Ім'я «Константін Лів» на обкладинках українських книжок, здається, належить одній письменниці. Але за ним стоять дві сестри — Лінн і Валері Константін, яких розділяють три штати, бо одна живе в Мілфорді, що в Коннектикуті, а інша в Аннаполісі, що в Меріленді. Це не заважає їм писати романи, обмінюючись розділами через FaceTime та електронну пошту. Псевдонім, до речі, виник не випадково, а з дуже практичних міркувань видавничого маркетингу: одне ім'я легше запам'ятати й просувати, ніж подвійне прізвище співавторок. Формула «Liv Constantine» справді звучить як ім'я однієї впізнаваної авторки психологічних трилерів, якою для мільйонів читачів у світі вона і стала.
Дебютний роман під цим псевдонімом, «Остання місис Перріш», вийшов у 2017 році й одразу ж зробив те, що під силу не кожному досвідченому автору: потрапив до книжкового клубу Різ Візерспун Hello Sunshine. Наклад книжки перевищив півтора мільйона примірників, а оглядачі The Skimm порівняли її з твором «Талановитий містер Ріплі» Патриції Гайсміт. Згодом світ Перрішів розширився до серії, з’явилися й інші самостійні трилери. Наразі їхні книги перекладені двадцятьма дев'ятьма мовами в тридцяти чотирьох країнах, а сумарний наклад перевалив за два мільйони. Цікаво, що принаймні дві історії — «Остання місис Перріш» та «Наступна місис Перріш» — уже перебувають у розробці як екранізації.
Шлях до співавторства: грецька бабуся та бібліотека
Лінн і Валері народилися з різницею в чотирнадцять років, між ними ще двоє братів. Здавалося б, така різниця у віці не сприяє близькості, але сестри зблизилися, коли Лінн було тринадцять, і відтоді вони нерозлучні. Їхня родина була грецько-американською, і, за власними словами авторок, здатність вигадувати похмурі, драматичні сюжетні лінії вони успадкували від довгих годин, проведених за слуханням історій, які розповідала їхня грецька бабуся. Мати ж щотижня водила дітей до бібліотеки, де вся родина читала одну й ту саму книжку, а потім обговорювала її разом.
Освітні шляхи сестер були різними, але не менш цікавими. Валері здобула ступінь з англійської літератури в Університеті Меріленду summa cum laude, а на початку кар'єри працювала асистенткою у Виконавчому управлінні планування президентських поїздок Білого дому. Ця робота передбачала організацію президентських візитів, завдяки чому вона побувала в понад сорока країнах світу. Лінн, зі свого боку, здобула магістерський ступінь у Університеті Джонса Гопкінса і роками працювала у сферах традиційного та корпоративного маркетингу.
Їхнє письменницьке партнерство зародилося не з Перрішів, а майже за двадцять років до того. Першим романом став «Circle Dance» — спільна спроба заповнити прогалину в родинній бібліотеці. У дитинстві вони читали багато книжок про італо-американські та ірландсько-американські родини, але жодної про грецько-американську, тож вирішили написати таку історію самі. Працювали по вихідних, обмінюючись розділами щотижня, і перша половина книжки зайняла рік. Потім вони взяли тижневу відпустку й дописували щодня з дев'ятої ранку до третьої ночі, поки не завершили чернетку. Рукопис відправили Оскароносній акторці грецького походження Олімпії Дукакіс, яка високо оцінила книжку й дала схвальний відгук. Сестри й досі жартують, що саме вона могла б зіграти бабусю, якби колись з'явилася екранізація.
Обидві так захопилися письмом, що взялися за сольні проєкти. Лінн писала свій перший роман «The Veritas Deception» майже десять років. Під час довгих поїздок на роботу вона розмірковувала про те, наскільки люди піддаються маніпуляціям маркетингових кампаній. Зрештою, це вилилося в сюжет навколо змови, яка об'єднує різні рекламні кампанії заради злочинного задуму. Саме досвід цієї самостійної книжки, а не «Circle Dance», сформував авторський голос, яким сестри згодом заговорили в образі Константіна Ліва: це був холодний, спостережливий погляд на те, як обчислена маніпуляція ховається за бездоганною зовнішньою впевненістю. Цей прийом лише за рік перетвориться на психологічний портрет Ембер Паттерсон.
Ембер Паттерсон: архітекторка бездоганного обману
«Остання місис Перріш» знайомить нас з Ембер Паттерсон, яка сама себе вважає «нікчемою» і вирішує здобути життя блакитноокої, білявої Дафни Перріш — світської левиці та філантропки з елітного містечка Бішопс-Гарбор у Коннектикуті, дружини магната нерухомості Джексона Перріша. Ембер вигадує неіснуючу сестру, що нібито померла від муковісцидозу, аби викликати співчуття Дафни. Потім вона влаштовується волонтеркою в її благодійному фонді й крок за кроком стає найближчою повіреною родини. Ембер супроводжує Перрішів у поїздках до Європи, зближується зі старшою, серйозною донькою Таллулою і прямолінійною молодшою Беллою, а водночас методично зближується з Джексоном. Коли план дає першу тріщину — Ембер інсценує сексуальні домагання з боку начальника, щоб отримати посаду в компанії Джексона — стає зрозуміло, що це лише одна з багатьох маніпуляцій у її арсеналі.
