27 липня 2024 року прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан під час свого щорічного ідеологічно-програмного виступу в місті Беїле-Тушнад у румунській Трансільванії майже повністю присвятив увагу глобальним питанням. Він зосередився на необхідності звільнення Європи від впливу Сполучених Штатів, відмові від підтримки Києва та домовленостям з москвою. Голова угорського уряду також розкритикував Польщу за її проамериканську політику та прагнення ослабити росію, що він вважає «шкідливим і приреченим на поразку». Одночасно він вважає необхідним прийняти зростання могутності азійських держав, у чому бачить можливість, особливо щодо співпраці з Китаєм.
Виступ Орбана комплексно підсумовує його погляд на міжнародну ситуацію і визначає напрями зовнішньої політики Будапешта. Він свідчить про подальше віддалення від основної течії ЄС та НАТО та про ведення дій, що суперечать стратегічним інтересам Заходу. Слід очікувати подальшого збільшення залежності Угорщини від країн, які ставлять під сумнів існуючий міжнародний порядок і діють проти Заходу.
Дефетизм щодо війни
Заяви прем'єра характеризуються глибоким скептицизмом щодо перспектив західної допомоги Києву. Голова угорського уряду вважає, що США припинять підтримку України, а Європа не зможе допомагати їй самостійно чи прийняти до ЄС і НАТО. Водночас – можливо, під впливом першого з початку російської агресії візиту до Києва на початку липня – він змінив своє ставлення до оборонного потенціалу України. У виступах після 2022 року він представляв Україну як занепалу державу, нездатну захиститися. Нині він назвав її сильною країною, яка успішно протистоїть агресору і знайшла свою місію в захисті Європи. З огляду на сильну рішучість обох сторін до боротьби та неможливість вирішення війни на фронті, Орбан виступає за якнайшвидше і безумовне укладення миру. На його думку, Україна повинна повернутися до ролі «буферної держави», а «в найкращому випадку» – бути захищеною гарантіями безпеки, наданими Вашингтоном і москвою.
Водночас прем'єр безкритично повторює тези російської пропаганди – про те, що росія нібито була спровокована НАТО на вторгнення, а конфлікт є проксі-війною між нею та США (таким чином фактично позбавляючи Україну суб’єктності). Він з повагою ставиться до росії, яка, на його думку, адаптувалася до війни, і підкреслює, що вона не є «застиглою неосталінською автократією», а «виявляє технічну та економічну стійкість, а можливо, й соціальну». При цьому він ігнорує всі економічні проблеми цієї країни (зокрема фінансові, технологічні та демографічні). Він також перебільшує міжнародну підтримку москви, наводячи як доказ проросійську позицію Китаю, Північної Кореї та Ірану, а також нібито Індії та арабських країн.
Європа без Сполучених Штатів
Головна критика Орбана спрямована на європейських політиків, які, на його думку, підкорили свої інтереси США. Він звинувачує ЄС у «провоєнному» курсі замість «промирного», натякаючи, що війна триває не через російську агресію, а через тривалу підтримку України Заходом. Він критикує санкції, які, на його думку, шкодять «фундаментальним європейським інтересам» і конкурентоспроможності європейської економіки більше, ніж росії (ігноруючи витрати, які несе сама росія). Він виправдовує політику кремля, вважаючи її цілком раціональною, на відміну від європейської, яку вважає незрозумілою і непередбачуваною.
Найяскравішим прикладом «занепаду європейської політики», про який говорить угорський прем’єр, є відсутність реакції Німеччини на «терористичний акт» проти Nord Stream, який, за його словами, «був здійснений під керівництвом США». Таким чином Орбан не лише повторює твердження російської пропаганди, а й поширює хибну інформацію про те, що країни ЄС не розслідували вибух (насправді розслідування завершили Швеція та Данія, а в Німеччині воно все ще триває). Він критикує Німеччину за те, що, попри початкові заперечення, вона вирішила відмовитися від імпорту російських енергоресурсів і підтримувати Україну військовим шляхом. Зміни в політиці Берліна він також розцінює як рішення, прийняте під тиском Вашингтона та «ліберальних кіл». Це, ймовірно, відображає розчарування прем'єра тим, що Угорщина як єдина країна в ЄС повністю зберегла співпрацю з росією після 2022 року і більше не може – як раніше – виправдовуватися, діючи за прикладом найбільшої держави-члена.
