Поки що не визначилась з форматом.
Чи буде колись глибина тут? Чи будуть справжні поради, які комусь допоможуть? Взагалі, наскільки реально бути суб’єктом та об’єктом дослідження власної травми, при цьому не маючи психологічної чи психіатричної освіти? І наскільки реально не нашкодити, якщо взяти до уваги, що у мене колись буде широке коло читачів (“а не як завжди”, - додасть мій внутрішній критик)?
Отже, моїм читачам “живим і ненародженим, в Украйні і не в Украйні” варто взяти до уваги, що
Авторка не є психологом, психіатром чи психотерапевтом,
Авторка не хоче нікого образити чи засмутити,
Авторка планує радше мем-спільноту, ніж серйозне дослідження, але, можливо, певні посилання і статті з часом будуть (наприклад, уже зараз усім можу порекомендувати читати “Тіло веде лік…” , автор Бессел Ван дер Колк, дуже базовані речі про ПТСР та дитячу травму і чому їх не можна вилікувати “просто поговоривши”),
Зараз (ймовірно, і назавжди) я зацікавлена не в тому, щоб “бути нормальною”, а щоб виявити і використати плюси і не здохнути від мінусів (про це буде мем, залишайтесь на зв’язку),
Так, я жінка і хочу говорити про жіночий досвід, використовуючи фемінітиви. Я не хочу за це виправдовуватися.
До зустрічі.
