Історія людства свідчить про те, що казки, притчі, міфи, байки та інші прийоми образного відображення дійсності є одними з найважливіших засобів освоєння культури. Вони є своєрідним шляхом "входження" в культуру та виступають головним вербальним засобом навчання та виховання на початкових етапах розвитку будь-якого суспільства.
У дитини, яка перебуває на початковому етапі розвитку особистості, також спостерігається міфоепічна картина світу, яка згодом замінюється теоретико-прагматичною науковою картиною дійсності.
Слід відзначити, що казки та міфи містять еталони нормативної поведінки та мудрість народів світу. Звісно, це є еталони та норми минулого суспільства, за якими можна виявити відмінності та спільні риси з сучасними прийнятими стандартами, якими ми керуємося наразі. Вони дозволяють прогнозувати події, будувати свою поведінку на основі конструювання моделі світу і виступають особливим культурологічним феноменом. Казки та міфи можуть розумітися як специфічна форма "природжених" архетипів людства.
Кожен з нас на певному етапі свого життя зустрічав казки: читав, слухав чи розповідав їх. Це завжди цікавий момент у формуванні культурної літературної свідомості, що супроводжує нас протягом усього життя. На жаль, не всі мають можливість отримувати такі знання, часто через фінансові обмеження, або просто через особисту байдужість до цієї теми. Проте, існує частина людства, яка мала можливість дізнатися про світ казок з перших уст. Дехто слухав казки від своїх дорослих, чиї розповіді запалили в серці магічний вогник уяви, і з часом цей досвід збагачував їхнє життя.
Казки відіграють важливу роль у вихованні та розвитку молодого покоління, стимулюючи їхню фантазію та креативність. Вони надають можливість перенестися в чарівний світ, де мрії стають реальністю, а пригоди чекають на кожному кроці.
Оскільки казки передають не лише моральні цінності, а й наставляють на правильний шлях (у розумінні суспільства), важливо підтримувати і популяризувати цей чудовий жанр літератури серед усіх верств суспільства. Таким чином, ми зможемо забезпечити зміцнення культурного спадку та насолоду від взаємодії з дивовижним світом казок для майбутніх поколінь.
Казка має обов'язково включати три основних складових елемента: зачин, проблематику та її розв'язання.
Прописні істини, що в наступному стали основою для інших напрямків у літературі, є причиною того, чому я все-таки стверджую, що кожна людина на нашій земній кулі була дотична до казки. Навіть племена, далекі від інтернету, бібліотек та іншого цивілізованого світу, інтуїтивно керуються саме цим алгоритмом, коли розповідають своїм молодшим членам сім'ї казки.
Ерік Берн вважає, що саме у дитинстві формується повний "сценарій" майбутнього життя людини (“Ігри, у які грають люди. Люди, які грають в ігри” - 1996р).
Варто відзначити, що явище "імпрінтингу" (швидкого, одноразового запам'ятовування) відбувається, зокрема, в контексті афективних ситуацій. Тож ми можемо фактично спостерігати особливе закодування майбутньої поведінки людини через наочність та образність, що знаходить своє послідовне відображення у казково-метафоричному способі сприйняття та освоєння реальності у більш ранньому віці.
Взагалі кажуть, що людина здобуває різноманітний досвід життя через два канали - емоційно-чуттєвий (некритично-емпатичний, ірраціональний) та логіко-операціональний (критично-вольовий, раціональний). Через чуттєвий канал інформаційні елементи досвіду сприймаються та засвоюються майже миттєво як елементи навіювання. Через логічний канал досвід сприймається лише як інструментальна сутність, тобто, тут людина вчиться принципово на своєму досвіді, який вона має здобути самостійно.
Як зауважив Е. Берн, якщо постійно намагатися чогось заборонити дитині, коли їй кажуть, наприклад, "не роби цього", вона нарешті почне саме це робити (“Ігри, у які грають люди. Люди, які грають в ігри” - 1996р.).
Таким чином, негативні (заборонні) психологічні установки, сформовані у дитинстві, можуть змінитися на протилежні у дорослому житті. Отже, будь-яка психологічна установка, сформована у дитинстві, прагне перетворитися на протилежну установку з розвитком раціонального мислення.
Чим глибше занурюється дитина у світ казок і чим більш просторий цей світ, тим більше науково-теоретичних змістів вона згодом здатна сприйняти, видобути та кристалізувати для себе.
Отже, казка, міф, притча, як форми активності переважно ірраціональної психіки, є принципово необхідним засобом навчання та виховання не лише дітей, але й дорослих, потягом усього життя і всіх його аспектів. Звісно, для дорослих це буде видозмінена форма навчання та пізнання, але саме за схемою зачин, проблематика та її розв'язання – і це все в форматі практичної цінності для дорослого.
Дякую, що дочитали до кінця цей довгочит. Друзі, поділіться своєю думкою та розумінням того, який вплив на вас справили казки та їх розповідання з боку старших поколінь. Наприклад, яку казку ви запам'ятали найбільше, яка справила на вас найсильніше враження (позитивне чи негативне)?
* Більш детально та з наукової точки зору на це питання можна поглянути в статті: Брандес В.М., Вознюк О.В., Заброцький М.М. - “Казка як важливий чинник розвитку людства”.