Польща як символ хибної політики
Причиною занепаду європейської політики Орбан назвав заміну осі Париж–Берлін після 2022 року новим «центром влади», тобто «віссю Лондон–Варшава–Київ–країни Балтії та Скандинавії». Він заявив, що це реалізація «давнього польського плану», який передбачає посилення американської присутності в Європі, ослаблення росії та економічний обгін Німеччини. Польща для угорського прем’єра є символом критикованого ним «провоєнного» курсу. Таким чином він побічно звернувся до російської пропаганди, яка представляє її як русофобську державу та «троянського коня» США в Старому Світі. Хоча він і визнав військову міць Польщі та її економічний потенціал, однак водночас вважає, що «польський експеримент» зазнає невдачі.
Орбан також звинуватив Варшаву в ослабленні співпраці в межах Вишеградської групи (V4). При цьому він зазначив, що основою співпраці у цьому форматі мало бути прийняття існування сильних Німеччини та росії, а також осі Франція–Німеччина. Таке уявлення про V4 не знаходить підтвердження у прийнятих цими країнами програмних документах. З моменту створення в 1991 році формат був тісно пов'язаний із політикою, орієнтованою на ЄС і НАТО, і мав на меті посилити «голос» регіону. Ослаблення співпраці в його рамках після 2022 року сталося не через вихід з неї Польщі, а через проросійську політику Угорщини. Голова уряду також звинуватив «польських братів» у проведенні «найбільш лицемірної політики в Європі» – заявив, що Варшава критикує Будапешт за економічну співпрацю з москвою, тоді як сама купує в неї нафту. Насправді Польща наразі не імпортує нафту (або газ) з росії, тоді як залежність Угорщини від цих ресурсів, як і раніше, становить 70–80% (уряд Угорщини не зменшив цю залежність в 2022 році, навіть попри доступність альтернативних джерел).
У своєму виступі Орбан часто говорив про війну від імені Центральної Європи, хоча його позиція там є досить ізольованою. Польща, країни Балтії, Чехія чи Румунія займають протилежну позицію порівняно з угорською, а політичні еліти Болгарії та Словаччини поділяються, але жодна з цих країн не вирішила піти на настільки приязний до росії та негативний щодо України чи про-китайський підхід. Жорстке протиставлення прем'єром Центральної Європи західній частині континенту, яку в його оповіді символізує Брюссель, також не знаходить підтримки. Навіть якщо в регіоні нерідко з'являється опір окремим діям інституцій ЄС чи найбільших держав-членів, цей регіон не поділяє конфронтаційну лінію Будапешта.
Невідворотна домінація Азії
Значна частина виступу Орбана виходила за межі теми російсько-української війни та європейської політики. Він передбачив неминучі глобальні зміни, внаслідок яких центром світу стане Азія. Він заявив, що це буде найбільша революція за останні 500 років і що Угорщина бачить у ній шанс, а не загрозу. При цьому він не бачить необхідності в консолідації Заходу перед обличчям відкрито ворожих до нього дій ревізіоністських держав. Натомість він має намір проводити «національно орієнтовану політику», яку визначає як залишення в ЄС при одночасному розвитку найтісніших зв’язків з Китаєм та іншими азійськими країнами. Він вважає, що пропозиція Пекіна є привабливішою за американську, і що Угорщина та КНР можуть взаємно виграти від модернізації обох країн. Хоча він визнає, що усвідомлює диспропорції потенціалів між ними, але не уточнює, як у зв'язку з цим запобігти загрозам з боку Китаю для суверенітету його країни.
Таким чином прем'єр розвинув тези про західний занепад, які він формулює вже щонайменше десятиліття. Ще в 2014 році в тому ж Беїле-Тушнад він говорив про кризу західного світу і бачив у таких країнах, як КНР, росія чи Туреччина, зразок для наслідування. Він підкреслював тоді, що в майбутньому успіху досягнуть саме країни, які не є ліберальними демократіями або демократіями взагалі. Цьогорічний виступ йде далі як в діагнозі, так і у висновках для політики Угорщини. Як підкреслив глава уряду, Угорщина не братиме участі у війні проти Сходу і не приєднається до торговельних чи технологічних блоків, що виступають проти нього. При цьому він не пояснив, як, будучи членом ЄС і НАТО, Будапешт поведеться, якщо дійде до військового конфлікту між Альянсом і росією чи економічної війни з Китаєм.
