Нещодавно вирішила дослідити питання іновацій у літературі, і що ви думаєте?! почала копати з самого початку. Це дуже цікавий виявився історичний екскурс) І так поїхали)
Звідки ж все ж таки “ростуть ноги“ у питанні новаторства? І чому ми так боїмося повторитися?
«Вірші виникають не стільки у відповідь на запити сучасності, скільки у відповідь на інші вірші» (Р.М.Рільке)
Новаторство завжди передбачає певну амбітність автора, бажання індивідуації - готовність бути не таким, як інші, бути собою. Потреба новаторства виникає в авторові з двох причин:
• З потреби виразити по-новому те, що не вдається виразити старими засобами. Робота з естетичним об’ єктом.
• З потреби писати так, як ще ніхто не писав до тебе. Робота зі страхом впливу (проблема літературних «батьків і дітей»). У реальності ці дві тенденції дуже тісно сплітаються між собою.
І ось мій короткий огляд літературних новацій
• Гомер, «Ілліада», «Одіссея» (VIII-VII ст. до н.е.) - формування позиції автора на противагу авторитетності традиції
• Джеффрі Чосер, «Кентерберійські оповідання» (1476) – використання народної (середньовічної англійської) мови для написання поем та віршів, створення п'ятистопного ямбу («Гарячий день — і враз достигне жито//І доп’яніють обважнілі грона», О.Теліга), винайдення рамкової оповіді.
• Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» (1532) - численні орфографічні, граматичні, типографські інновації (використання діакритики – апострофи, наголоси, дієрези)
• Мігель де Сервантес, «Дон Кіхот Ламанчський» (1605) – винайдення сучасної прози: багатогранні персонажі замість однобоких героїв лицарського роману. Широке використання принципу вставних новел. Поліфонічність оповіді – одночасність багатьох точок зору на подію.
• Вільям Шекспір (кінець ХVI-поч.ХVII cт.) – започаткував жанр романтичної трагедії («Ромео і Джульєтта»), змішавши любовну лінію і трагедію. Одним з перших поєднав розвиток характеру героя з розвитком сюжету (character-driven story). Впровадив понад 1700 нових слів в англійську мову (Alligator, eyeball, bedroom, critic, hurry, kissing, lonely, puppy dog, traditional)
• Деніел Дефо, «Робінзон Крузо» (1719) – засновник реалістичної прози, впроваджує постать звичайної людини у боротьбі з нещастями (на противагу популярним героям з міфів та біблійних персонажів).
• Джонатан Свіфт, «Мандри Гуллівера» (1726) – впроваджує ненадійного оповідача.
* Лоренс Стерн, «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена» (1759) – гумористичний роман, наповнений прийомами, що пародіюють традиційний романний канон. Надихнув модерністів і дадаїстів у ХХ столітті.
• Горацій Волпол, «Замок Отранто» (1764) – винахідник жанру готичного роману (горрору)
• Мері Шеллі, «Франкенштейн, або Новий прометей» (1818) – засновниця наукової фантастики, впровадила образ шаленого професора.
• Емілі Дікінсон (середина ХІХ ст.) – новаторське, естетично засноване використання пунктуації, тире (різної довжини, під різними кутами), великих літер, змінений синтаксис.
• Джеймс Джойс, «Улісс» (1920) – багатошаровість тексту, інтертекстуальність, потік свідомості, сформував літературний канон ХХ століття.
• Агата Крісті (перша половина ХХ ст.) – засновниця сучасного кримінального детективу
• Габріель Гарсія Маркес (друга половина ХХ ст.) – представлення і розробка жанру магічного реалізму
Так - так, ось такі справи дорогенькі! Буду дуже вдячна за донат якщо ця інформація була для Вас пізнавальною та корисною)
А ще з нетерпінням очікую на Ваші коментарі аби у процесі інтелектуального дискурсу обговорити Ваші пропозиції щодо запропонованого переліку)
