Ми після 24 лютого 2022
Я бачу солодкі сни.Поруч моя кохана людина.Так тепло і спокійно у своїй домівці.Через півтори години заграє будильник і треба прокидатися та збиратися на роботу.Скрізь сон я почула,якийсь потужний вибух,відчула вібрацію яка пройшла через будинок та дах,але не звернула особливої уваги. «Напевно сусідськи коти на даху»-подумала я та знову за дрімала. За 5 хвилин до того,як повинен заграти будильник мене розбудив телеф
оний дзвінок,то була моя мама.
-Алло! Мамо,ти бачила котра зараз година?
Вибач але я хочу виспатися,давай поговоримо потім!-мовила я.
Але у відповідь я почула крики та істерику.
-Доню,доню!-плаче мама. -Війна почалась! Нас бомблять!
Я їй не повірила і просто сказала щоб вона заспокоїлася,завірила її в тому що це просто військові навчання,так як недалеко від нас у Миколаївської області знаходився військовий Полігон. Нащо мама мені відповіла:
-Вімкни телевізор,якщо не віриш і подивися!
-Гаразд!-відповіла я ліниво підіймаючись з ліжка.
І ось цей момент! Вмикається телевізор,перший рандомний телеканал пряме включення пана Президента Володимира Зеленського і його звернення: «Відбулося повномасштабне вторгнення на територію України військовими РФ! Я терміново оголошую військовий стан!». Це був сон,так мені здавалося,але ні.Я вийшла на подвір’я і десь вдалині побачила,що щось горить.24 лютого 2022 року о 4:20 я почула вибух,російські війська відкрили вогонь по Кульбакіно. Я зателефонувала молодшому брату у Миколаїв о 6:30 повідомити,що почалась війна.Звичайно я його пробудила він ще спав,коли він підняв слухавку я йому сказала:
-Сашко,їдь з міста почалась війна!Негайно,мама хвилюється!
Нащо він спросоня відповів:
-Ти що зовсім з глузду з‘їхала? Яка війна,що ти мелиш?
-Погнянь в новинах!-кажу йому я.
Він зателефонував мені через 5 хвилин.
-Капець! В Миколаєві затори,люди з речами тікають! У місті хаос і паніка!Я приїду!
Після цих слів я заспокоїлася та в мене був ступор та шок я не знала,що мені робити.Але я зібралася і пішла
на роботу,почався ажіотаж повний,я вперше побачила пусті полички у магазинах вся ця метушня нагадувала мені апокаліпсис. На початок березня нам вже завозили гуманітарну допомогу в Широківську територіальну громаду в с.Новопетрівка. Перша масштабна гуманітарна допомога була від Червоного Хреста,яку люди навіть не побачили,тому що сільська рада її заховала для себе. До війни я працювала в ФОП Дібров «ЗДОРОВЕНЬКІ були» магазин продуктових товарів і я бачила всіх хто скуповував продукти харчування, але я не бачила жодної особи із працівників сільської ради. Потім 15-17 березня десь у цих числах точно не пам’ятаю зайшли три БМП рашистів,вони почали зразу ходить по домівках, брати в людей якусь птицю,забирати хлопців,бити їх. Станом на 20 березня 2022 року я ще працювала,то був мій останній день,до цього дня десь вдалині ми
бачили зарева,чули вибухи,але саме в цей день десь о першій годинні (13:00) наші військові накрили їх дві БМП,точно в ціль знешкодили ворога. Ми зачинили магазин коли почули автоматні черги і вирішили швидко
тікати додому,раптом свист на головою,я просто завмерла на місті. Потім почала швидко бігти додому,по дорозі зустріла односельчанку яка йде собі ніби на прогулянці у звичайний день(це була середа пам’ятаю точно,до війни по середах у нас був риночок) і така запитує мене:
-А ти не бачила,ринок сьогодні ще працює?
Це питання мене здивувало,я їй відповідаю:
-Жіночко,ви чуєте що робиться? Війна на дворі який ринок!
