Низова самоорганізація чи проплачений феномен?
Що насправді стоїть за молодіжними акціями з рукописними плакатами — і чому суспільству варто обговорювати не лише сам факт протесту, а й механізми його організації
Вечірня Дерибасівська вчора вирувала зовсім не так, як зазвичай. На ній — запеклі голоси, римоване скандування, якась енергія, що розливалася вулицею й змушувала перехожих сповільнювати крок.
Перетинаючи цей шумний потік, ми вихопили поглядом дивну картину: прямо посеред вулиці, вишикувані чи то в три, чи то в чотири стрункі ряди, стояли зовсім молоді хлопці й дівчата. Чоловік тридцять-сорок усього. У руках вони тримали звичайні саморобні картонки з написими — точно такі, які раніше доводилося бачити хіба що на кадрах закордонної хроніки чи у стрічці новин.
Я підійшов ближче до однієї з дівчат у першому ряду, аби розібрати, про що цей протест, що саме змусило їх вийти під вечірнє одеське небо. Текст на її саморобному щиті прочитувався чітко, а поруч — на інших картонках — майоріли не менш промовисті й гострі слогани...
«Повага до народу — повага до країни», «Корупція вбиває майбутнє», «Федоров — це майбутнє» — ціма та подібними фразами молодь висловлює обурення кадровими рішеннями, непрозорістю влади й небажанням суспільства миритися із закритими політичними домовленостями.
Так, зовні все виглядає просто: кілька десятків молодих людей виходять у центр міста Київа, Одеси чи Львова, тримають саморобні таблички й спілкуються між собою через соціальні мережі. Але я вважаю, що за цією простотою стоїть складніше питання: це справжня громадянська реакція чи організована й оплачена політична кампанія?
Однозначної відповіді поки немає. Проте вже є достатньо фактів, щоб відкинути надто примітивну альтернативу: начебто протест може бути або повністю стихійним, або повністю проплаченим. У реальній політиці між цими крайнощами існує багато проміжних варіантів.
Що відомо напевно
За повідомленнями регіональних і національних медіа, в Одесі акції тривають із 16 липня. Основну частину учасників становить молодь, а протест є частиною ширшої хвилі в інших українських містах. «Українська правда» повідомляла, що в Києві та інших містах у липні люди вимагали повернути Михайла Федорова на посаду міністра оборони та реагували на кадрові рішення у військово-політичному керівництві; в одному з київських мітингів, за даними Суспільного, брали участь близько 500 людей.
Ці факти підтверджують кілька важливих речей. По-перше, йдеться не про одиничний випадок і не лише про локальну одеську ініціативу. По-друге, протест має повторюваний характер. Люди виходили не один раз, а поверталися до акцій у різних містах. По-третє, картонна табличка стала впізнаваним символом, який дозволяє учасникові приєднатися без партійного квитка, дорогого банера чи професійного штабу.
Однак із цих фактів не випливає автоматичний висновок про повну стихійність. Протест без партійних прапорів може бути організованим. Відсутність сцени не означає відсутності координаторів. А простий плакат не є доказом ні щирості, ні проплаченості.
Важливе уточнення: організований — не означає проплачений
Однією з головних помилок у дискусії є ототожнення двох різних понять. Організація означає, що хтось створює канал зв’язку, пропонує місце й час зустрічі, допомагає поширити інформацію та підтримує регулярність акції. Проплаченість означає, що учасникам або організаторам платять за виконання політичного замовлення чи імітацію громадської підтримки.
Це не те саме.
Студентські протести 1990 року, відомі як «Революція на граніті», також мали організаторів, координацію, визначені вимоги та переговори з владою. Євромайдан 2013 року починався із закликів у соціальних мережах і участі активістів, журналістів та студентів, а після побиття протестувальників «Беркутом» перетворився на масовий рух. Згодом на Майдані з’явилися сцена, волонтерські штаби, медична й юридична допомога, але це не означає, що кожен учасник був найнятий за гроші.
