрозділів, що спеціалізувалися на антитерористичній боротьбі [9]. Нагадаю, що тоді в наявності силових структур вже були підрозділи спеціального призначення, як-от «Тигри» (спецназ поліції), «Леви» (добровольчий підрозділ, який підпорядковувався Міністерству внутрішніх справ Македонії) та «Вовки» (елітний підрозділ македонської армії для проведення спеціальних операцій). Україна тоді вже мала певний досвід боротьби з тероризмом, зокрема, з театру бойових дій в Косово (1999), де українці діяли в складі миротворців КФОР.
В червні 2001 р. Україна передала Македонії перші штурмові літаки Су-25. Всього літаків буде надано в кількості чотирьох машин протягом подальшого літа. Додаткова партія техніки стала македонцям в нагоді, оскільки вже в червні 2001 р. македонську армію спіткала серія невдач, зокрема на напрямку села Арачіново, яке було захоплене албанськими терористами та використовувалось ворогом як вогнева позиція. Напруженості додавало те, що окуповане село знаходилось у 8 км від Скоп’є – столиці Македонії.
Після липневих боїв, де були задіяні українські літаки та ударні вертольоти, радниця з національної безпеки США К. Райз 25 липня 2001 р. при зустрічі з президентом Л. Кучмою попросила Україну припинити збройні поставки до Македонії. Кучма формально погодився, однак у вересні поставки все рівно відновились, що явно не оцінили в США та Європі. Позиція НАТО в питанні македонського конфлікту можна було охарактеризувати в наступних словах: аби війна скоріше завершилась, але не повною поразкою албанських терористів, яких в західних ЗМІ нерідко називали «повстанцями». Нічого не нагадує?
В свою чергу поведінку країн НАТО можна пояснити так: західні країни, передусім США, Британія та Франція, переймались через загострення албанської проблеми в регіоні, якщо македонцям вдасться розгромити АНВ на полі бою [10, р. 36]. Тому підходи західних країн до врегулювання конфлікту, відповідно, мали миротворчий характер та ґрунтувались на принципах компромісу. Вже 5 липня 2001 р. за посередництва ОБСЄ уряд Македонії та албанські бойовики досягли угоди про припинення вогню, однак на практиці це нічого не дало [6, с. 49].
В серпні 2001 р. НАТО та ОБСЄ оголосили про миротворчу операцію, метою якої було переконати македонський уряд утриматись від силового рішення та роззброїти албанських терористів. Україну тоді попередили не порушувати тишу й не надсилати Республіці Македонії додаткового озброєння. Україна офіційно погодилась, перебуваючи під тиском НАТО, однак поставки продовжувались, оскільки загроза албанського тероризму усе ще існувала. Речник міністерства зовнішніх справ України С. Бороденко заявив, що співпраця з Македонією буде продовжуватися попри тимчасове «припинення» поставок [9]. Така двозначна позиція України закономірна, зважаючи на порушення домовленостей з боку західних країн. Що цікаво, в ті дні ширилась інформація про невідому країну, яка продовжувала поставки зброї албанцям, попри оголошення періоду затишшя на час переговорів. Україна в свою чергу користувалась прогалинами, які не враховували країни НАТО при перешкоджанні українських поставок зброї до Македонії: 1) заборона продажу чи поставки конвенційної зброї знаходилась поза компетенцією будь-яких державних чи наддержавних структур, окрім Ради Безпеки ООН; 2) Україна офіційно мотивувала свої поставки не албанською загрозою, а угодою про співпрацю з Македонією, яка була підписана ще до війни. Таким чином Україна вийшла з цієї історії «сухою з води».
Однак 22 вересня 2001 р. Україна все ж втрапила в міжнародний скандал. В цей день в порту м. Салонік (Солунь) грецька влада затримала вантаж з 31 українським танком Т-72, які прямували до Македонії [18]. Ходила версія, що затримання відбулося за вказівкою командування НАТО.
Попри очевидне продовження озброєння Македонії за рахунок українських поставок, міністр закордонних справ А. Зленко також приймав участь у мирному врегулюванні відносин між албанцями та македонцями, що пояснювалось інтересом вищого політичного керівництва України в «політичній стабільності в регіоні� [13].