Я піднялась на вулицю Шевченка і раптом чую потужний вибух,дивлюся назад,а там піднявся дуже великий
темний гриб із диму,все в небі свистить,постріли,то жахлива картина. Я мала багато фото та відео матеріалів,які могла додати до цього твору,але рашисти били людей за будь-яку інформацію у смартфоні стосовно них
і я все що мала мусила форматувати. Ми зраділи дуже сильно,коли ЗСУ їх атакували це все тривало 2-3 годи
ни,а потім тиша. Ми з родиною бачили як вони тікали по каналу в село,деякі рашисти сховались у сіні в людей,ми думали що це кінець,та то був тільки початок.Але ми не знали що таке війна і як себе треба вести у таких ситуаціях,всі люди були на вулицях і дивились як орки тікають,тільки зараз я розумію в якій небезпеці ми
були тоді. На фоні цього кіпішу,рашисти які були у страху і паніці могли розстріляти нас прямо там на місці.
Ми раділи,але дарма.Через наше село почали йти величезні колони тільки мимо моєї домівки їхало 400-500
одиниць техніки,а з іншої сторони села 700-800 одиниць.
Дивно,але вони вважали,що ми були раді їх бачити,в той час як йшла колона всі люди були на вулиці і спостерігали ту картину,рашисти махали нам з усмішками на обличчях і фотографували нас. А ми залякані стояли нерухомо.Наші люди повідомляли на Миколаїв,що йдуть великі колони і вони дійшли до Баштанки,але наші герої їх вигнали.Вони тікали перелякані назад через нас,потім блукали нашими селами.
Та в кінці березня вони окупували й Новопетрівку, 205 бригада рашистів стягнула важку техніку і зробили лінію фронта.Було страшно багато людей у яких були свої автомобілі тікали! А я і вся наша родина жили цим життям з 24.02.22 по 30.10.22 включно.Та ми з хлопцем не так давно змушені були втікати до наших друзів у Польщу.
За цей період я бачила різне і всяке,бачила жінок які знаходили собі чоловіків окупантів,бачила як людині спалили будинок,бачили голод,ми жили без води і світла,телефони спочатку у людей забирали.Рашисти вживали алкогольні напої щодня,курили наркотичні речовини,забирали у людей автомобілі,мародерили.
Коли вони зайшли до нас в село,рашисти думали що це цитую «містечко».
«У вас тут асфальт є, люди живуть добре! Плазми є, унітази бл#ть в селах є! Ким ви тут працюєте, що так живете?»-говорили рашисти.
Вони вивозили меблі з тих домівок де люди виїхали,почали грабувати агрофірми вивозячи та продаючи палюче,хімікати,запчастини,зерно,
соняшник, а потім просто гуляли і пропивали ці кошти.Дівчата почали гуляти з ними і вести себе,як принцеси.
Ображати їх в жодному разі не можна було,щоб вони не робили,тому що рашисти наказували тих хто ображав їх. Деякі люди здавали один одного щоб їм годити я бачила різне.Деякі мамочки спали з ними при своїх дітях,потім діти відтворювали ці сцени з іншими дітьми при очевидцях.
Один із очевидців запитав їх:«Де ви цього навчилися? Ви знаєте,що це неправильно так робити!» Нащо діти відповідали: «А ми бачили як мама з дядьком так роблять!».
Це жах! Люди уявіть як це жахливо. Який психологічний стан зараз у цих дітей та людей в цілому.Життя в окупації-це ніби сидіти за ґратами на вільному поселенні.
Ти не маєш ніякого права,кожного божого дня потрібно вдавати,що в тебе все нормально і ти задоволений їхньою владою,мусиш лицемірити.Постійно слухаєш про те,що тобі кажуть цитую: «Ви нікому не потрібні, крім Росії! Так, якби не ваша Європа, війна вже б давно закінчилася і ніхто б не страждав! Росія вас захистить, їдьте до Росії! Забудьте про свою Україну! Ви вже ніколи не будете Україною! Ви постійно говорите про те, що «Україна — це Європа!», а їсти просите у Нас».
Нащо ми їм говорили «Так ви до нас прийшли,не ми до вас! Ви нас тримаєте в окупації! Йдіть звідси і
нам привезе їжу наша країна,наші люди!». Їх погляди моментально ставали ненависні і холодні,після цього вони сідали в авто і їхали. Постійні обшуки по серед ночі, по 6-7 чоловік у балаклавах просто вривалися у помешкання приставляли ножі до горла,наставляли зброю! Це нелюди які боялися звичайного цивільного населення,навіть говорячи з жінками віком 43-70 років вони постійно тримали руки коло зброї.