Навпаки, велике суспільне рухання майже завжди потребує організації. Людям треба знати, де зустрічатися, як повідомити інших, хто відповідатиме за безпеку, хто спілкуватиметься з медіа. Саме тому наявність активістського ядра не спростовує щирості громадянського протесту.
Чат «Протест»: доказ організації, але не доказ оплати
Нові дані дають змогу говорити про організаційну структуру набагато впевненіше. За повідомленнями правозахисного центру ZMINA та The Insider, одним із головних каналів координації був Telegram-чат «Протест», у якому перебувало близько 770 учасників. Адміністратором називають Віталія Камку, відомого в соціальних мережах як Віталій Павук. Чат використовувався для координації людей, які регулярно долучалися до акцій [3] [4].
Це важливе уточнення. Тепер уже некоректно говорити, що протест був абсолютно неорганізованим. Він мав конкретного адміністратора, канал комунікації та, ймовірно, коло соорганізаторів. Про видалення чату 7 серпня під час акції на площі Івана Франка повідомив один з організаторів, Аркадій Петросян [3].
Але й тут необхідно не робити зайвих висновків. Telegram-чат на 770 людей — це не 770 учасників вуличної акції. Серед них могли бути постійні протестувальники, спостерігачі, журналісти, люди з інших міст або ті, хто просто стежив за подіями. Проте сам факт існування такого чату доводить, що рух мав потенційну мобілізаційну базу й певний рівень координації.
Натомість жоден із доступних матеріалів не доводить, що учасникам платили. Немає оприлюднених платіжних документів, списків «масовки», оголошень про набір людей за гроші, доказів централізованого підвезення чи свідчень учасників про отримання винагороди.
Зникнення чату: що відомо і чого ми не знаємо
7 серпня 2026 року після затримання адміністратора в чаті з’явилося повідомлення від його імені. У ньому йшлося про рішення повернутися до служби та припинити попередню лінію поведінки. Після цього чат було видалено.
Сам Віталій Камка заявив, що не писав цього повідомлення і не видаляв чат. Він припускає, що слідчий отримав доступ до його Telegram-акаунта. Учасник протесту Сергій Мотренко повідомив ZMINA, що повідомлення здалося йому нетиповим для Камки, однак також визнав, що не може достеменно знати, за яких обставин воно було написане [3].
Офіційна версія поліції відрізняється. Речниця київської поліції заявила, що Камку зупинили під час перевірки документів і встановили його статус самовільного залишення військової частини. За її словами, він добровільно погодився прибути до Військової служби правопорядку, а телефон у нього не вилучали [5].
Отже, факт послідовності «затримання — повідомлення — видалення чату» підтверджується кількома публікаціями. Але механізм видалення та авторство повідомлення залишаються спірними. Потрібні технічні дані: історія входів до акаунта, активні сесії, відомості про вилучення телефону, показання свідків і правові документи.
Ця історія важлива не лише через конкретну особу. Вона показує вразливість сучасного протесту. Якщо координація зосереджена навколо одного чату й одного адміністратора, достатньо втрати цього вузла, щоб рух опинився в інформаційному хаосі. Це може бути наслідком дій держави, технічного злому, рішення самого адміністратора або внутрішнього конфлікту. Без перевірки не можна чесно назвати винного.
Чому виникає підозра про «проплаченість»
Недовіра до молодіжних протестів має зрозумілі причини. Українське суспільство не раз бачило політичні кампанії, де масовість створювалася штучно, а громадян використовували як декорацію для боротьби впливових груп. Тому відсутність лідерів, партійної символіки або зрозумілого фінансування може викликати підозру.
Але підозра ще не є доказом. Вона стає доказовою версією лише тоді, коли спирається на перевірювані факти: хто створив канал, хто його фінансував, хто оплачував рекламу, хто формулював лозунги, чи були контакти з політичними штабами, чи отримували учасники гроші або матеріальну допомогу.