13 серпня 2001 р. була підписана Охридська рамкова угода, що поклала край активній фазі війни в Македонії. Згідно з положеннями угоди, албанські терористи роззброювались під наглядом контингента НАТО, а Македонія приймає принцип мультикультурності, що передбачало велику вагу албанської меншини в житті країни. Як й в ситуації з угодою про припинення вогню, Охридський мир лише загладив гострі кути, але не розв'язав проблему. Албанці продовжували розхитувати внутрішню стабільність, бо Охридський мир фактично легалізував колишніх албанських терористів в македонському політикумі, які тепер покинули справу АНВ та вступили в албанські політичні партії Македонії. Операція НАТО по роззброєнню албанців, задіяна під кодовою назвою «Багатий врожай», фактично провалилась, оскільки навіть станом на кінець серпня 2001 р. в арсеналі АНВ усе ще було до 85 тис. одиниць зброї. Через малу чисельність контингенту НАТО в Македонії західні сили могли зібрати хіба що 3,5 тис. одиниць зброї, що по суті було краплею в морі, якщо ще врахувати контрабандні поставки з Косово та самої Албанії [16].
По суті тактика НАТО й ОБСЄ у врегулюванні конфлікту зводилась до поступок албанцям та перетворення Македонії в дуалістичну державу для двох народів [7, с. 5]. Справедливості заради слід сказати, що президент Македонії Б. Трайковський також був зацікавлений в співпраці з НАТО, оскільки альянс хоч і частково, але допомагав нейтралізувати терористів [7, с. 64-65]. Однак з усього було видно, що Трайковський більше тяжів саме до української сторони, аніж до НАТО.
Так, українська влада отримала окрему подяку від президента Македонії Б. Трайковського, який з вдячністю відгукувався Л. Кучмі, який тоді перебував на відпочинку в Криму, про дипломатичну та збройну підтримку України, що «наладило процес стабілізації в Македонії» [14]. Ще раз лідери країн здзвонились 20 вересня 2001 р., підтвердивши свою готовність й надалі співпрацювати для досягнення миру [17]. 28 жовтня 2001 р. під час зустрічі Б. Трайковського з Л. Кучмою в Криму президент Македонії підкреслив, що Україна практично долучилась до боротьби з міжнародним тероризмом та допомогла «справитись з організованим тероризмом, який є великою небезпекою для усього світу» [19]. 14 серпня 2002 р. Л. Кучма заявив, що Україна зацікавлена в політичній та економічній стабільності Македонії та усіх Балкан загалом [20]. 23 жовтня 2002 р. Л. Кучма навіть відвідує Македонію, зокрема, міста Скоп'є та Охрид [21]. Про український курс Македонії свідчили окремі моменти символічного характеру. До прикладу, 24 серпня 2001 р. президент Македонії Б. Трайковський був запрошений до Києва на парад 10-річчя незалежності України. Це був перший випадок, коли Київ запросив лідера держави, з якою Україна мало контактувала (як мінімум до 2001 р.), святкувати свій День незалежності [9]. Отже, стосунки між обома державами тримались на високому рівні, принаймні допоки був живий сам Б. Трайковський.
Україна допомагала не тільки зі своєї сторони, а й також з Косово: українці в складі КФОР ефективно боролися з підпільною мережею албанських терористів, зокрема, ліквідувавши три арсенали боєприпасів, які вочевидь призначалися для АНВ. Тоді ж затримувались чимало сепаратистів, що намагались перетнути кордон Косово та Македонії. Експерти вважали, що саме заходи українсько-польського батальйону КФОР спонукали албанців з АНВ прохати про відведення батальйону подалі від кордону з Македонією [15].
Таким чином Україна та НАТО, можна сказати, мали між собою конфлікт інтересів в 2001 р.: перша прагнула укріпити Македонію в контексті міжнародної кон’юнктури, яка склалась тоді після погіршення ставлення західних країн до Л. Кучми через його політику багатовекторності та переслідування журналістів; а другі боялися чергового загострення на Балканах, тому вважали, що краще буде просто змусити Македонію частково погодитись на умови албанських сепаратистів.
