Війна на груди стала чоботом,
І ніби бачу небо, а повітря не хватає.
Я з тих, хто завжди жадно ковта його ротом,
А тут і робиш вдих, а легені обпікає.
Не плачу, воду бережу.
Британські вчені кажуть — це важливо.
Та не мовчатиму, що сил є. Кричу,
Що в боротьбі я й є щаслива.
Я знаю, зон табу не буде існувати,
Він стане і на руки, ноги, горло.
Садиськи буде катувати,
Аж поки чорнозем не змокне кров'ю.
Та він не зна, що в землю піду, з неї й підіймуся,
Я проростатиму щоранку знову й знову.
Не вірю в Бога, та за країну помолюся,
І чоботу відкушу ногу.