Водночас не слід виключати й іншу можливість: протест може бути щирим у своїй основі, але різні політичні гравці намагатимуться його використати. Одні можуть підсилювати вимоги щодо окремого чиновника. Інші — переводити дискусію на тему корупції. Треті — поширювати тезу про «проплачену масовку», щоб знецінити протест. Четверті — використовувати його як доказ слабкості центральної влади.
У сучасній політиці щирий громадянський рух і політичне використання можуть існувати одночасно. Люди виходять із власних мотивів, а вже потім їхню активність намагаються привласнити різні групи.
Картон як символ покоління
Чому саме картон? Тому що це найдешевший і найдемократичніший формат висловлювання. Щоб написати гасло, не потрібна партія, друкарня чи рекламний бюджет. Достатньо шматка коробки й маркера.
Картон створює образ особистого, а не бюрократичного голосу. Професійний банер говорить: «за нами стоїть організація». Картонна табличка говорить: «я сам вирішив вийти й написати те, що думаю». Саме тому картон може бути привабливим для щирої самоорганізації.
Але є парадокс: та сама простота може бути використана й політичними технологами. Якщо організатор заздалегідь задає формат, місце та основні лозунги, зовні така акція все одно виглядатиме як спонтанна. Тому атрибутика сама по собі не відповідає на питання про походження протесту. Потрібно досліджувати мережу комунікації, джерела ресурсів і ланцюжок прийняття рішень.
Який висновок можна зробити сьогодні
На підставі наявних фактів найвиваженіший висновок виглядає так: «картонні протести» є організованими низовими акціями з конкретним активістським ядром, але доказів їхньої проплаченості наразі немає.
Це не означає, що фінансування або політичний вплив неможливі. Це означає лише, що їх треба довести, а не виводити з самого факту наявності чату чи адміністратора.
Так само не варто романтизувати рух як абсолютно спонтанний і позбавлений внутрішніх інтересів. У ньому є організатори, канали впливу, люди, які визначають порядок денний, і, можливо, різні групи з різними політичними симпатіями. Але наявність організатора не робить учасників маріонетками.
Сьогодні суспільству важливо поставити кілька конкретних запитань. Хто створив основний чат і хто мав доступ до його адміністрування? Як формувалися лозунги? Чи були контакти з партіями, фондами, бізнесом або політичними штабами? Чи отримували учасники гроші, транспорт або іншу винагороду? Хто видалив чат і з якого пристрою було опубліковано останнє повідомлення? Чи були регіональні акції самостійними, чи їх координували з одного центру?
Відповіді на ці питання можуть привести до різних результатів. Можливо, ми побачимо звичайну історію громадянської самоорганізації, яка виросла з молодіжного обурення. Можливо, виявиться, що щирий протест частково використовували політичні гравці. А можливо, будуть знайдені докази цілеспрямованого фінансування або інформаційної операції.
Але будь-який із цих висновків має спиратися на факти. Демократичне суспільство повинно вміти одночасно захищати право громадян на протест і вимагати прозорості від тих, хто цей протест організовує.
Тому головне питання сьогодні звучить не лише так: «Чи проплачені ці протести?» Воно має звучати ширше: «Хто, як і з якою метою організовує громадянську активність — і де закінчується щира самоорганізація та починається політичне використання?»
Саме це питання варто обговорювати відкрито — без автоматичного виправдання протесту, але й без необґрунтованого таврування молодих людей як «проплаченої масовки».
ПОСТСКРІПТУМ: Сьогодні “картонні протести” ще продовжуються. Але я не закликаю запасатися попкорном! Ми дійсно можливо ще побачимо несподіваний розвиток або, не дай Боже, пізнаємо “кукловодів” цих, безумовно специфічних суспільних процесів. У всякому разі закликаю суспільство та непрерсічного читача до обговорення цієї теми. Можливо хтось щось знае, щось бачив або сам приймав участь… Якщо ми, звісно ж, демократичне суспільство…
Одеса, серпень 2026 року