Висновки
Отже, реакція та погляд на війну в Македонії 2001 р. значно відрізнялись у України та держав НАТО. Це було пов’язано передусім з міжнародною обстановкою в Європі, коли питання підтримки Македонії та боротьби з місцевим албанським тероризмом стало своєрідним лакмусовим папірцем по визначенню вектору політичної орієнтації: прихильники підтримки Македонії з тих чи інших причин тоді протистояли НАТО чи прагнули збільшити свій тутешній вплив, а прихильники потурання інтересам албанських сепаратистів стояли на позиції недопущення ще одного осередку війни на Балканах, куди могли бути знову втягнуті війська НАТО. Це були часи, що передували трагічним подіям 11 вересня 2001 р., тому США та НАТО не були цілком свідомими про албанський тероризм як частину міжнародного тероризму.
Україна, за свідченням колишнього лідера Македонії Б. Трайковського, вже тоді стала частиною великої системи, покликаної боротись з тероризмом. Україна себе проявила краще та рішучіше в боротьбі з дестабілізацією Македонії, однак, на жаль, Київ не відіграв ключової ролі у врегулюванні конфлікту. Позиція сили програла дипломатії. Разом з тим практично уся заслуга за воєнне ослаблення албанських сепаратистів належить Україні.
Антитерористичну діяльність України в Македонії можна поділити на три складники: 1) військово-технічну; 2) дипломатичну; 3) міжнародну. Під військово-технічним складником слід розуміти доставку зброї та техніки (протягом кінця 2001 та 2002 рр. Македонія купила в України ще низку авіаційного озброєння: два Мі-17 та вісім Мі-24Б ) [12, р. 300]. В дипломатичному аспекті Україна твердо виконувала раніше підписані угоди про співпрацю з Македонією. Також в плані міжнародної підтримки Україна проявила активність через посередництво українських частин КФОР, що базувались в Косово: українські військові, які несли службу в цьому регіоні, перешкоджали албанській контрабанді та переміщенню терористів.
Війна в Македонії 2001 р. є уроком як для македонців, так й українців. Як би ми не дивились на ЄС та НАТО як на близьких партнерів, союзників чи щит від зовнішніх небезпек, завжди слід очікувати й «підводні камені» у вигляді сліпого потурання інтересів лише однієї сторони. НАТО хоч і проявило себе під час бомбардувань ослабленої від війн Сербії, але доволі пасивно відреагувало в боротьбі проти албанських терористів. Північно-Атлантичний альянс почав «здуватись» далеко не в 2022, а ще на початку цього століття.
Список використаних джерел та літератури
1. Подразделения македонской армии получили приказ полностью уничтожить албанских террористов. Архив «Факты». 23 марта 2001. URL: https://fakty.ua/ru/102053-podrazdeleniya-makedonskoj-armii-poluchili-prikaz-polnostyu-unichtozhit-albanskih-terroristov
2. Македонская армия выбила албанских боевиков с окраин Тетово. Архив «Факты». 27 марта 2001. URL: https://fakty.ua/ru/102156-makedonskaya-armiya-vybila-albanskih-boevikov-s-okrain-tetovo
3. Македония объявила о победе над албанскими экстремистами. Архив «Факты». 28 марта 2001. URL: https://fakty.ua/ru/102203-makedoniya-obyavila-o-pobede-nad-albanskimi-ekstremistami
4. Украинские летчики в Македонии не воевали. Архив «Факты». 4 апреля 2001. URL: https://fakty.ua/ru/95247-ukrainskie-letchiki-v-makedonii-ne-voevali
5. I. Stefanovski. Nagotaiting a Potholed Road. The Republic of Macedonia on its Journey to the European Union (2009). 65 p.
6. М. Беженар. Регіональна політика Північної Македонії: квал. роб. на здоб. ступеня магістра. Острог, 2022. 93 с.
7. М. Шпак. Албанське питання в Македонії / Спільність європейських цінностей України та Північної Македонії: історичний аспект і сучасні тенденції. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Запоріжжя, 2023. 81 с.
