Мірквуд - це толкінівська версія чарівного лісу, що є в казках усіх народів, окрім тих, що живуть у Сахарі та на крайній Півночі, бо там лісів немає. Про хащі, де відбуваються дива, згадували не лише в ленедах та казках. Часом про них писали дуже серйозні автори, як от Юлій Цезар в “Записках про Галльську війну” та Пліній Старший у своїх роботах. Цезар переповідав, що в Гарціанському лісі (територія сучасної Німеччини) бачили єдинорогів, а Пліній писав, що в тому ж таки лісі живуть птахи із сяючим пір”ям. Що курили оповідачі цих сюжетів, можна лише здогадуватись, але не забуваймо, що в ті часи люди знали про світ трохи менше, і для фантазії було більше простору.
У чарівному морок-лісі ховається Робін Гуд, блукає оповідач “Божественної комедії”, ельфи та феї живуть там з часів лицарських романів. Ідея чарівного лісу успішно вжилася і в сучасну культуру, бо чарівні хащі ми бачимо і навколо Гогвортса, і в історії з Тоторо, і в сюжетах з Кін-Конгом, Мауглі та Тарзаном і т.д. У Толкіна чарівних лісів декілька, це Мірквуд, Фангорн та Праліс біля Гобітанії. Всі вони різні, але ми сьогодні говоримо саме про Мірквуд, найбільший з лісів Півночі, як сказав про нього Гандальф. Деталі - у наступному довгочиті.