Вони знущалися над молодими хлопцями та чоловіками,били їх і вбивали,ломали ребра,вивозили в Чорнобаївку,забирали всі
документи,підкуповували дітей ласощами за будь-яку інформацію про тих хто із нашого села на фронті.Я вела щоденник і робила записи,думала після війни опублікувати їх,але змушена була вирвати і спалити ті записи заради безпеки моїх рідних. Зараз моя особиста історія.
22:00 ми з моїм (на той момент) хлопцем вже вляглися відпочивати,лежали говорили. Раптом почули,що коло нашого двору зупинилася автівка,всередині в мене все похололо,на годиннику 22:30.
-Зай,вони знову приїхали! Зараз знову тебе заберуть! -пробурмотіла я.(знову тому що перед цим 20.10.22 вони приїздили до Сашка прямо в день його народження погрузили у багажник і побили дуже)
Він вийшов до них,а вони п’яні та зовсім неадекватні як завжди почали до нього знов задиратись. А інший забрав мене і говорить: « Хочеш на чистоту? Спочатку ми планували тебе звʼязати і вкрасти,закинути в багажник і забрати з собою».В мене відібрало мову я просто в ступорі.
Потім один із них забрав Сашка,а один зостався зі мною.
Він почав закидувати мене питаннями по типу «Где оружия? Нам на твоего мужа дали наводку,что он знает где наше оружия! Говори! А то я с тобой не знаю что сделаю!».
Я кажу йому,що не вкурсі взагалі ні про що! Я вперше чую такий нонсенс! Немає у нас ніякої зброї,це неправда! Він взагалі мене не чув,він навіть не був зацікавлений тим про що питав,бо вже ціле направлено він хотів одного- зґвалтувати. Я люблю читати все стосовно психології і тому почала вивчати його,виводити на діалог,чим відволікала рашиста і вигравала для себе час.
Потім в його очах з’явилася агресія я думала,що він мене вдарить тому що замахнувся зі зжатим кулаком із фразою «В пизду тебе суко!». Він сидів на дивані і сказав підійти до нього і стати перед ним,на той момент я була у махровому халаті. Він почав своїми бридкими руками чіпати мене і мацати, я відскочила від нього, і його це дратувало дуже сильно він вже почав кричати. Цитую « Не зли мене, блядь! Вставай на коліна чи навпочіпки, як тобі буде зручно там і ми не торкнемося твого коханого, а якщо не зробиш так як я хочу,ми його вб'ємо разом з тобою, або вб'ємо його, і я приведу 50 таких хлопців, як я, і просто уяви, що вони з тобою зроблять!»-з єхидним усміхненим обличчям сказав він.
Після цих слів мені стало зле я почала задихатися судороги скосили мої ноги я впала,почало викручувати руки,я спітніла так наче мене водою облили,мені бракувало повітря,серце просто виривалося,я думала що ось-ось і воно зупиниться. Я побачила в його очах після цього розгублення.
Він побіг приніс мені води і почав заспокоювати, казав дихати і заспокоїтись, я відчувала,що просто зараз задихнусь. Потів він приставив свою руку до мого чола і сказав «Так ти в зальоті! У тебе всі симптоми вагітності, у моєї дружини таке ж було, ти це, головне дихай!». Ця сволота навіть не знала,як виглядають прояви панічних атак.А я і слова не могла вимовити (при сильних проявах панічних атак відбирає мову,блокується можливість чітко мислити і щось говорити) в моїх очах навіть майже не було сліз,лише ненавість. Щоб я заспокоїлась він почав розповідати мені про свою сім’ю,про жінку
і своїх дітей,про те що в нього є два сина,про те як серед ночі взимку шукав вагітній жінці полуницю.
На той момент я не розуміла його і не хотіла,в мене лише була одна думка -вбити його прямо тут і зараз,просто вбити першим,що попало під руку. Я думала,що неспроможна на вбивство чи щось подібне,але як спрацьовує інстинкт самозбереження,адреналін напевно блокує якісь людські емоції і пробуджується нелюдське бажання помсти щоб така тварюка,як він більше нікому не заподіяла болю. Потім той другий привіз мені чоловіка. І вони поїхали від нас о 2:45 типу на зміну чи як вони це назвали «чергування». Мені здавалося,що ці 4,5 години були вічністю.
Після того як вони поїхали,ми швидко зібрали декілька речей та на свій страх і ризик вирішили виїзжати,навіть нічого не пояснив рідним та близьким.