8. Стенографски белешки на Собранието на Република Македониjа одржана на 6 ноември 2001 година. URL: https://www.sobranie.mk/WBStorage/Files/086%20sednica%2005%20prodolzenie%2006.11.2001.pdf
9. T. Kuzio. Ukraine Forges Military Alliance with Macedonia. October 31, 2001. URL: https://web.archive.org/web/20160116011515/http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews%5Btt_news%5D=28044#.VpmZv_9_r2e
10. Z. Daskalovski. The Macedonian Conflict of 2001: Between Successful Diplomacy, Rhetoric and Terror (2004). Institute for East West Studies. pp. 1-53
11. Посольство України в Республіці Північна Македонія. Договірно-правова база між Україною та Північною Македонією. Опубліковано 20 липня 2022. URL: https://macedonia.mfa.gov.ua/spivrobitnectvo/90-dogovirno-pravova-baza-mizh-ukrajinoju-ta-makedonijeju
12. A. Krzak. Asymmetry of the Albanian-Macedonian Military Conflict in 2001. Military Characteristics of the Fight in the Regions of Tetovo, Kumanovo, Aracinovo and Vaksince (2014). Politeja. №30. pp. 295-316
13. Украина приостановила продажу оружия в Македонию. Архив «Факты».
9 августа 2001. URL: https://fakty.ua/ru/96309-ukraina-priostanovila-prodazhu-oruzhiya-v-makedoniyu
14. Македония благодарна Украине за помощь в урегулировании кризиса. Архив «Факты». 14 августа 2001. URL: https://fakty.ua/ru/96436-makedoniya-blagodarna-ukraine-za-pomocsh-v-uregulirovanii-krizisa
15. Албанские боевики требуют убрать с косовско-македонской границы украинско-польский миротворческий батальон. Архив «Факты». 18 августа 2001. URL: https://fakty.ua/ru/96599-albanskie-boeviki-trebuyut-ubrat-s-kosovsko-makedonskoj-granicy-ukrainsko-polskij-mirotvorcheskij-batalon
16. Пять тысяч военнослужащих НАТО прибыли в Македонию, чтобы собрать три тысячи винтовок, находящихся у албанских сепаратистов. Архив «Факты». 28 августа 2001. URL: https://fakty.ua/ru/96790-pyat-tysyach-voennosluzhacshih-nato-pribyli-v-makedoniyu-chtoby-sobrat-tri-tysyachi-vintovok-nahodyacshihsya-u-albanskih-separatistov
17. Леонид Кучма и Борис Трайковски обсудили вопросы урегулирования ситуации в Македонии. Архив «Факты». 20 сентября 2001. URL: https://fakty.ua/ru/94815-leonid-kuchma-i-boris-trajkovski-obsudili-voprosy-uregulirovaniya-situacii-v-makedonii
18. По просьбе НАТО греческие власти задержали три десятка украинских танков, направлявшихся в Македонию. Архив «Факты». 22 сентября 2001. URL: https://fakty.ua/ru/94914-po-prosbe-nato-grecheskie-vlasti-zaderzhali-tri-desyatka-ukrainskih-tankov-napravlyavshihsya-v-makedoniyu
19. Македония благодарна Украине за помощь в борьбе с «организованным терроризмом». Архив «Факты». 30 октября 2001. URL: https://fakty.ua/ru/94125-makedoniya-blagodarna-ukraine-za-pomocsh-v-borbe-s-quot-organizovannym-terrorizmom-quot
20. Леонид Кучма: Украина заинтересована в стабильной Македонии. Архив «Факты». 15 августа 2002. URL: https://fakty.ua/ru/85685-leonid-kuchma-ukraina-zainteresovana-v-stabilnoj-makedonii
21. Леонид Кучма встретился с президентом Македонии Борисом Трайковским. Архив «Факты». 23 октября 2002. URL: https://fakty.ua/ru/83200-leonid-kuchma-vstretilsya-s-prezidentom-makedonii-borisom-trajkovskim
22. Воєнно-політичні інтереси України в ієрархії суспільних пріоритетів (кінець ХХ – початок ХХІ століть): монографія. / Упоряд. О. Муравський, М. Романюк. Львів, 2021. 326 с.
23. Історія однієї дружби. Як Україна боролася за єдність Північної Македонії. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-55830089
