"Життя — не казка, і легким воно не буде. Стосується це й стосунків, навіть із коханою людиною." Автор.
Був вечір. Я їхав забрати дружину додому.
Сьогодні була п’ятниця, тож забирав її не з роботи, а з бару.
Бо по п’ятницях вона завжди з кимось із підлеглих напивається. Така в них традиція у відділі.
І це мене завжди напружує. Річ не в тому, що вона п’яна, а в тому — наскільки.
Коли вона сильно нап’ється, може наробити чортзна-чого. У такі моменти зникає залізна леді, і з’являється гордовита левиця. Та, що може бути або надто ревнивою, або надто збудженою, коли бачить свою "здобич" — тобто мене. І при цьому вона повністю ігнорує все довкола.
В цьому стані вона не страшна. Просто з левицею не домовишся, і намага́тись контролювати її — марна справа.
Я зупинив авто перед її улюбленим баром, повільно видихнув і зайшов усередину, сподіваючись на краще.
Вона сиділа перед барною стійкою з почервонілими від випитого щоками, уткнувшись поглядом у склянку, що стояла перед нею.
Я обережно взяв її під лікоть і підняв на ноги, відчуваючи різкий запах алкоголю, перемішаний з парфумом.
Її хитало, і я не здивувався б, якби вона от-от виблює.
У чому, а в умінні тримати міру вона точно не сильна. Коли йдеться про алкоголь.
— Запиши на її рахунок, — кинув я бармену, ведучи її до виходу й намагаючись не звертати уваги на присутніх. Котрі дивляться — то з осудом, то зі співчуттям. І те, й те — зайве. Від слова зовсім.
На вулиці допоміг їй залізти в авто й лягти на заднє сидіння. При цьому довелося виривати руку з її хватки — що, попри її стан, було нелегко.
Потім сів за кермо з єдиною думкою: як найшвидше дістатися додому. Там я вже готовий витримати будь-яку її п’яну витівку.
Навіть найнепристойнішу. Де небуде чужих поглядів, які лиш дратують.
Як і завжди, п'ятничне повернення було напружене. І я рахував кожен поворот та світлофор намагаючись зосередити увагу на дорозі. Хоча спиною відчував її присутність, і сподівався, що вона поводитиметься тихо.
Почув від неї всього кілька бурчань — та досвід вчив, що це ще нічого не гарантує.
І чомусь згадалася наша перша зустріч, в її улюбленому барі. Вона нетвереза, не питаючи, поцілувала мене в засос і потягнула в туалет. І в цій зухвалій, безсоромній поведінці щось було. Щось, що мене покорило.
Коли вхідні двері квартири зачинилися, я повільно видихнув, наче з плечей звалився громадний валун.
Зараз дружина притискалася до мене й обнімала. Її підборіддя лежало на моєму плечі. Складається враження, що вона заснула, поки ми підіймалися.
Тут я зауважив, що забув її піджак в авто — підкладав його їй під голову. Нічого, заберу завтра.
Я затягнув її у спальню й поклав на ліжко.
Потім стягнув з неї взуття та перевірив, чи добре витер її обличчя від блювоти. Вийшовши з авто, вона гарно проблювалася.
У такі моменти, коли вона спить, можна побачити інше її обличчя — тендітної й вразливої дівчини, що ховається за маскою залізної леді.
І дивлячись на ці три маски, три фрагменти одного цілого, розумієш: витримати її дано не кожному.
Але я вже зробив свій вибір — і від нього не відмовлюсь, бо надто далеко зайшов в ці дебрі. І більше не здатен уявити життя без неї. Хоч і не розумів, чому її кохаю.
Хтось скаже, що я дурень. Можливо. Але мене це влаштовує,— бути дурним.
Накривши її ковдрою, я вийшов зі спальні — зі звичною втомою і думками, що давно вже не здаються дивними.
Я прокинувся, і, як це часто буває, вона спала, лежачи на мені.
Іноді мені здавалося, що так вона ніби демонструє: «Він мій».
Хоча я не бачу в цьому сенсу — нас у квартирі все одно ніхто не побачить.
Знаючи, що вона може ще довго спати, я обережно пересунув її на вільну частину ліжка.
Кинув погляд на неї — вона навіть не ворухнулась — і пішов готувати сніданок.
Думаючи про якусь дрібницю, і розуміючи, що щось забув.
Вона ж далі спала, наче нічого не відбулося.
Сніданок ще стояв на підігріві, а я повернувся з магазину й розкладав продукти.
Занурений у процес, я не помітив, як вона зайшла.
Тому її обійми стали несподіваними. Вона поклала підборіддя мені на плече.
— І що я вчора натворила? — сказала, не піднімаючи голови.
— Проблювалася, коли вилазила з авто, — спокійно відповів я.
— І все? Не шуміла, не чіплялася?.. — вона явно не дуже вірила.
Я дістав із пакета банку пива, що ще була прохолодна.
— Учора ти була тихонею, — сказав я, подаючи їй банку. — Тільки не забудь про сніданок, — кивнув у бік пліти.
Вона не відповіла — просто присмокталася до банки. А я повернувся до покупок і згадав, що знову забув про її піджак.
Я відчув, як її рука лягла мені на плече.
— Може, ти ще трохи потурбуєшся про мене? — її голос був задоволений, а тон — вже не такий змучений.
Я посміхнувся про себе: яка ж вона лінива кішка.
І з цією думкою повернувся до пліти.
Доповнення -:
Лев шукає левицю. Овця мріє про Лева та звинувачує Баранів у тому, що вони не Леви.
Левиця шукає Гарного Барана, щоб бути керівницею і мати гідного виконавця.
Вогонь без меж спалює все, вода без русла — топить.
Але разом в рівновазі вони — пар, туман, дощ, кипіння, життя.
Ці метафори неявляються універсальними формами на будь-який випадок, але важливі для розуміння героїв оповідання та їх відносин.
Автор.