Їхати треба було через всю Росію до Європи,так як іншого шляху не
було. Жінка яка нас вивозила свята,я дуже вдячна їй,можливо саме вона врятувала наші життя погоджуючись вивести нас. Ми придумали історію,що я вагітна наклали живіт,вигляд я мала дуже поганий тому на посту
без сумніву повірили в нашу історію і пропустили. В Херсоні,а саме у Голій Пристані були два російських безкоштовних евакуаційні автобуси які везли в Анапу та це нас не цікавило,тим паче як нам вже відомо «Безкоштовний сир тільки у мишоловці»,та ще й від рашиків.
Люди дивились на нас зверхньо,нам навіть ніхто не дав зателефонувати,бо в нас і телефонів не було нормальних, тільки звичайний кнопочний.
Потім Бог ніби направив нас до одного чоловіка на ім’я Слава,ця людина нам так допомогла,хай Бог його береже і жінку його також. Він надав нам притулок БЕЗКОШТОВНО (бо на той момент оренда за добу 600грн.коштувала),коли цей чоловік дізнався нашу історію,дав можливість зателефонувати і зайти в соц.мережі.
Потім ми виїхали в Крим (до Сімферополя нам за дві особи обійшлася сума у розмірі 7000грн.) на кордоні всіх чоловіків забирали на бесіди,забирали телефони,ставили провокаційні запитання,перевіряли татуювання,всі соц.мережі.
Чекала я Сашка 1,5 години вся на нервах. Мого хлопця побили ще в селі і в нього були синці на тілі і на обличчі, на кордоні зробили акцент на обличчя,він запитав у Сашка «А що це ти світишся?», Сашко відповів,що спускався у підвал і впав на що він відповів «Ну-ну!». На щастя його відпустили і ми поїхали до м.Сімферополь до знайомих,
дякую вам велике за тепло і допомогу!
Рейс із м.Сімферополь до м.Варшава 350$ з особи,тобто ми заплатили 700$. В дорозі ми були 4 доби,втомлені та знесилені. На кордоні Росія-Латвія російські прикордонники забрали в нас загранпаспорти, у всіх тих хто їхав з нами з Херсону.Чекали на паспорти майже годину і російськи прикордоники прямо вимагали загранпаспорти.
Потім ми перейшли кордон Латвії і тут перший подих свободи,хотілося кричали на всю планету «СЛАВА УКРАЇНІ!». Прикордонники латвійські зустрічали нас з посмішками та теплом,волонтери нас нагодували зробили чай,каву.
Вдячна всім хто нам допоміг,якщо цей твір побачить світ,то знайте всі ті хто був поруч з нами
у темрямі ми вам до кінця життя будемо вдячні.
Історій безліч та я хотіла Вам повідати саме цю. Я вдячна лише за одне цій війні, за те, що вона пробудила патріотизм нашої країни та змусила переосмислити та переоцінити свої цінності.
До війни я постійно була «учасником щурячих перегонів».
Десь постійно поспішала,намагалася одягатися не гірше за інших,мати гарний
вигляд і т.д. і т.п.
Наша проблема була в тому що,ми цінили матеріальні цінності,а тепер відбулося перезавантаження,тепер мої цінності зовсім інші,більш духовні та моральні. Тільки тепер я розумію,щастя полягає в тому якщо в тебе є:
-здорова родина;
-вода;
-Їжа;
-дах над головою;
-теплі речі і тепло в хатинці;
-мирне і спокійне життя.
Люди,цініть те що маєте,не приймайте участі у перегонах,приділяйте більше уваги своїй родині,дітям,батькам,дідусям та бабусям,бо життя дуже коротке.
Я навчилася розрізняти,коли летить міна,касетний снаряд,гради,гаубіца,трассери,авіація,
танки, БМП,танкетниці,сонцепеки(можу допускати помилки в назвах),але все це-я бачила на власні очі.
Продовжую вірити в те,що після темрями,обовʼязково настане світло. Рашисти постійно промовляли «Ми росіяни, з нами Бог!», та ні шановні,з вами вже давно не Бог. Бог ніколи не
схвалював насилля,лише любов та милосердя,яке на жаль рашистам незнайомо. Та запам’ятайте «Коли Бог
наказує,слухається навіть диявол!».
Вистоїмо! Слава Україні! Героям Слава!
