Єрусалим. Після завершення війни з Іраном (хоча остаточного завершення конфлікту ще не настало) та кількох років протистояння з його союзниками — «Хамасом» і «Хезболлою» — Ізраїль поступово змінює свій підхід до питань безпеки.
Те, що почалося як військова відповідь на атаки 7 жовтня 2023 року, перетворюється на нову стратегію активної оборони. Її суть полягає у створенні зон безпеки за межами власних кордонів: Ізраїль прагне відсунути потенційні загрози подалі від своїх населених пунктів, обмежити доступ ворожих угруповань до прикордонних територій і встановити там власний контроль.
Логіка цієї політики проста: Ізраїль дедалі менше покладається на міжнародні сили, угоди про припинення вогню чи уряди сусідніх держав як гарантію своєї безпеки. Натомість він прагне самостійно контролювати території поблизу своїх кордонів і створювати умови, за яких повторення попередніх атак стане складнішим.
Чому Ізраїль робить ставку на буферні зони
За цією концепцією стоять три основні висновки.
По-перше, Ізраїль вважає, що звичайного стримування вже недостатньо. Недержавні збройні угруповання можуть створювати військові бази поблизу кордону, будувати тунелі, накопичувати ракети, безпілотники та інше озброєння, а потім здійснювати раптові атаки.
По-друге, ізраїльське керівництво не впевнене, що слабкі або нестабільні сусідні держави здатні самостійно контролювати ці території та виконувати безпекові домовленості.
По-третє, Ізраїль виходить із того, що тимчасові заходи безпеки можуть із часом стати новою реальністю. Якщо певна територія залишається під військовим контролем, там з’являються укріплення, дороги та інфраструктура, поступово це може перетворитися на постійний елемент політичного порядку.
Газа: зміна географії регіону
Сектор Гази став головним прикладом цієї моделі.
Після припинення вогню так звана «Жовта лінія» фактично поділила територію на зони різного рівня контролю. Частина територій залишилася під контролем Ізраїлю, який заявив, що це необхідно для запобігання поверненню «Хамасу» до попередніх позицій.
У результаті йдеться вже не лише про військову присутність. Відбувається зміна самої географії Гази: частина населення переміщується, доступ до окремих районів обмежується, а межа між тимчасовою операцією та довгостроковим контролем стає дедалі менш чіткою.
Ліван: умови, які важко виконати
У Лівані Ізраїль намагається застосувати подібну логіку, але ситуація значно складніша.
Ізраїль вимагає, щоб «Хезболла» відійшла від району на південь від річки Літані, а ліванська держава забезпечила роззброєння угруповання. Водночас ліванська армія фактично не має можливості силою ліквідувати військовий потенціал «Хезболли» без ризику нового внутрішнього конфлікту.
Через це виникає замкнене коло: Ліван не може виконати умови Ізраїлю, а Ізраїль використовує це як аргумент для збереження власної військової присутності.
Меморандум, підписаний 26 червня у Вашингтоні за підтримки Білого дому, також пов’язує подальший розвиток ізраїльсько-ліванських відносин і можливе виведення ізраїльських військ із півдня Лівану зі згодою «Хезболли» на роззброєння.
Подібна ситуація вже спостерігалася в Газі. Перехід до наступного етапу домовленостей про припинення вогню був пов’язаний із вимогою роззброєння «Хамасу», однак угруповання відмовилося виконати цю умову.
Для Лівану це створює серйозну проблему. З одного боку, «Хезболла» залишається важливим союзником Ірану та частиною його регіонального впливу. З іншого боку, тривала ізраїльська військова присутність може дозволити угрупованню представити себе не лише як союзника Ірану, а як силу, яка нібито захищає країну від зовнішньої загрози.
Таким чином, буферна зона може мати протилежний результат: замість послаблення «Хезболли» вона може допомогти їй відновити підтримку серед частини населення.
Сирія: формування нової системи безпеки
Сирія також поступово опинилася в центрі цієї політики.
Після падіння режиму Башара Асада Ізраїль розширив свої військові операції в районі Голанських висот і за їх межами, пояснюючи це необхідністю не допустити появи там ворожих сил.
Однак існує ризик, що тимчасові військові заходи можуть стати постійними. Спостережні пункти, дороги, укріплення та обмеження для цивільного населення поступово створюють нову зону контролю.
У випадку Сирії Ізраїль прагне не лише віддалити потенційні загрози, а й впливати на майбутню систему безпеки країни: наполягати на демілітаризованих районах, обмеженнях для сирійських військ і збереженні свободи власних дій.
Нова регіональна реальність
Якщо розглядати ситуацію в Газі, Лівані та Сирії разом, можна побачити формування єдиної ізраїльської стратегії буферних зон.
Її мета — створити більшу відстань між Ізраїлем та потенційними противниками, забезпечити військовий контроль і не допустити повторення атак біля кордонів.
Однак головна небезпека цієї моделі полягає в тому, що тимчасові заходи можуть закріпитися як постійний порядок. Те, що створюється як засіб безпеки, може стати новим джерелом напруження та продовження конфлікту.
Для Лівану це особливо складна ситуація. Ізраїль розглядає буферні зони як спосіб захисту своїх громадян, але для сусідніх країн вони можуть сприйматися як втрата контролю над власною територією.
Саме тому майбутні переговори можуть стосуватися вже не повернення до попередніх кордонів, а питання: від яких елементів нової реальності Ізраїль буде готовий відмовитися.
Якщо ця модель закріпиться, буферні зони можуть стати не тимчасовим рішенням, а основою нового порядку безпеки на Близькому Сході.
Джерело — Atlantic Council
