Вокаліст/гітарист Луїз Харді разом з барабанщиком Беном Джонсом почали грати щось разом з лютого цього року, хоча одне одного вони знають з дитинства.
«Ми навіть не мали повного складу, допоки не закінчили альбом. А нам у цей час потрібен був хтось, хто займався б електронікою. Тому я надіслав пісні Піту, знайомому з Nihiloxica, після чого він захопився ідеєю зіграти у групі. Він записав кілька синтезаторних партій, що значно покращило запис. Ми з Пітом з дитинства займаємось музикою, тоді ж і стали найкращими друзями. Отож було приємно знову знаходитись з ним в одній кімнаті», — Луїз Харді.
А щодо ролі басиста, усе склалось не так гладко. Вони прослуховували багатьох людей: і знайомих, і незнайомих. Але Луїз принципово шукав когось нового, що, вочевидь, стримувало їх. Тож роль басиста зайняв його старий знайомий — Ітан. «Це цілком логічний вибір, бо ми знайомі 8 років. Нам доводилось битись, сміятись і плакати разом. У нього дійсно потужна енергетика, і як тільки він увійшов до кімнати, усе стало ідеальним», — згадує вокаліст.
За його словами, завдяки мистецтву він справляється з емоціями. «Bodyweb був чистим полотном, на якому хотілось намалювати картину про травму, зневагу, насильство, провину, залежність. І людина, яка починала цю справу — зникла. Я не можу пояснити як, але процес запису альбому зцілив мене», — розповів Луїз про їх альбом «train_wreck_simulation», про який далі у дописі.
Задача була така: створити колектив, який в основному буде темним, дискомфортним, але з жагою до креативу. Звідси й походять впливи Dystopia, Stalaggh, ранніх записів Росса Робінсона, металкору/емо 90-х, фільмів на кшталт Irreversible, Lilya4Ever, Killing of A Sacred Deer і список можна продовжувати далі.«Ми писали у різних жанрах, бо тоді я слухав Майкла Ендрюса, Браяна Іно, Björk, Aphex Twin, Venetian Snares, Radiohead, Team Sleep і подібних, особливо заради мелодійних/чистих вокальних партій», — сказав вокаліст.
Концепція «train_wreck_simulation»
Ми проживаємо життя, постійно натикаючись на одні й ті ж травми. Ми успадковуємо не дуже правильну модель поведінки від батьків, а потім виходимо у світ, очікуючи, що знаємо, як поводитись з поривами емоцій та коханням.
«Нас по-різному виховують: комусь дають цінні уроки щодо усвідомлення себе, своїх емоцій, а комусь доводиться вчитись самостійно. Деякі батьки дарують дітям будинки, автівки, а інші залишають їх напівмертвими. Не всі народились з однаковими можливостями чи знаннями. Але тут немає місця для образ. Це про те, як стати кращою версією себе, не зважаючи на обставини», — пояснив Луїз Харді.
Він додав, що його життя постійно нагадувало «train wreck» (коли людина періодично зазнає невдач). Дурні помилки, поганий вибір, відштовхування людей, недовіра до кохання і зрештою недбале ставлення до себе — усе через те, що він не розумів себе.
«Якось я прокинувся і подумав: "до біса це все, потрібно змінитись". Я хочу рости і стати кращим, зцілитись і бути ближчим до Бога, допомагати кожній людині, яку зустріну у своєму житті, починаючи з себе. Ось про що цей альбом — розірваний цикл травми і початок відродження», — підкреслив Луїз.