Українською роман вийшов у видавництві Vivat, має 400 сторінок і тверду обкладинку. В оригіналі книжка була опублікована 2017 року видавництвом HarperCollins, і вже наступного року вона стала вибором книжкового клубу Різ Візерспун Hello Sunshine — відзнака, що для дебютного роману двох авторок без попереднього видавничого досвіду під власними іменами була рідкісним успіхом. Kirkus Reviews у зірковій рецензії назвав книжку «змішенням у стилі Gone Girl, повним лиходійства та мелодрами», а Library Journal порівняв її закрученість із «Дівчиною в потягу» Поли Гокінс. Ці порівняння стали стандартними орієнтирами, якими надалі вимірюють кожен наступний роман сестер.
Історія отримала продовження через роки у романі «Наступна місис Перріш». Джексон відбуває тюремний термін за ухилення від сплати податків, хоча так і не поніс покарання за темніші злочини, зокрема за обман, що призвів до ув'язнення Дафни до психіатричної лікарні. Тим часом Ембер, яка тепер називається місис Перріш, панує в Бішопс-Гарборі, цього разу розташованому на Лонг-Айленді. Коли одна з доньок наполягає на зустрічі з батьком, Дафна змушена повернутися до містечка, яке заприсяглася більше не бачити. Ембер тим часом стикається з Дейзі Енн Бріско — донькою однієї з колишніх жертв її маніпуляцій, яка випадково впізнає Ембер на модному показі в Нью-Йорку і розпочинає кампанію помсти. Утворюється несподіваний, крихкий союз трьох жінок, кожна з яких водночас і спільниця, і суперниця іншої. Лише під кінець читач дізнається, що справжнє ім'я Ембер — Лана Крамп.
Українською роман також вийшов у видавництві Vivat, має 352 сторінки, тверду обкладинку. В оригіналі «The Next Mrs. Parrish» опублікувало видавництво Bantam. Роман миттєво очолив список бестселерів The New York Times, отримав срібну нагороду Silver Falchion Award і став книжковим вибором CBS New York Book Club. На відміну від дебюту, де вся оповідь тримається на одному маніпулятивному погляді Ембер, тут авторки будують структуру на трьох рівноправних, однаково ненадійних точках зору. Цей прийом ускладнює моральну географію роману: до фіналу читачеві доводиться вирішувати, кому з трьох жінок, жодна з яких не є невинною, варто симпатизувати найбільше.
Секрети Балтимора: інший ракурс брехні
«Коли я бачила тебе востаннє» — це самостійний роман без спільних персонажів з дилогією про Перрішів. У центрі сюжету — докторка Кейт Інгліш, кардіохірургиня зі спадковим статком, гарним чоловіком-архітектором і донькою. У ніч похорону матері Лілі — забитої на смерть у власному будинку в заможному передмісті Балтимора — Кейт отримує анонімне повідомлення з погрозою «ти наступна». На похорон приїздить Блер Баррінгтон, колишня найкраща подруга Кейт, з якою та не спілкувалася з дня власного весілля майже п'ятнадцять років тому. Тепер уже авторка бестселерних детективів, Блер бере розслідування у власні руки. Чим глибше вона копає, тим очевидніше стає, що у балтиморському вищому світі майже кожен — чоловік Кейт, її родичі, сусіди — має мотив, і що приховувана правда небезпечніша за саму смерть Лілі.
Українською роман вийшов у видавництві Vivat, має 320 сторінок, тверду обкладинку. В оригіналі «The Last Time I Saw You» опублікувало видавництво Harper. Publishers Weekly у рецензії відзначив роман як «нерівний, але захопливий» другий трилер сестер, а Library Journal у зірковому огляді порівняв щільність поворотів сюжету з класичним нуаром Патриції Гайсміт і серією про Тома Ріплі. Порівняно з дилогією про Перрішів, де рушієм є холодний розрахунок однієї героїні-хижачки, тут напруга народжується з протилежного джерела — нездатності Блер зупинитися, її параноїдальної, майже саморуйнівної одержимості пошуком істини, яка зрештою загрожує зруйнувати саме те коло людей, яке вона намагається захистити.
Ці три романи, зібрані під одним псевдонімом, показують не так еволюцію стилю сестер Константін, як їхню послідовну відданість одній темі: крихкості фасаду заможного, зовні бездоганного життя і тій ціні, яку платять люди, коли намагаються або захопити чужий статус, або приховати власне минуле. «Остання» і «Наступна» місис Перріш становлять замкнене коло помсти й перерозподілу влади між трьома жінками, тоді як «Коли я бачила тебе востаннє» демонструє ту саму механіку зради під іншим кутом — без лиходійки з холодним планом, лише з родиною, чиї таємниці виявляються небезпечнішими за вбивцю ззовні. Читати їх варто саме в порядку виходу, оскільки авторський почерк сестер Константін помітно зростає в композиційній складності від першого роману до другого: там, де дебют довіряє одному ненадійному голосу, «Наступна місис Перріш» уже впевнено тримає рівновагу між трьома.