Послання до ідеологічних союзників і електорату в країні
Антиамериканська риторика Орбана, його заклики до повернення співпраці з москвою чи акцентовані консервативні теми спрямовані передусім до європейської крайній правиці. Прем'єр як позитивний приклад наводить спільну критику інтервенції США в Іраку з боку президентів Франції та росії, а також канцлера Німеччини, згадує економічні вигоди, які європейські країни раніше отримували від економічної співпраці з росією, і позитивно відгукується про французьку концепцію «стратегічної автономії». При цьому він вважає, що трансатлантичну співпрацю нав’язує «ліберальна олігархія з Брюсселя».
Після агресії росії проти України аргументи про необхідність домовленостей з кремлем мають у головному руслі європейської політики незначну силу, що показала майже одностайна негативна реакція держав-членів на візит Орбана до москви на початку угорського головування в Раді ЄС. Тому головним адресатом цього послання є саме партії крайній правиці, до яких Фідес приєднався в рамках союзу «Патріоти за Європу». Можливо, саме тому глава уряду так сильно акцентує на гаслах проти Вашингтона, які можуть резонувати серед радикальних угруповань у Франції чи Німеччині.
Прем'єр критикує при цьому головним чином адміністрацію Демократичної партії США і покладає надії на перемогу Дональда Трампа, якому висловлює однозначну підтримку. Він бачить у ньому більше ідеологічного союзника, ніж партнера в міжнародній політиці. Він хвалить його за проведення політики, яка ставить на перше місце національний інтерес, оскільки, ймовірно, розраховує на посилення ізоляціоністських настроїв у Сполучених Штатах. Це дозволило б послабити теперішню неприязнь Вашингтона до його кабінету, хоча незалежно від результату виборів зближення з Китаєм буде ключовою проблемою у двосторонніх відносинах Угорщини.
Орбан також використовує наратив про великі глобальні зміни для того, щоб нейтралізувати критику, що лунає всередині країни, щодо сильної залежності від росії та КНР і віддалення країни на маргінес європейської політики. Взятий понад десять років тому курс на зміцнення відносин з москвою та відсутність коригувань — незважаючи на зростаючу загрозу для європейської безпеки з її боку — Будапешт виправдовує історичною необхідністю та далекоглядною стратегією. Зосередженість на міжнародних темах відволікає увагу від політичних викликів (поява нового конкурента в особі Петера Мадяра) і економічних (слабке зростання, високий дефіцит чи замороження коштів ЄС), що стоять перед урядом. Це також виглядає результатом особистих амбіцій його лідера, який після більш ніж 14 років безперервного перебування на посаді (загалом 18 років, якщо враховувати першу каденцію) здається менш зацікавленим у внутрішній політиці, ніж у міжнародній.
Висновки
Виступи Орбана характеризуються сильним переконанням у неминучості передбачуваних ним політичних процесів. В короткостроковій перспективі він впевнений у виході США з Європи та поразці України у війні з росією, а в довгостроковій — домінуванні Азії та занепаді Заходу. Він має намір підтримувати інтенсивну співпрацю з москвою та розширювати її з Пекіном.
Стратегія прем'єра несе великі ризики, оскільки у разі іншого розвитку подій, ніж той, який він передбачає, це створюватиме значні витрати для економіки та безпеки Угорщини. Вона також є шкідливою з точки зору Заходу, оскільки дії глави уряду відповідають стратегічним цілям суперників ЄС і НАТО.
Навіть якщо сценарій, прогнозований і бажаний Орбаном, справдиться, це все одно несе значну небезпеку для Будапешта. Можлива перемога Трампа, ймовірно, поставить Угорщину під американський тиск щодо обмеження співпраці з Китаєм. Потенційне ослаблення ЄС і НАТО позбавить прем'єра найбільшої переваги: можливості співпрацювати з Китаєм і росією з безпечної позиції члена цих структур, а також привабливості Будапешта для Пекіна і москви як інструменту для підриву єдності Заходу та плацдарму для інтересів обох столиць.
Джерело: OSW 🇵🇱 (Польща)
Підписуйтесь та будьте в курсі найважливішого!
Це Аналітика
