Формат: крик душі Бісить, коли твою доброту і емпатію, привітність і дружність,навіть просто набажання підвищувати голос сприймають як слабкістьі як заклик до атаки.
У марних пошуках "базового відчуття безпеки" або у чому різниця проживання війни травмованої та нетравмрваної людини. Питання: Базове відчуття безпеки У чому різниця досвідів? Чи травма готує до війни?
Невеличкий допис про травматичну культуру, наслідки виховання у цій культурі та про те, як цьому запобігти. Написана штучним інтелектом.
Емоційний, не надто структурований сплеск моїх вражень, де я дивуюсь, що люди пишуть про "щасливе дитинство" під час війни. Власне, мені це нагадує заборону на дитячі емоції з часів радянського союзу. Принагідно згадую своє "щасливе" дитинство.
Несподівано вийшла цікава розмова з чатом GPT, що відкрила мені певні цікаві психологічні моменти. А саме: чому поганих чоловіків "приваблюють" травмовані жінки? Чому це - не зовсім романтичний інтерес і точно не початок кохання? П.с. розмову майже не редагувала.
Авторка дуже емоційно і з прикладами пояснює, як у великій чатині сімей дівчат виховують так, що це потім шкодить їхнім стосункам і наприкінці дає адекватну пораду (на відміну від тих, які сама чула в дитинстві). Сестра, хай мудаки йдуть за російським кораблем. Амінь.
Почну з попередження: йдеться саме про стосунки між дітьми і значущими дорослими. Тобто коли ти буквально не можеш втекти зі стосуків і в них же формуєш свої уявлення про світ. Чому "любов з умовами" у такому випадку все ж нелюбов?