Хочу щось типу блогу “Щастя бути травмованою жінкою”.

Поки що не визначилась з форматом.

Чи буде колись глибина тут? Чи будуть справжні поради, які комусь допоможуть? Взагалі, наскільки реально бути суб’єктом та об’єктом дослідження власної травми, при цьому не маючи психологічної чи психіатричної освіти? І наскільки реально не нашкодити, якщо взяти до уваги, що у мене колись буде широке коло читачів (“а не як завжди”, - додасть мій внутрішній критик)?

Отже, моїм читачам “живим і ненародженим, в Украйні і не в Украйні” варто взяти до уваги, що

1. Авторка не є психологом, психіатром чи психотерапевтом,

2. Авторка не хоче нікого образити чи засмутити,

3. Авторка планує радше мем-спільноту, ніж серйозне дослідження, але, можливо, певні посилання і статті з часом будуть (наприклад, уже зараз усім можу порекомендувати читати “Тіло веде лік…” , автор Бессел Ван дер Колк, дуже базовані речі про ПТСР та дитячу травму і чому їх не можна вилікувати “просто поговоривши”),

4. Зараз (ймовірно, і назавжди) я зацікавлена не в тому, щоб “бути нормальною”, а щоб виявити і використати плюси і не здохнути від мінусів (про це буде мем, залишайтесь на зв’язку),

5. Так, я жінка і хочу говорити про жіночий досвід, використовуючи фемінітиви. Я не хочу за це виправдовуватися.

До зустрічі.